Справа № 487/1145/21
Провадження № 1-кс/487/1263/21
19.03.2021 року м. Миколаїв
Слідчий суддя Заводського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , заявника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_4 від 11.01.2021 про відмову у визнанні потерпілим та проведенні слідчих дій у кримінальному провадженні №42019160000000248 від 05.03.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,-
ОСОБА_3 звернувся до Заводського районного суду міста Миколаєва зі скаргою на постанову слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_4 від 11.01.2021 про відмову у визнанні потерпілим та проведенні слідчих дій у кримінальному провадженні №42019160000000248 від 05.03.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Посилаючись на невідповідність прийнятого слідчим рішення вимогам КПК України, ОСОБА_3 просив скасувати оскаржувану постанову та зобов'язати слідчого провести ряд слідчих дій у кримінальному провадженні №42019160000000248.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції ОСОБА_3 підтримав подану скаргу та наполягав на її задоволенні, надавши пояснення, аналогічні змісту пред'явлених вимог.
Слідчий Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_4 , рішення якого оскаржується, у судове засідання не з'явився, що згідно ч. 3 ст. 306 КПК України, не є перешкодою для розгляду скарги.
Заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, згідно ч. 1 ст. 7 КПК України, серед іншого, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; публічність; диспозитивність; розумність строків, тощо.
Згідно ч. 2 ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
У кримінальному провадженні, за змістом ч. 1 ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню, в тому числі: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 91 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає (ч. 2 ст. 92 КПК України).
Збирання доказів регламентовано ст. 93 КПК України, за змістом якої збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Згідно ч. 1 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 55 КПК України).
Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. (ч. 3 ст. 55 КПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 55 КПК України, за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у ч. 1 ст. 55 КПК України, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні особою, якій було відмовлено у визнанні потерпілою, можуть бути оскаржені рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим.
Перевіркою матеріалів встановлено, що постановою слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_4 від 17.12.2020 року у кримінальному провадженні, внесеному 05.03.2020 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №42019160000000248 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, було відмовлено ОСОБА_3 у проведенні слідчих (розшукових) дій та визнанні потерпілим у кримінальному провадженні.
Оскаржувана постанова мотивована тим, що з клопотання ОСОБА_3 від 11.01.2021 року не вбачається та під час досудового розслідування не здобуто підтверджень завдання останньому будь-якої шкоди.
Згідно ч.3 ст.110 КПК України рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених КПК України, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України, постанова слідчого, прокурора складається, у тому числі, з мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.
Крім того, згідно п. 3 ч. 5 ст. 110 КПК України, постанова слідчого складається з резолютивної частини, яка, у тому числі, повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; можливість та порядок оскарження постанови.
Як зазначалось раніше, ч. 5 ст. 55 КПК України передбачена можливість відмови у визнанні потерпілим згідно вмотивованої постанови слідчого або прокурора за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у ч. 1 ст. 55 КПК України. Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням згідно ч. 1 ст. 91 КПК України підлягає доказуванню; обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого (ст. 92 КПК України).
Дослідивши постанову від 11.01.2021 року на предмет її обґрунтованості, слідчий суддя приходить до висновку, що слідчим зроблено загальне посилання на відсутність у матеріалах провадження даних, які б свідчили про завдання ОСОБА_3 будь-якої шкоди. Однак, оскаржувана постанова не містить обґрунтування прийнятого рішення з зазначенням змісту обставин, які є підставами для прийняття постанови.
З огляду на викладене, оцінивши законність та обґрунтованість рішення слідчого, слідчий суддя вважає, що скарга ОСОБА_3 в частині скасування постанови слідчого про відмову у визнанні потерпілим підлягає задоволенню.
Разом з цим, вимога скарги зобов'язати слідчого провести ряд слідчих дій у кримінальному провадженні задоволенню не підлягає, з огляду на те, що відповідно до ч.5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Керуючись ст.ст. 2, 7. 9, 40, 55, 91-93, 110, 303-307, 309, 370, 372 КПК України,-
Скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Скасувати постанову слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_4 від 11.01.2021 про відмову у визнанні потерпілим та проведенні слідчих дій у кримінальному провадженні №42019160000000248 від 05.03.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
В задоволенні інших вимог скарги відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали оголошений 23.03.2021 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1