23 березня 2021 року м. Дніпросправа № 160/9997/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року (суддя Віхрова В.С.) у справі №160/9997/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
1) визнати дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до довідки від 21.07.2020 року №50 протиправними;
2) визнати дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у незастосуванні п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103) при обчисленні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня 2018 року протиправними;
3) визнати дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби відповідно до довідки від 21.07.2020 року №50 протиправними;
4) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 недоплачену суму індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 101658,82 грн.;
5) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 недоплачене грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби) за період березень 2018 року-липень 2018 року в розмірі 1716,00 грн.;
6) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2018 рік у розмірі 9684,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на протиправність дій
відповідача, що полягають, по перше, у здійсненні нарахування та виплаті їй індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 по 28.02.2018 у неповному обсязі, що є порушенням вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078: по-друге, недоплаті грошового забезпечення за період березень-липень 2018 року, що зумовлено незастосуванням відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови КМУ №704. Також позивач посилався на бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті грошової компенсації за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2018 рік.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року позов задоволено повністю. Рішення суду мотивовано встановленими обставинами справи які свідчать про допущення відповідачем у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності, що виразилася у фактичній невиплаті позивачеві грошової компенсації за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2018 рік, на яку позивач має право у відповідності до положень пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII, та зважаючи на те, що про необхідність виплати такої компенсації зазначено у відповідному наказі командира військової частини. Крім цього, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, що виразилася у здійсненні нарахування та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 по 28.02.2018 у неповному обсязі, а також протиправність дій відповідача, які полягають у незастосуванні п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови КМУ №704 при обчисленні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, що в свою чергу призвело до виплати грошового забезпечення за період березень-липень 2018 року у неповному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо допущення відповідачем в спірних правовідносинах протиправної бездіяльності в частині не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, оскільки, за твердженнями скаржника, така компенсація була виплачена позивачеві під час його звільнення з військової частини у серпні 2018 року. Крім того, як стверджує відповідач, у довідці №50 від 21.07.2020 відображена вся сума виплати грошового забезпечення за весь місяць серпень 2018 року, що підтверджується відомостями від 15.08.2018 та 29.08.2018р. Стосовно висновків суду про протиправність дій відповідача щодо незастосування п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови КМУ №704 при обчисленні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не врахування того, що тарифний коефіцієнт множиться на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року, то скаржник зазначає, що п.3 розділу II Закону від 06.12.2016 №1774-VIII встановлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Дана норма Закону не втратила чинність і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ №103, тому, за позицією відповідача, в спірному випадку відсутні правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. Крім цього, як вважає відповідач, нарахування та виплата позивачеві індексації грошового забезпечення здійснювалось в межах і у спосіб, визначений законодавством України. Так, відповідач зазначає, що з 01 січня 2016 року військовослужбовцям Національної гвардії України було збільшено розмір грошового забезпечення шляхом збільшення розміру щомісячного преміювання, у зв'язку з чим базовим місяцем при проведенні індексації є січень 2016 року, а не січень 2008 року, як то вважає позивач. Також, скаржник вказує, що кошторисом доходів і видатків Державного бюджету військової частини НОМЕР_1 НГУ на 2016-2017 рр. не передбачено виплату індексації. Посилаючись на наведене, відповідач вказує на помилковість висновків суду щодо протиправності дій відповідача, що виразилася у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення у неповному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що в період з 27.06.2010 року по 23.08.2018 року ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
23.08.2018 року на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №180 (по стройовій частині), відповідно до підпункту “Б” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (за станом здоров'я), ОСОБА_1 була виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та звільнений з військової служби в запас.
Відповідно до Витягу з вказаного наказу, згідно Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС від 15.03.2018 р. №200, позивачу виплачено:
премію за період з 01 по 23 серпня 2018 року в розмірі 117,4 відсотків посадового окладу;
грошову компенсацію за невикористані 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2018 рік;
одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 8 років.
Вислуга років на 01 липня 2019 року становить: час служби в календарному обчисленні - 8 років 00 місяців 27 днів.
29.08.2018 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України проведено розрахунок при звільненні з військової служби, непогоджуючись з яким позивач через свого представника (адвоката) звернувся до відповідача із запитом.
У відповідь на адвокатський запит, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надала відповідь (лист від 21.07.2020 року №2/21/19-1081) та додала довідку про розмір грошового забезпечення №50.
Відповідно до даної довідки індексація грошового забезпечення в період з 01 січня 2015 року по 23 серпня 2019 року була виплачена у 2015 році на суму 90,18 грн., у 2018 році на суму 71,08 грн. В примітці також зазначено, що за весь період служби нараховувалася та виплачувалась індексація грошового забезпечення (базові місяці: січень, лютий, квітень, серпень-2015 року; січень, червень-2016 року; серпень 2017 року; січень, березень - 2018 року), згідно Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення”. Право на проведення індексації грошового забезпечення за період січень- липень 2015 року; вересень-листопад 2015 року; за 2016 рік; за 2017 рік; січень-серпень 2018 року не виникало так як індекс споживчих цін не перевищував поріг інфляції.
