Справа № 240/925/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
24 березня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Іваненко Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити йому пенсію за вислугу років з 17.04.2018 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач відзначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Серед іншого, апелянт посилається на те, що відповідно до пункту «в» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», позивач має вислугу 17 років, що не дає йому права для призначення даного виду пенсії. Також зазначає, що до даних правовідносин необхідно застосовувати законодавство, яке діє на момент призначення пенсії, а не на момент звільнення позивача зі служби.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , проходив військову службу в Збройних Силах України.
На підставі витягу з наказу заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 13.09.2007 №174 прийнято наказ начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова Національного авіаційного університету капітана Григор'єва Ігоря Сергійовича, відповідно до якого старшого інженера відділення приймально-передавальних радіо пристроїв навчальної лабораторії радіотехнічних систем кафедри радіотехнічних систем факультету радіоелектронної розвідки, відповідно до Положенням про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України звільнено з військової служби у запас за п.63 п.п."г" ( у зв'язку зі скороченням штатів).
Вислуга на день звільнення з військової служби 13.09.2007 становить 17 років.
Як вбачається з матеріалів справи, після досягнення 45 років позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років.
За наслідками розгляду вказаної заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 06.08.2019 №22348/03 відмовило у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю законних підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Позивач, не погоджуючись з отриманою відповіддю, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону №1763- IV, чинного на момент звільнення позивача, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.
Станом на момент звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «в» статті 12 Закону України №2262-XII.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту «в» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 20 календарних років і більше, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».
При цьому, відповідно до пункту «в» зазначеної статті у редакції Закону України від 04.04.2006 №3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців», пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».
Законом від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» пункт «в» статті 12 Закону №2262-XII викладено в наступній редакції, а саме: пенсії за вислугу років призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 20 календарних років і більше, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».
Законом України №1763-IV «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.
Згідно з пунктом одинадцятим статті 1 Закону України №1763-IV (у редакції, яка діяла на час звільнення зі служби позивача) для військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил України у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.
Статтею 3 цього Закону дію вказаної норми поширено на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України після 01 січня 2004 року.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, за винятком тих, які проходять строкову службу, не можуть бути звільнені з військової служби до набуття права на пенсію за вислугу років.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій для військовослужбовців, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06.02.2012 у справі № 21-322а11-1, розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносин по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Таким чином, оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону №1763- IV, чинного на момент звільнення позивача, то суд першої інстанції вірно зауважив, що зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року (справа № 539/3872/14-а), від 16 липня 2019 року (справа № 686/651/17), від 21 листопада 2019 року (справа №331/1442/17), від 14 квітня 2020 року (справа №260/450/19), від 21 травня 2020 року (справа№ 460/286/19), яка відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Судом першої інстанції встановлено, що станом на момент звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «в» статті 12 Закону України №2262-XII, а тому дії відповідача щодо відмови призначенні позивачу пенсії за вислугу років, колегія суддів також вважає протиправними.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Іваненко Т.В.