Справа № 620/5651/20 Суддя першої інстанції: Клопот С.Л.
24 березня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Закревській І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 10 годині 47 хвилині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року, повний текст якого складено 11 січня 2021 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - Відповідач, ГУ НП в Чернігівській області) про:
- визнання протиправними та скасування наказу начальника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області Нідзельського В.О. № 294 о/с від 22.10.2020 року (по особовому складу) в частині звільнення з 27.10.2020 року (за власним бажанням) за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенцїї Чернігівського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_1 ;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Чернігівського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області;
- стягнення з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 27.10.2020 року по дату ухвалення рішення суду.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на час подання ОСОБА_1 рапорту про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням вже було прийнято ГУ НП в Чернігівській області позитивне рішення щодо переведення на посаду Позивача іншої особи, обов'язку із завчасного попередження ОСОБА_1 про день звільнення чинним законодавством не передбачено, а питання щодо задоволення рапорту Позивача про звільнення із служби за власним бажанням як і питання скасування відповідного наказу належить до виключної компетенції Відповідача.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що чинним законодавством передбачено право працівника до закінчення строку попередження про звільнення відкликати свою заяву про звільнення, у той час як судом було залишено поза увагою, що такий рапорт був поданий ОСОБА_1 до моменту звільнення, а надання начальником ГУ НП в Чернігівській області згоди на переведення на посаду Позивача іншої особи належними і допустимими доказами не підтверджується.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.03.2021 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ НП в Чернігівській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що до моменту подання Позивачем рапорту про відкликання заяви про звільнення Відповідачем було прийнято рішення про переведення на посаду ОСОБА_1 іншої особи, що унеможливлювало задоволення поданого Позивачем рапорту, що підтверджується довідкою начальника управління кадрового забезпечення від 09.12.2020 року.
У судовому засіданні представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.
Щодо заявленого представником ОСОБА_1 клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що у Позивача наявні симптоми COVID-19, у зв'язку з чим його направлено на медичне обстеження, а представник ОСОБА_1 Бузаков О.Ю, перебуватиме в іншому судовому засіданні 24.03.2021 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
Разом з тим, судовою колегією враховується, що обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи не визнавалася.
При цьому судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що особа має право брати участь у судовому засіданні як особисто, так і через свого представника. Відтак ймовірна хвороба ОСОБА_1 не може мати наслідком відкладення розгляду справи судом апеляційної інстанції, позаяк він має право брати участь у ньому через свого представника Бузакова О.Ю . У свою чергу, останній, зазначаючи про те, що 24.03.2021 року о 10:00 перебуватиме в іншому судовому засіданні, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надав.
За таких обставин, зважаючи на відсутність підстав для визнання поважними викладених у клопотанні причин для відкладення розгляду справи, а також з огляду на визначені ст. 309 КАС України строки її розгляду, судовою колегією відмовлено у задоволенні заявленого клопотання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом ГУ НП в Чернігівській області від 09.12.2016 року №246 о/с майора поліції ОСОБА_1 призначено старшим дільничним офіцером поліції відділу превенції Чернігівського відділу поліції ГУНП (а.с. 60).
Наказом ГУ НП в Чернігівській області від 28.07.2017 року №196 о/с Позивача призначено на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Чернігівського відділу поліції ГУНП (а.с. 62).
13.10.2020 року ОСОБА_1 подано до ГУ НП в Чернігівській області рапорт про звільнення зі служби у поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), на якому проставлені резолюції «не заперечую», «до наказу» і «до виконання) (а.с. 25).
У свою чергу, 15.10.2020 року Позивачем на адресу Відповідача направлено рапорт із проханням не розглядати рапорт від 13.10.2020 року та не звільняти останнього із служби у поліції, оскільки такий рапорт було подано помилково і він не відповідає дійсності та його прагненням (а.с. 28). Відповідний рапорт було отримано ГУ НП в Чернігівській області 16.10.2020 року (а.с. 29-32). На цьому рапорті міститься резолюція «заперечую».
Крім того, 19.10.2020 року ГУ НП в Чернігівській області зареєстровано датований 13.10.2020 року рапорт ОСОБА_1 , в якому останній просив не розглядати рапорт від 13.10.2020 року та не звільняти із служби (а.с. 58). На вказаному рапорті також міститься резолюція «заперечую».
