Справа № 826/16486/16 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.
23 березня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Мельничука В.П.,
Шурка О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, треті особи: Державне казначейство України, Громадська організація «Всеукраїнське організація «Автомайдан» про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, треті особи: Державне казначейство України, Громадська організація «Всеукраїнське організація «Автомайдан», в якому просили: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в місті Києві, що виразились у неналежній організації та здійсненні охорони позивачів та відмові припинити протиправні дії третіх осіб щодо позивачів 20 квітня 2016 року під час мирного протесту проти будівництва житлового будинку на перетині вулиць Здолбунівської та Григоренка у Дарницькому районі міста Києва на місці озера Качине, а також у періодичних нападах та перешкоджанні висловити свій протест проти знищення озера Качине;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в місті Києві на їх користь 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на початку 2015 року розпочалось засипання озера Качине, що розташоване на розі вулиць Здолбунівської та проспекту Петра Григоренка в місті Києві з метою будівництва будинку, проти чого заперечували місцеві жителі, у тому числі, позивачі.
У зв'язку з вищевикладеним, 16 березня 2016 року місцевими жителя подана заява до Київської міської державної адміністрації про проведення безстрокової мирної акції з проханням забезпечити охорону громадського порядку.
Через бездіяльність поліції під час мирної акції протесту багато протестувальників, зокрема, позивачі отримали тілесні ушкодження, жоден з нападників не був затриманий, незважаючи на те, що очевидці прямо на них вказували.
Також, позивачі вказують на те, що в результаті бездіяльності поліції позивачі були позбавлені права на мирне зібрання, а той факт, що поліція не припинила правопорушень з боку охоронців призвело до отримання позивачами тілесних ушкоджень.
За твердженнями позивачів, незаконні дії та бездіяльність відповідача викликали в них значні душевні страждання, вони відчували себе незахищеними від протиправних дій третіх осіб та не могли розраховувати на захист поліції, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що Головне управління Національної поліції у місті Києві уповноважене здійснювати організацію охорони позивачів, оскільки з матеріалів справи вбачається бездіяльність поліцейських під час мирної акції протесту біля озера Качине.
Вказані обставини підтверджуються відеозаписами з поясненнями, проте суд першої інстанції не надав їм жодної оцінки.
На думку позивачів, однобічно та упереджено розкрито зміст наданих позивачами та Громадською організацією «Всеукраїнське об'єднання «Автомайдан» відеозаписів подій, які відбувались 20 квітня 2016 року.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що останнім не порушено прав позивачів, оскільки функцій з організації фізичної охорони позивачів не виконувало, та таких повноважень не мало.
Крім того, відповідач звертає увагу на те, що судом незалучено державу чи відповідний орган державної влади, уповноважений на представництво в суді, та відповідний орган державної влади, який наділений повноваженнями розпорядження коштами державного бюджету на проведення виплати моральної шкоди, завданої незаконними діями суб'єктів влданих повноважень.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 березня 2016 року о 10 годині 25 хвилин Київською міською державною адміністрацією зареєстровано повідомлення Голови Ради Громадської організації «Точка росту: освіта і наука», в якому зазначено, що з 16 березня 2015 року з 12 години 00 хвилин ініціативна група мешканців мікрорайонів Позняки-4, 4-а та Позняки-2 проводитимуть безстрокову акцію по збереженню від засипання забудовником водойми, яка знаходиться біля перетину вулиці Здолбунівської та проспекту Петра Григоренка.
Також, у повідомленні зазначено, що захід відбуватиметься за адресою: місто Київ, на парній стороні проспекта Петра Григоренка , поряд з його перетином з вулицею Здолбунівська, на березі водойми. Орієнтовна кількість учасників: 20 осіб. Вказане повідомлення містить також прохання забезпечити охорону громадського порядку.
У свою чергу, 20 квітня 2016 року проводилась безстрокова мирна акція протесту проти забудови озера Качине, розташованого на перетині вулиці Здолбунівській та проспекту Петра Григоренка у місті Києві. На вказаній акції протесту були присутні у тому числі позивачі, які виступали разом з іншими учасниками акції проти забудови озера.
У ході проведення акції 20 квітня 2016 року відбулась сутичка та бійка між учасниками акції та невстановленими особами, які перешкоджали проведенню акції протесту, у зв'язку з чим до чергової частини Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві на спецлінію « 102», починаючи з 08 години 53 хвилин надходили повідомлення про виклик поліції за адресою проведення акції протесту, які були зареєстровані за №№5938690, 5938756, 5938764, 5938776, 5938781, 5938794, 5938870, 5938889, 5938892, 5939017, 5939123, 5939457.
