Справа № 127/641/21
Головуючий у 1-й інстанції: Михайленко А.В.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
24 березня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 взводу 2 роти УПП у Полтавській області ДПП Козлівського Романа Сергійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху Серії ДП18 № 337517 від 12.10.2020 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора 1 взводу 2 роти УПП у Полтавській області ДПП Козлівського Романа Сергійовича, в якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ДП18 № 337517 від 12.10.2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.132-1 КУпАП у вигляді 510 грн. штрафу, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що спірна постанова відповідача винесена з порушенням норм чинного законодавства та не містить доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.132-1 КУпАП.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
За правилами ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
У відповідності до вимог ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За приписами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 10.10.2020 інспектором 1 взводу 2 роти УПП у Полтавській області ДПП Козлівським Р.С. винесено постанову Серії ДП18 № 337517 про притягнення ОСОБА_1 за порушення п.22.5 ПДР України до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.132-1 КУпАП у вигляді 510 грн. штрафу.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її в судовому порядку.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданими відповідачем доказами доведено правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.132-1 КУпАП.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 7 КУпАП гарантовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У статті 14 Закону України від 30.06.1993р. № 3353 "Про дорожній рух" закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
За змістом п.1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (далі ПДР України) учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з пунктом 1.1. ПДР України, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
П.1.9. ПДР України визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху унормовано, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги-4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах-4,35 м), за довжиною-22 м (для маршрутних транспортних засобів-25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів-понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь-11 т (для автобусів, тролейбусів-11,5 т), здвоєні осі-16 т, строєні-22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь-11 т, здвоєні осі-18 т, строєні-24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі-понад 16 т, строєні осі-понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів-навантаження на одиночну вісь-понад 11 т, здвоєні осі-понад 18 т, строєні осі- понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах-понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Згідно ч.1 ст.132-1 КУпАП порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян- суб'єктів господарської діяльності-у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, згідно Примітки до вищезазначеної статті, дія частини першої цієї статті не поширюється на правопорушення, пов'язані з перевищенням габаритних та/або вагових параметрів.
В свою чергу, ч.2 ст.132-1 КУпАП передбачено, що порушення правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян-у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян-у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян-у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 12.10.2020 о 14 год. 50 хв. ОСОБА_1 на 395 км а/д М03 Київ керував транспортним засобом MAN TGX26.480 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричіпом FAYMONVILLE STBZ-З-VA д.н.з. НОМЕР_2 , на якому перевозив великогабаритний вантаж висота якого становить 4,20 м, не маючи дозволу на проїзд великогабаритного вантажу, чим порушив п.22.5 ПДР України.
Разом з тим, позивач вважає, що порушення водієм великогабаритного, чи великовагового транспортного засобу п.22.5 ПДР України, тягне за собою адміністративну відповідальність не за ч.1ст.132-1 КУпАП як вказано в постанові, а за ч.2 ст.132-1 КУпАП.
В свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності не за правопорушення, що пов'язане з перевищенням габаритних або вагових параметрів, а за участь у дорожньому русі транспортного засобу, вагові або габаритні параметри якого перевищують нормативні, без спеціального дозволу, що є порушенням саме ч.1 ст.132-1 КУпАП.
Так, згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У статті 73 КАС України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За приписами ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Отже, висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення.
При цьому, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Так, в якості доказу по справі апелянтом надано до суду апеляційної інстанції відеозапис на диску DVD-R.
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення, а інформація з відеокамери може оцінюватися як доказ в розумінні ст. 251 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
В той же час, з оглянутих колегією суддів матеріалів відеозйомки з'ясовано, що останні не містять відомостей про вчинення адмінправопорушення, оскільки на них лише зафіксовано автомобіль (номер не проглядається) з причіпом д.н.з. НОМЕР_2 на якому знаходиться вантаж. Також відсутня інформація про здійснення обмірів вантажу.
Зважаючи на вищевказане, колегія суддів вважає, що відеозапис, наданий відповідачем не можна вважати достатнім та належним доказом по справі.
Крім того, згідно п.п.3 п.2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі Порядок № 879), великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 ПДР України.
При цьому, транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки (п.п.3 п.2 Порядку № 879).
Верховний Суд у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 539/655/17 вказав, що доказом того, що транспортний засіб належить чи не належить до категорії великогабаритних є відповідний документ, який видають посадові особи Укртрансінспекції: акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів, акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю, журнал обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів.
В той же час, відповідачем не надано жодного доказу який свідчив би про те, що транспортний засіб, яким керував позивач належить до категорії великовантажних або великогабаритних, оскільки будь-які документи, які б фіксували власне габаритно-вагові параметри транспортного засобу - трактору колісного з вантажем, яким керував останній на момент його зупинення, в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп / 2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого при розгляді справ судами в обов'язковому порядку використовується як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Європейський Суд з прав людини своїх рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Отже, зважаючи на те, що відповідачем не надано суду достатньо належних доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.132-1 КУпАП, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повній мірі надав належну правову оцінку обставинам, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що слід скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Ч.1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Положеннями ч.7 ст.139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Ст.132 КАС України встановлено, що до судових витрат належать витрати на сплату судового збору.
Згідно наявних в матеріалах справи дублікатів квитанцій від 06.01.2021, від 04.02.2021 та 01.03.2021 за подання позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1135,30 грн. а отже відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає вищевказана сума.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 77, 132, 139, 205, 243, 250, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 взводу 2 роти УПП у Полтавській області ДПП Козлівського Романа Сергійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху Серії ДП18 № 337517 від 12.10.2020 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 , задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі Серії ДП18 № 337517 від 12.10.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.132-1 КУпАП України, а справу про адміністративне правопорушення, закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної поліції судові витрати в розмірі 1135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) гривень 50 копійок.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.