П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/11506/20
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шляхтицького О.І.
суддів: Домусчі С.Д. , Семенюка Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року по справі № 420/11506/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суми заборгованості,-
Короткий зміст позовних вимог.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яка виразилась у відмові сплатити на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 6 193,03 гривні (шість тисяч сто дев'яносто три гривні три копійки), що виник на протязі періоду, починаючи з лютого місяця 2000 року по грудень 2003 року включно у зв'язку із недоплатою в повному обсязі розміру пенсійного забезпечення;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 6 193,03 гривні (шість тисяч сто дев'яносто три гривні три копійки), що виник на протязі періоду, починаючи з лютого місяця 2000 року по грудень 2003 року включно у зв'язку із недоплатою в повному обсязі розміру пенсійного забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що у вересні 2020 року звернувся до пенсійного органу із заявою про отримання відомостей про розміри виплаченої йому пенсії з моменту призначення та до моменту звернення із вказаним запитом. Із отриманого розрахунку позивач встановив, що у періоді 2000-2003 років позивач отримував пенсію, розмір якої був нижчим за встановлений у відповідному році прожитковий мінімум, що прямо суперечить нормам ст.46 Конституції України. За вказаний період сума заборгованості склала 6193,03 гривні (шість тисяч сто дев'яносто три гривні три копійки), яку позивач просить суд стягнути на його користь з пенсійного органу.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив, у якому зазначив, оскільки по-перше, виплата пенсії за віком у період з лютого 2000 року по грудень 2003 року здійснювалась до прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який пов'язав мінімальний розмір пенсії із розміром прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Вказаних обмежень до прийняття закону встановлено не було, а пенсія вираховувалась за нормами, що діяли до 2004 року. По-друге, позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки з моменту виникнення спірних правовідносин (2003 рік) пройшло більше 6 місяців.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 23 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, а саме не досконало проаналізовано доводи сторін та надані ними докази, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою задовольнити в повному обсязі позовні вимоги.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції не враховано те, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом;
- помилковим є посилання суду першої інстанції на постанову Верховного суду у справі № 140/2958/16-а, оскільки порівняно із позивачем у вказаній справі на момент призначення пенсії він мав стаж 35 років.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що позивач отримує пенсію за віком (а.с.20) та перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Одеській області. Пенсія призначена за віком з 12.06.1996.
06.09.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із запитом на отримання публічної інформації, а саме позивач просив надати йому завірені належним чином копії довідки нарахованих та перерахованих сум пенсії починаючи з 01.01.2000 (помісячно) по теперішній час, тобто 01.09.2020 (а.с.25-27).
Листом від 11.09.2020 №8186-8368/С-02/8-1500/20 Головне управління повідомило позивача, що відповідні довідки направлені на електрону та поштову адресу позивача (а.с.29).
За даними отриманої довідки встановлено, що позивач у періоді лютий 2000 року - грудень 2003 року отримував пенсію за віком за Списком №2 при повному пільговому стажі у таких сумах:
лютий 2000 - 83,07 грн;
березень 2000 - 77,17 грн;
квітень 2000 - 79,56 грн;
травень 2000 - 79,56 грн;
червень 2000 - 79,56 грн;
липень 2000 - 80,30 грн;
серпень 2000 - 80,30 грн;
вересень 2000 - 80,30 грн;
жовтень 2000 - 83,30 грн;
листопад 2000 - 81,35 грн;
грудень 2000 - 90,00 грн;
січень 2001 - 90,00 грн;
лютий 2001 - 102,00 грн;
березень 2001 - 102,00 грн;
квітень 2001 - 107,00 грн;
травень 2001 - 107,00 грн;
червень 2001 - 107,00 грн;
липень 2001 - 107,00 грн;
серпень 2001 - 117,00 грн;
вересень 2001 - 117,00 грн;
жовтень 2001 - 117,00 грн;
листопад 2001 - 117,00 грн;
грудень 2001 - 117,00 грн;
січень 2002 - 129,00 грн;
лютий 2002 - 129,00 грн;
березень 2002 - 129,00 грн;
квітень 2002 - 141,90 грн;
травень 2002 - 141,90 грн;
червень 2002 - 141,90 грн;
липень 2002 - 141,90 грн;
серпень 2002 - 141,90 грн;
вересень 2002 - 141,90 грн;
жовтень 2002 - 141,90 грн;
листопад 2002 - 141,90 грн;
грудень 2002 - 141,90 грн;
січень 2003 - 141,90 грн;
лютий 2003 - 141,90 грн;
березень 2003 - 141,90 грн;
квітень 2003 - 141,90 грн;
травень 2003 - 141,90 грн;
червень 2003 - 141,90 грн;
липень 2003 - 150,00 грн;
серпень 2003 - 150,00 грн;
вересень 2003 - 150,00 грн;
жовтень 2003 - 150,00 грн;
листопад 2003 - 150,00 грн;
грудень 2003 - 150,00 грн (а.с.30).