Також, 21 квітня 2016 року до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві з заявами (повідомленнями) про кримінальне правопорушення за частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в яких зазначили, що 20 квітня 2016 року близько 10 години 50 хвилин та 11 години 00 хвилин вони перебували біля озера Качине, розташованого на перетині проспекту Петра Григоренка та вулиці Здолбунівської у Дарницькому районі міста Києва, їх, як учасників акції було побито невідомими чоловіками, внаслідок чого вони отримали тілесні ушкодження.
Вважаючи протиправною бездіяльність працівників поліції, яка полягала у невчиненні активних дій щодо уникнення конфлікту між групами осіб між час проведення мирної акції протесту, не втручанні у цей конфлікт, що слугувало нанесенню позивачам тілесних ушкоджень, останні звернулись до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачами не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення їх прав в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Преамбулою Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (стаття 1 цього Закону).
Згідно з статтею 3 Закону № 580-VIII, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 8 зазначеного Закону обумовлено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
За правилами статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
У статті 23 Закону № 580-VIII визначені основні повноваження поліції.
Так, поліція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого: 1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; 2) виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; 3) вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; 4) вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; 5) здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події;10) вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.
Так, у матеріалах справи наявні відеозаписи подій 20 квітня 2016 року на перетині вулиці Здолбунівській та проспекту Петра Григоренка у місті Києві, а саме: «Відеозапис 1_Озеро Качине», «Відеозапис 2_Озеро Качине» (ідентичний відеозапису під назвою « 13066223_990217811047773_5215893_n»), «Відеозапис 3_Озеро Качине» та «Тітушки заводять техніку на буд майданчик, б'ють активістів - Позняки, Київ - 20.04.2016».
Згідно наданих позивачами відеозаписів 20 квітня 2016 року на перетині вулиць Здолбунівської та Григоренка у Дарницькому районі міста Києва на місці озера Качине, вбачається, що по проїзній частині біля паркану намагалась проїхати будівельна техніка, її оточило декілька десятків осіб, між вказаними особами відбувалась сутичка, вони штовхались між собою. На місці подій також були присутні працівники поліції, які намагались стримати сутички між людьми, але безрезультатно.
Крім того, з вказаного відеозапису вбачається, що на проїзну частину впала жінка, яку чотири чоловіка взяли за ноги та руки та намагались віднести з проїзної частини, жінка при цьому кричала. Після того, як її віднесли подалі від проїзної частини, жінка лежала на тротуарі та продовжувала кричати. При цьому, на відео не вбачається, що вказаній жінці хтось завдавав тілесні ушкодження, або наносив удари у присутності працівників поліції.
Також, на відео присутня ще одна жінка, яка лежала на тротуарі та також кричала. Факт заподіяння цій жінці тілесних ушкоджень на відео також не зафіксовано.
При цьому, невстановлені особи, одягнені в громадський одяг почали палити шини та кидати їх на будівельний майданчик, з метою запобігання пожежі працівники поліції намагались згасити полум'я. Інші особи, одягнені в громадський одяг викрикували в цей час образливі вислови на адресу працівників поліції.
У той же час, з відеозапису не вбачається, щоб будівельники чи як їх називають на відео « Тітушки » чинили дії спрямовані на каліцтво інших громадян, яки вийшли на мирну акцію протесту.
Працівники поліції, як зафіксовано на відео, створили «коридор», чим створювали перешкоди для виникнення бійок між людьми.
Як свідчить другий відеозапис - «Відеозапис 2_Озеро Качине» група осіб рухається вздовж будівлі синього кольору з одного боку, бетонної огорожі - з іншого, в напрямку до автобусів. Жодних сутичок, бійок на відео не зафіксовано.
Особа, яка фіксувала цю ходу, коментувала при цьому (дослівно): «Тітушня з міліцією разом».
Колегія суддів зазначає, що з відео неможливо встановити де та коли воно зроблено та чи має відношення до предмету спору у даній справі.
З відеозапису «Відеозапис 3_Озеро Качине» вбачається, що люди несуть з проїжджої частини дороги на тротуар, тримаючи за руки та ноги, жінку, яка в цей час кричить. Після того, як її віднесли подалі від проїзної частини, жінка лежала на тротуарі та продовжувала кричати.
Втім, відео не містить запису фактів того, що вказаній жінці хтось завдавав тілесні ушкодження, або наносив удари у присутності працівників поліції.
У свою чергу, між чоловіками зав'язалась бійка, при цьому як тільки до них наблизився працівник поліції, оператор переключається на інший кадр.
