Постанова від 24.03.2021 по справі 420/8965/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/8965/20

Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Кравця О.О.,

- Зуєвої Л.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Шаповалова Руслана Юрійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року, прийняте у складі суду судді Бойко О.Я. в місті Одеса по справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі», в якому просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 50644,71 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1438,46 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року, з урахуванням ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року про виправлення описки, позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі", 65038, м. Одеса, вул. Макаренко, буд. 2А, код ЄДРПОУ 41472423, МФО 351005, р/р НОМЕР_1 , АТ "УкрСиббанк", телефон: (048)7053379, НОМЕР_2 на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області/Банк ГУ ДКСУ в Одеській області, Одержувач - УК у Київському районі/50070000, МФО 899998, р/р UA378999980313131230000015005, код ЄДРПОУ 38016923, тел./факс: (048) 722-52-42, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 50664,71 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1438,46 грн. Всього підлягає стягненню 52103 (п'ятдесят дві тисячі сто три), 17 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Шаповалов Руслан Юрійович звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі», в якій вважає рішення суду першої інстанції винесеним з порушенням норм процесуального права, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та залишити позовну заяву без розгляду.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач звернувся до суду з позовною заявою, а суд першої інстанції відкрив провадження по справі з порушенням строків встановлених ст.122 КАС України, оскільки відлік строку на звернення до суду для позивача, як суб'єкта владних повноважень, почався не з моменту, коли він дізнався про порушення, а з дня виникнення підстав, що дають право на пред'явлення передбачених законом вимог, тобто з 16.04.2020 року. Апелянт звертає увагу, що позивачем не подавалось до суду першої інстанції клопотання про поновлення строків для звернення до суду, а судом першої інстанції не встановлено обставин, що свідчать про наявність об'єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк. Крім того, апелянтом заявлено клопотання про стягнення з позивача судових витрат у розмірі 3405,00 грн.

Представник позивача надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно з "Звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів" за 2019 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників склала 17 осіб. На підприємстві протягом 2019 року не працювало жодної особи з інвалідністю

Відповідно до розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій наданих позивачем, сума відрахувань за 1 нестворене робоче місце становить 50664,71 грн., середньорічна заробітна плата 861,30 грн. х 1000: 17 = 50664,71 грн. ЗА розрахунками позивача, сума адміністративно господарських санкцій, які підлягають стягненню з відповідача складає 50664,71 грн., розмір нарахованої пені становить 1438,46 грн.

З метою стягнення з відповідача вищевказаних адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не надав суду доказів подання звітності "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою № 3-ПН до центру зайнятості.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875-XII (зі змінами), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з чч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Як вбачається зі Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, у 2019 році у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» були відсутні працівники, яким встановлена інвалідність.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році відповідачем не виконано.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку відповідач зобов'язаний був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у строк до 15 квітня 2020 року, а тому з 16 квітня 2020 року у позивача виникло право на стягнення несплачених самостійно відповідачем сум санкцій у судовому порядку.

При цьому суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2020 року (справа № 160/8707/19), від 08 серпня 2019 року (справа №809/1931/16), від 21 лютого 2018 року (справа №813/1897/17).

Враховуючи викладене, позов про стягнення несплачених сум адміністративно-господарських санкцій могло бути подано позивачем у строк до 16.07.2020 року. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява була подана до суду першої інстанції 14.09.2020 року, тобто із пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, що не було враховано судом першої інстанції.

Пунктом 8 ч.1 ст. 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

В свою чергу, положеннями ч. 3 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Разом з цим, пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для застосування наслідків порушення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами

Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів про поважність причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, які б унеможливили своєчасне звернення до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності правових підстав для залишення адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році без розгляду.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Зазначені норми права визначають підстави для залишення адміністративного позову без розгляду у разі пропуску строку звернення до суду без поважних причин.

У відповідності до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Вирішуючи клопотання апелянта про стягнення з позивача судових витрат, понесених відповідачем, у розмірі 3405,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Порядок розподілу судових витрат у разі залишення позовної заяви без розгляду встановлений нормою частини десятої статті 139 КАС України, згідно якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Колегія суддів наголошує, що необхідною умовою для застосування положень частини десятої статті 139 КАС України у разі залишення позову без розгляду у справі є доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження тощо. При цьому заявник у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2020 року (справа № 160/8707/19).

У даній справі, відповідач не довів вчинення з боку позивача дій, які можна визнати необґрунтованими в розумінні статті 139 КАС України. При цьому, саме по собі пред'явлення позову до суду, який залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, не можуть бути достатнім свідченням необґрунтованості дій позивача.

Таким чином, підстави для задоволення клопотання відповідача про стягнення з позивача судових витрат у розмірі 3405,00 грн. - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 122, 123, 139, 240, 287, 292, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Шаповалова Руслана Юрійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році - залишити без розгляду.

У задоволенні клопотання адвоката Шаповалова Руслана Юрійовича про стягнення з Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів судових витрат у розмірі 3405,00 грн. - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: О. О. Кравець

Суддя: Л. Є. Зуєва

Попередній документ
95748897
Наступний документ
95748899
Інформація про рішення:
№ рішення: 95748898
№ справи: 420/8965/20
Дата рішення: 24.03.2021
Дата публікації: 26.03.2021
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (02.03.2021)
Дата надходження: 02.03.2021
Предмет позову: стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю
Розклад засідань:
24.03.2021 00:00 П'ятий апеляційний адміністративний суд