21.09.2020 позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій, викладаючи власну позицію щодо отриманих сум пенсії у періоді лютий 2000 року - грудень 2003 року, просив сплатити заборгованість, яка склала 6 193,03 гривні (а.с.35-41) за його розрахунком.
06.10.2020 листом №9193-9055/С-02/8-1500/20 пенсійний орган повідомив позивача, що виплачені суми пенсії є вірними (а.с.42), розмір пенсії відповідає страховому стажу.
Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, вимагаючи стягнення цієї суми заборгованості з відповідача.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки забезпечення отримання громадянами прожиткового мінімуму забезпечується не виключно пенсійними виплатами, а також іншими соціальними виплатами, що прямо вказано у ст.46 Конституції України, а тому підстави вважати виплачену суму пенсії у заявленому періоді такою, що не відповідає нормам законодавства, відсутні.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України " Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб ".
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Вимогами частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно частини 1 статті 27 Закону №1058 розмір пенсії за віком визначається за формулою:
П = Зп ? Кс, де:
П - розмір пенсії, у гривнях;
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;
Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №1058 виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
За приписами частини 1 статті 28 Закону №1058 мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
У спірний період з лютого 2000 року - грудень 2003 року позивач отримував пенсію у розмірі меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а тому різниця сум виплаченої фактично пенсії та розміру прожиткового мінімуму помісячно склали розмір заборгованості, яку позивач просить суд стягнути.
Різниця між значенням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та фактично отриманою позивачем сумою пенсії за період лютий 2000 року - грудень 2003 року склала 6 193,03 грн.
Проте, на момент призначення позивачу пенсії та протягом періоду виплаченої пенсії діяв Закон України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788).
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Право на пенсію за віком мають:
чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років;
жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно статті 19 Закону №1788 пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.
Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості.
Мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв'язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, чинне на момент нарахування та виплати пенсії у лютому 2000 року - грудні 2003 року законодавство не передбачало обумовлення мінімального розміру пенсії від розміру прожиткового мінімуму, встановленого на відповідний рік. Така залежність встановлена після прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який пов'язав мінімальний розмір пенсії із розміром прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (ст.28 Закону №1058).
Оскільки пункт 1 Прикінцевих положень Закону №1058 цей Закон набирає чинності з 1 січня 2004 року, а тому підстав для застосування вказаних положень до періоду 2000-2003 роки немає.
Отже, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки виплачена сума пенсії у періоді лютий 2000 року - грудень 2003 року є вірною, а чинне на момент спірних правовідносин нормативно-правове регулювання не визначає встановлення розміру мінімального розміру пенсії від розміру прожиткового мінімуму, отже відповідач не допустив оскаржуваної бездіяльності, при цьому відповідач помилково вважає пропущеним строк звернення до суду з позовом, оскільки на вимоги щодо соціальних виплат цей строк не поширюється.
Доводи апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції того, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
Так, вказане положення повторюється у статті 7 Закону №1058-IV, та дослівно визначено гарантією ч.3 ст.46 Конституції України.
Законодавством розмежовано поняття «пенсійні виплати» від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.
Держава взяла на себе зобов'язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.
Саме на виконання своїх зобов'язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови Кабінету Міністрів України №265, Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» тощо.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать один одному та частині 3 статті 46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 14.11.2019 року у справі №140/2958/16-а.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Шляхтицький О.І.
Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.