Крім того, ще дві жінки лежать на проїжджій частині, їх оточують люди. Жінки не просять про допомогу. Факт заподіяння жінкам тілесних ушкоджень на відео не зафіксовано.
Відеозапис відтворює події того, як чоловік намагається залізти на будівельну техніку, три чоловіки у чорному одязі зняли його з крану та віднеси подалі від будівельної машини. Завдання тілесних ушкоджень чоловіку на відеозапису не зафіксовано.
При цьому, з відео вбачається, що невстановлені особи, одягнені в громадський одяг почали палити шини та кидати їх на будівельний майданчик, з метою запобігання пожежі працівники поліції намагались згасити полум'я ногами, однак люди у громадському одязі перешкоджали їм це робити та викрикували в цей час образливі вислови на адресу працівників поліції.
Крім того, згідно зазначеного відео чоловік з рацією у руках намагається з'ясувати чи потрібна допомога жінці яка лежить на тротуарі. Особи, які знаходились біля жінки, сказали що її не треба рухати.
Іншу особу, в цей час, затиснуло в паркані та працівники поліції намагаються витягнути його з паркану. Ця дія супроводжується вигуками (дослівно) «заберите ствол у него».
У подальшому, в будівельників жбурляють камінням, а працівники поліції стоять між групами осіб, утворюючи між групами осіб «бар'єр».
У подальшому з відеозапису вбачається, що два працівника поліції затримали чоловіка у чорному одязі та під руки виводять його з будівельного майданчика. На запитання оператора куди ведуть цього чоловіка, працівники поліції відповіли, що до Дарницького управління поліції, яке знаходиться за адресою: вул. Здолбунівська, 3-А.
На цьому ж відео, група будівельників та інших осіб у громадському одязі йдуть вздовж металевої огорожі зеленого кольору. Особа, яка фіксувала цю ходу, коментувала при цьому (дослівно): « Тітушня з міліцією разом».
Згідно четвертого відеозапису під назвою «Тітушки заводять техніку на буд майданчик, б'ють активістів - Позняки, Київ - 20.04.2016» вбачається, як будівельна техніка заїжджає на територію будівельного майданчику.
Крім того, вказана подія супроводжується криками, жбурлянням піском та сутичкою між групами осіб, при цьому працівники поліції утворили «бар'єр» між групами осіб між якими виникла сутичка.
Поміж іншого, на відео видно, як хтось з однієї групи осіб кинув каміння в бік поліцейських.
З цього ж відео вбачається, що чоловік, виходячи з будівельного майданчика на камеру сказав, що його побили та просив відійти. Видно як працівники поліцію рухаються разом з ним.
При цьому, як вірно відзначено судом першої інстанції, згідно вказаних відеозаписів видно, що працівниками поліції затримувались особи, які порушували громадський порядок та мали при собі незареєстровану зброю.
Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 розповіла, що 20 квітня 2016 року вона перебувала біля озера Качине приблизно з 10 години ранку. Біля паркану у стороні стояла карета швидкої допомоги, в якій знаходилась позивач ОСОБА_1 , в ней був фіксатор на шиї, працівників поліції біля неї не було.
У свою чергу, ОСОБА_1 розповіла свідку, що на неї напали «тітушки», проте, свідок не бачила сама, коли та ким ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження.
У цей день, як показала свідок, біля озера Качине було багато людей, також було багато поліції, яка вишукувалась лінією між групами осіб, тобто, працівники поліції були нібито межею між ними та створили «коридор». Приблизна кількість учасників акції, як зазначила свідок, налічувалась 100 осіб, інших - 50, працівників поліції - 20 осіб.
Також, свідок зазначила, що з позивачами знайома не була.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 надав покази суду першої інстанції про те, що з позивачами він познайомився біля озера Качине під час проведення акції.
20 квітня 2016 року свідок бачив на місці проведення акції побиття учасників цієї акції. Після чого, багато людей почали викликати наряди поліції.
Свідок також бачив ОСОБА_3 , в якого була перев'язана рука, також бачив карету швидкої допомоги та чув від людей, що вони були обурені тим, що поліція є, але нічого не робить з метою охорони громадського порядку.
Працівники поліції, за показаннями свідка, були розташовані як вздовж вулиця Здолбунівської, так і на території будівельного майданчику.
На думку вказаного свідка, працівники поліції не намагались припинити сутички та порушення громадського порядку. Створення «коридору» працівниками поліції свідок не бачив. Сам момент заподіяння шкоди позивачам свідок також не бачив.
