08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/429/21
381/2959/20
16 березня 2021 року Фастівський міськрайонний суд Київської області
в складі:
головуючого судді: Осаулової Н.А.,
за участю секретаря: Слюсар Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У листопаді 2020 року позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - позивач) звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 25.10.2010 року на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, між позивачем АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір б/н. Між тим, відповідач порушив умови договору кредиту, не повертав отриманий кредит своєчасно, не сплачував кошти (відсотки) за користування ним.
В зв'язку із порушенням умов договору, відповідач станом на 21.09.2020 року має заборгованість у розмірі 34543,10 грн., з яких: 27035,97 грн. - тіло кредиту, 7507,13 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Зазначену суму боргу позивач просить стягнути з відповідача у повному обсязі, а також судовий збір.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 та п. 4 ч. 2 ст. 187 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами позовного провадження, яке включає в себе загальне та спрощене провадження.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, повідомлявся судом вчасно та належним чином. Між тим, разом із позовною заявою подав до суду клопотання в якому просив суд у разі неявки в судове засідання відповідача розглядати справу без участі представника банку. Зазначив, що позовні вимоги підтримує, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.
Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, в судове засідання не з'явився, повідомлявся про розгляд справи судом вчасно та належним чином, своїм правом подати відзив на позовну заяву не скористався, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 25.10.2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 17).
За змістом анкети-заяви відповідач погодився, що вищевказана анкета-заява, разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг.
Між тим, Анкета-заява від 25.10.2010 року, яку підписав відповідач ОСОБА_1 не містить інформацію, яку картку бажав отримати ОСОБА_1 та яка саме платіжна (кредитна) картка була видана останньому, строк дії цієї картки, а також який рахунок відкрився на ім'я відповідача, а також в Анкеті-заяві не містяться відомості який саме кредитний ліміт відповідач бажав отримати.
Окрім того, анкета-заява не містить відмітку про отримання ОСОБА_1 пам'ятки клієнта, яка містить в тому числі Тарифи та основні умови обслуговування і кредитування та ознайомлення з ними.
До позовної заяви банк додав Довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду (а.с. 18).
Також до анкети-заяви банком було додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, розміщений на сайті www.privatbank.ua/terms/(а.с. 19-43).
Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 було видано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до 07/14 (дата відкриття 05.10.2010), № НОМЕР_2 з терміном дії до 03/18 (дата відкриття 13.02.2015), № НОМЕР_3 з терміном дії до 10/21 (дата відкриття 04.04.2018) (а.с. 16).
З довідки АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , вбачається, що по картковому рахунку № НОМЕР_1 , кредитний ліміт неодноразово змінювався, а саме: 25.05.2011 кредитний ліміт встановлено 4000,00 грн., 13.10.2017 кредитний ліміт збільшено до 16000,00 грн., 20.03.2019 кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн. (а.с. 15).
Згідно з наданим Банком розрахунком заборгованості станом на 21.09.2020 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 34543,10 грн., з яких: 27035,97 грн. - тіло кредиту, 7507,13 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (5-14).
Окрім того, позивачем до суду надано виписку про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 за період з 05.10.2010 року по 01.08.2020 рік (а.с. 52-63).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У наданій Банком анкеті-заяві позичальника від 25.10.2010 р. не зазначено базову процентну ставку за кредитом (а.с. 17).
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25.10.2010 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
При цьому, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25.10.2010 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили письмово відсоткову ставку за користування кредитними коштами.
В Україні визнається і діє принцип верховенство права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII)).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19).
З огляду на наведене, не підлягають задоволенню вимоги Банку про стягнення із відповідача заборгованість за простроченими відсотками в сумі 7507,13 грн., визначені на підставі Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді відсотків за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Проте враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Пред'являючи позов Банк визначив, що з відповідача підлягає стягненню тіло кредиту у розмірі 27035,97 грн., на підтвердження чого надав розрахунок заборгованості та виписку про рух коштів за договором № б/н від 25.10.2010 року (а.с. 5-14, 52-63).
Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір № б/н від 25.10.2010 року у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Разом з тим, з наданої позивачем довідки встановлено, що підписавши анкету-заяву, відповідачу було видано по картковому рахунку № НОМЕР_1 кредитну картку № НОМЕР_3 з терміном дії до 10/21 (а.с.16).
Як вбачається з довідки АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , по картковому рахунку № НОМЕР_1 станом на 13.10.2017 року був встановлений кредитний ліміт у розмірі 16000,00 грн. (а.с. 15).
З розрахунку та виписки по картковому рахунку, наданих позивачем вбачається, що відповідач користувався такими коштами в повному обсязі.
Доказів повернення зазначеної суми заборгованості за тілом кредиту за даною кредитною карткою до суду не надано.
Таким чином, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника на користь Банку суми непогашеного тіла кредиту в межах кредитного ліміту в розмірі 16000,00 грн.. Нарахування Банком заборгованості в сумі 27035,97 грн. суд вважає необґрунтованим.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторона відповідача не скористалася своїм правом на подання відзиву та не надала доказів помилковості чи неправильності наданого позивачем розрахунку, а також доказів про погашення заборгованості та її відсутності.
Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 25.10.2010 року в сумі 16000,00 грн..
Крім того, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір у розмірі 2102 грн. 00 коп..
Керуючись Конституцією України, ст. ст. 1, 3, 207, 509, 526, 530, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1045, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 187, 274, 278-279, 280, 284, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - 16000 (шістнадцять тисяч) грн. 00 коп. заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 25.10.2010 року.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп..
В решті позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, визначених Цивільним процесуальним кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Реквізити сторін:
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, 49094, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд 1 Д, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, тел. 8(056)7896021.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Осаулова Н.А.
Рішення виготовлено 16.03.2021 р.