18.03.2021 Єдиний унікальний номер 205/2116/21
Провадження № 2-о/205/79/21
18 березня 2021 року м. Дніпро
Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Терещенко Т.П., ознайомившись з матеріалами заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення юридичного факту,
15 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаною заяву.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 просить суд встановити факт того, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , придбана на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Дундук В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3-2555, є її особистою приватною власністю. Заява обґрунтована тим, що заявник на теперішній час не має можливості розпоряджатися своєю квартирою.
Вивчивши матеріали заяви, доходжу висновку про відмову у відкритті провадження у зазначеній справі з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 293, ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, тобто від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.
Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз'яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
Згідно із ч. 3 ст. 315 ЦПК України, справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
Зі змісту поданої заяви встановлено, що метою звернення до суду є встановлення факту особистої приватної власності саме заявниці ОСОБА_1 нерухомого майна квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддею також встановлено, що при укладанні договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 23.09.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Дундук В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3-2555, державний нотаріус не припустився ні технічної, ні орфографічної помилки при його посвідченні, та таке нерухоме майно було придбано саме на ім'я ОСОБА_1 , а відтак, фактично заперечень проти того, що вказане нерухоме майно було придбано заявницею немає, тому суддя дійшов висновку, що за таких обставин, вбачається спір про право, який не може бути вирішено в порядку окремого провадження.
Хоча, законодавець не дав визначення самого поняття "спір про право", відносно якого в юридичній науці існують різні тлумачення. Та в основному, під спором про право розуміють спір, перешкода у здійсненні цивільного права, які із законом можуть бути усунені за допомогою суду. В теорії цивільного процесу під спором про право розуміють певний стан суб'єктивного права і стверджують, що спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, для категорій справ окремого провадження, є важливим, що спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспрюванням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають реалізації права. При відсутності цих елементів не може бути й спору про право.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Разом з тим, із дослідженням матеріалів справи встановлено, що в цьому випадку виник спір про право, а саме існують суперечності, конфлікт, протиборство сторін.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Враховуючи, що в цьому випадку наявний спір про право, заявлені вимоги не підлягають судовому розгляду в порядку окремого провадження. Відповідно такий спір належить вирішувати в порядку позовного провадження, а тому суддя вважає, що слід відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , роз'яснивши заявнику, що вона вправі звернутися до суду з позовом у порядку позовного провадження з урахуванням правил підсудності.
Керуючись ст. ст. 257, 260, 294 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення юридичного факту.
Роз'яснити заявнику ОСОБА_1 право звернутися до суду із заявою в порядку позовного провадження.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її постановлення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Т.П. Терещенко
.