Більш того, свідок показав, що ОСОБА_1 була серед натовпу, де штовхались та впала, при цьому, але свідку не відомо, чи підходили в цей час до неї працівники поліції.
З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов до висновку, що з наданих позивачами відеозаписів не вбачається факту заподіяння останнім 20 квітня 2016 року тілесних ушкоджень саме під час проведення мирної акції протесту.
Про такі обставини не повідомили й свідки, так як вони надали суду показання щодо того, що не бачили самого факту заподіяння позивачам тілесних ушкоджень, проте, свідки показали та підтверджується наданими суду відеозаписами, що працівники поліції були присутні під час проведення як з боку учасників акції, так і на території будівельного майданчику, створювали «коридор».
Колегія суддів погоджується з зазначеною позицією суду першої інстанції, так як працівниками поліції належним чином виконувались свої обов'язки щодо запобігання порушень під час проведення акції протесту громадського порядку, зокрема, стримання груп осіб, які намагались влаштувати бійку, вчинення дій, направлених на гасіння пожежі, створення коридору між групами осіб тощо.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що 20 квітня 2016 року позивачі звертались до працівників поліції за наданням медичної допомоги, або з будь-яких інших питань, що свідчить про відсутність з боку працівників поліції бездіяльності, про яку стверджують позивачі.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону №580-VIII під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.
У справі, що розглядається, позивачі просили визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо захисту їх законних, конституційних і конвенційних прав і свобод.
Суд акцентує увагу, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Твердження позивачів, що на відеозаписі видно як працівники поліції, тримаючись за лікті, утворили «живий ланцюг» прикриваючи техніку забудовника є суб'єктивними судженнями позивачів.
У даному випадку, перевірці можуть підлягати лише об'єктивні факти, а не суб'єктивні судження.
Посилання апелянтів на той факт, що відповідачем визнано свою бездіяльність із зазначенням причини такої бездіяльності у відзиві на адміністративний позов є безпідставними, оскільки у відзиві від 12.01.2018 вих. №1193 (а.с. 117-119) Головне управління Національної поліції у місті Києві заперечує стосовно заявлених позовних вимог.
Оцінюючи дії працівників поліції у контексті встановлених судами обставин, колегія суддів вважає, що обраний поліцейський захід, як-то забезпечення охорони порядку під час мирної акції протесту відповідав критерію ефективності та пропорційності, адже, працівниками поліції не було виявлено вчинення будь-яких протиправних дій, що могли б зашкодити здоров'ю чи майну позивачів.
У даному випадку, працівники поліції не спостерігали за подіями зі сторони та не вели себе пасивно, як зазначають про це позивачі в апеляційній скарзі, оскільки, згідно показів свідків, що підтверджується відеоматеріалами, працівники поліції були присутні під час проведення як з боку учасників акції, так і на території будівельного майданчику, намагались припинити сутички та порушення громадського порядку, а також утворювали «бар'єр» з метою уникнення сутичок, визволяли чоловіка, якого притиснуло впавши забором, вилучали зброю у громадян.
Слід звернути на те, що правова оцінка дій третіх осіб, які 20 квітня 2016 року приблизно о 09 годині 00 хвилин за адресою: місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 4, використовуючи предмети спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень, грубо порушуючи порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувались особливою зухвалістю, та пошкодженням чужого майна, вчинили хуліганські дії стосовно присутніх громадян на будівельному майданчику. буде встановлена в ході досудового розслідування у межах кримінального провадження слідчим відділом Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100020004415 від 20 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України.
Крім того, посилання апелянтів на те, що працівники поліції не вжили заходи, передбачені статтею 23 Закону № 580-VIII, не зазначили, які саме заходи в даній ситуації мали бути вжиті поліцейськими.
З огляду на вказане, що оскільки працівники поліції належним чином, у межах своєї компетенції та повноважень, вчинили необхідні заходи з метою уникнення конфліктних ситуацій та запобігання порушення прав позивачів, їх свобод чи законних інтересів, тому відсутні правові підстави вважати, що відповідачем було допущено будь-яку протиправну бездіяльність.
Отже, суд першої інстанції правильно констатував, що факти порушення прав, свобод, законних інтересів позивачів внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, як територіального органу управління поліції, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду цієї справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи, що судом першої інстанції не встановлено, а позивачами не доведено протиправної бездіяльності відповідача, тобто, не доведено причинного зв'язку між діями відповідача та завданою позивачам моральною шкодою, та виходячи зі змісту предмета й підстав позову, правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, оскільки таку шкоду позивачам відповідачем не завдано.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог позивачів та відсутність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді В.П. Мельничук
О.І. Шурко