Наказом ГУ НП в Чернігівській області від 22.10.2020 року №294 о/с майора поліції ОСОБА_3 з 27.10.2020 року звільнено зі служби у поліції за п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з посади старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Чернігівського відділу поліції ГУНП (а.с. 26).
Поряд з цим, судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки начальника Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Чернігівській області від 09.12.2020 року №4037/124/20/01-2020 16.10.2020 року в канцелярії управління кадрового забезпечення ГУНП в Чернігівській області зареєстровано рапорт поліцейського територіального органу Національної поліції з проханням про переведення для подальшого проходження служби в ГУНП в Чернігівській області та призначення на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Чернігівського відділу поліції ГУНП в області. На даній посаді в той момент перебував ОСОБА_1 і з урахуванням поданого ним рапорту про звільнення, ця посаді мала звільнитися не пізніше 28.10.2020 року.
Рапорт поліцейського, який виявив бажання на переведення до ГУНП в Чернігівській області датований 14.10.2020 року.
У свою чергу начальником ГУНП в Чернігівській області на ньому накладено візу «Підготувати документи», тим самим керівником органу надано згоду на таке переведення.
19.10.2020 року в канцелярії управління кадрового забезпечення ГУНП в Чернігівській області зареєстровані рапорти ОСОБА_1 на ім'я начальника ГУНП від 13.10.2020 та від 15.10.2020 з проханням не розглядати його рапорт про звільнення з органів Національної поліції України за власним бажанням з 13.10.2020 року.
Указані вище рапорти Позивача були розглянуті керівництвом ГУНП в Чернігівській області, але позитивне рішення по ним прийнято не було (а.с. 56).
Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. 38 Кодексу законів про працю України, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на відповідність оскаржуваного наказу вимогам трудового законодавства.
З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон).
Згідно ч. 1 ст. 48 Закону призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Положеннями ч. 1 ст. 77 Закону передбачено вичерпний перелік підстав звільнення поліцейського зі служби в поліції та, відповідно, припинення служби в поліції, серед яких, зокрема, за власним бажанням (п. 7).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Закону днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
Приписами частини першої статті 60 цього ж Закону визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Так, згідно пп. «ж» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114 (далі - Положення №114), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідно до п. 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв'язку свідчить, що Закон України «Про Національну поліцію» не визначає умов щодо строків розгляду рапорту про звільнення за власним бажанням, як і строків реалізації такого рапорту шляхом видання наказу про звільнення.
У свою чергу, вищезгаданим пунктом 68 Положення №114 визначено термін попередження особою свого прямого начальника про бажання звільнитися, який складає три місяці.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що хоча ні у позовній заяві, ні в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не ставилося питання щодо правильності застосування до нього ГУ НП в Чернігівській області приписів п. 68 Положення №114, однак, зважаючи на приписи ч. 2 ст. 308 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 15.02.2021 року у справі №160/3607/19, до спірних правовідносин застосовуються приписи пункту 68 Положення №114 як спеціального нормативно-правового акту у питанні регулювання терміну попередження особою про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці.
При цьому, як зазначив Верховний Суд в указаній постанові, у межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Тому видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Натомість, за змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 року у справі №815/1490/16 та від 22.11.2019 року у справі №813/740/17.
Як вбачається з матеріалів справи, однак не було враховано судом першої інстанції, у рапорті від 13.10.2020 року ОСОБА_1 не зазначив строк чи дату, з якої він бажав бути звільнений. Відтак окремої домовленості щодо дати звільнення сторони не досягли.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд України у постановах від 05.12.2011 року у справі №21-236а11, від 29.05.2012 року у справі №21-122а12, від 10.07.2012 року у справі №21-136а12, усуваючи розбіжності у судовій практиці щодо застосування пункту 68 Положення №114, дійшов висновку, що до закінчення тримісячного строку попередження відповідні особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.
Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку тощо.
За таких обставин, ГУ НП в Чернігівській області, звільнивши ОСОБА_1 з 27.10.2020 року, тобто до закінчення тримісячного строку, встановленого п. 68 Положення №114, допустило порушення прав працівника поліції, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного наказу про звільнення.
Аналогічний висновок викладений й у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 року у справі №810/3376/16 і від 20.05.2020 року у справі №804/868/16, від 30.09.2020 року у справі №826/16621/17.
Більше того, судова колегія звертає увагу, що, як було встановлено раніше, ОСОБА_1 неодноразово ще до моменту видачі 22.10.2020 року спірного наказу №294 о/с повідомляв ГУ НП в Чернігівській області про відкликання рапорту від 13.10.2020 року про звільнення його за власним бажанням (а.с. 58, 59). А відтак протягом встановленого п. 68 Положення №114 тримісячного строку Позивач скористався своїм право на відкликання свого рапорту про звільнення, що також свідчить про протиправність оскаржуваного наказу.
Судовою колегією враховується, що вищевикладене правове регулювання спірних правовідносин свідчить, що за працівником, який попередив власника або уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням, упродовж тримісячного строку зберігається право на залишення на роботі, за виключенням випадку, коли на його місце запрошено іншу особу, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Разом з тим, як вірно зауважив Апелянт, суд першої інстанції залишив поза увагою, що жодних належних і допустимих доказів того, що 16.10.2020 року до ГУ НП в Чернігівській області надійшов датований 14.10.2020 року рапорт іншого співробітника, який виявив бажання перевестися на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Чернігівського відділу поліції ГУНП, окрім складеної начальником Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Чернігівській області від 09.12.2020 року №4037/124/20/01-2020, яка за своєю суттю є поясненнями відповідного працівника управління поліції, матеріали справи не містять. Крім іншого, всупереч вимог ст. 38 КЗпП України, Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що на місце Позивача було запрошену особу, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Відповідно до п. 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ.
Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260 (далі - Порядок №260).
Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 року у справі № 808/928/16, де вирішувалося питання, у тому числі про стягнення на користь поліцейського суми середнього грошового утримання за час вимушеного прогулу, відзначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному.
Таким чином, ураховуючи, що, на день звільнення Позивача зі служби в поліції норми вказаного Порядку № 260, який є спеціальним нормативно-правовим актом для нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським, є діючими, вони підлягають застосуванню для визначення розміру грошового забезпечення.
Так, пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Пунктом 9 розділу І Порядку №260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Отже, указаним нормативним актом встановлений порядок обрахунку виплати грошового забезпечення поліцейського за кожний календарний день, що за суттю аналогічно поняттю середньої заробітної плати. Так, вказана сума визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Наведений висновок узгоджується й з позицією Верховного Суду (зокрема, постанови від 14.11.2019 року у справі № 814/695/16 та від 19.07.2018 року у справі №805/1110/17-а), яка полягає у тому, що зі змісту Порядку № 260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, слідує, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Згідно довідки ГУ НП в Чернігівській області від 20.11.2020 року №871/124/21/01-2020 (а.с. 36) середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 із розрахунку календарних днів складає 479,94 грн. Зауважень щодо такого розрахунку Позивачем не висловлено.
Кількість календарних днів вимушеного прогулу у період з 28.10.2020 року (наступний день після дня звільнення Позивача) по 24.03.2021 року (день прийняття рішення суду) складає 147.
Таким чином, стягненню з ГУ НП в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 належить грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 28.10.2020 року по 24.03.2021 року в сумі 70 551,18 грн. (479,94 грн. х 147 календарних днів) з урахуванням податків і зборів.
Згідно п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби;
Відтак сума грошового забезпечення за один місяць, яка належить до стягнення шляхом негайного виконання за правилами п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, складає 14 638,03 грн., розмір якого вказано у вже згаданій вище довідці ГУ НП в Чернігівській області від 20.11.2020 року №871/124/21/01-2020.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, залишивши поза увагою особливості правового регулювання строків звільнення за власним бажанням поліцейських та не врахувавши ненадання Відповідачем доказів неможливості відмови в укладенні трудового договору із запрошеним на роботу працівником. У зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 371 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 22 жовтня 2020 року №294 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Чернігівського відділу поліції ГУ НП в Чернігівській області.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (14000, м. Чернігів, просп. Перемоги, 74, код ЄДРПОУ 40108651) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 70 551 (сімдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 18 копійок.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14 638 (чотирнадцять тисяч шістсот тридцять вісім) гривень 03 копійки.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено « 24» березня 2021 року.