Вважаючи, що відповідачем здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у неповному обсязі, недоплачено грошове забезпечення у сумі 1716,00 грн., а також не здійснено виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку обґрунтованості та законності рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, щодо обґрунтованості та законності рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог стосовно визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2018 року відповідно до довідки від 21.07.2020 №50 та стягнення з відповідача недоплаченої суми індексації за вказаний період в розмірі 101658,82 грн.
Висловлюючи незгоду із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення цих заявлених позовних вимог, відповідач наводить аргументи щодо безпідставного визначення в спірному випадку базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення саме січень 2008 року, вказуючи, що таким місяцем має бути січень 2016 року. При цьому, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що апеляційна скарга не містить аргументів, які б свідчили, що відповідач не погоджується із визначеною сумою не донарахованої індексації, що стягнута судом.
Суд першої інстанції, вирішуючи позов в цій частині заявлених вимог, обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078, якими врегульовано механізм проведення індексації, її мета та правова природа.
Так, проаналізувавши норми наведених нормативно-правових актів, суд правильно вказав на те, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу”, яка набрала чинності 01 січня 2008 року, встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком № 1 до Постанови № 1294.
Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення є січень 2008 року.
Підвищення тарифних ставок (окладів) в період з 01 січня 2008 року по 01 березня 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації не відбувалося.
Збільшення посадових окладів військовослужбовців відбулося лише у березні 2018 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Щомісячна грошова винагорода не є постійною величиною, не була основною та змінювалась (збільшувалась), а з 01 березня 2018 року скасована, тому така складова грошового забезпечення не повинна впливати на розмір індексації грошового забезпечення.
Доводи відповідача щодо визначення як базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення січня 2016 року суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки грошове забезпечення військовослужбовців, в тому числі і позивача, з січня 2016 року підвищилось внаслідок збільшення розміру премії, у той час, як їх посадові оклади залишилися незмінними.
Тобто збільшення грошового забезпечення було обумовлено виплатою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, а саме премії. При цьому підвищення тарифних ставок (окладів), що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для скасування, в межах доводів апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог стосовно визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2018 року та стягнення з нього недоплаченої суми індексації за вказаний період в розмірі 101658,82 грн.
Щодо обґрунтованості та законності рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог стосовно стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2018 рік у розмірі 9684,00 грн.
З огляду на аргументи апеляційної скарги, відповідач не заперечує право позивача як на щорічну основну відпустку за час проходження служби, зокрема, у 2018 році, так і право на її компенсацію відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». При цьому, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що апеляційна скарга не містить аргументів, які б свідчили, що відповідач не погоджується із визначеною сумою грошової компенсації, що стягнута судом.
Згідно змісту апеляційної скарги аргументи відповідача щодо незгоди із рішенням суду першої інстанції, в частині задоволення цих заявлених позовних вимог, ґрунтуються на тому, що позивачу вже була виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік під час її звільнення з військової частини у серпні 2018 року, у зв'язку з чим підстави для її стягнення з відповідача відсутні.
Надаючи оцінку таким аргументам відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно витягу з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 №180 від 23.08.2018, копія якого наявна в матеріалах справи, наказано виплатити ОСОБА_1 , у зв'язку із припиненням (розірванням) з нею контракту про проходження військової служби, зокрема, грошову компенсацію за невикористані 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2018 рік.
В матеріалах справи наявна довідка від 21.07.2020 року №50, в якій відображена інформація щодо нарахованого позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 23.08.2018 (дата звільнення з військової служби).
Натомість, вказана довідка не містить відомостей про нарахування позивачеві у серпні 2018 року компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, як то визначено наказом №180 від 23.08.2018. При цьому, як зазначає відповідач в апеляційній скарзі, у довідці відображені всі виплати за весь місяць серпень 2018 року.
Надані відповідачем відомості-реєстри к платіжним дорученням від 15.08.2018 та 29.08.2018 року, на переконання суду апеляційної інстанції, не можуть свідчити про фактичну виплати позивачу спірної грошової компенсації, оскільки лише підтверджують подання військовою частиною до банківської установи письмових документів з метою перерахування грошового забезпечення (зокрема, позивачу) та жодним чином не свідчать про фактичну виплату на користь позивача коштів.
Суд також бере до уваги те, що за змістом довідки від 21.07.2020 року №50 у серпні 2018 року сума нарахованого позивачу грошового забезпечення становить 59126,92 грн.
Згідно ж наданої позивачем довідки АТ КБ “Приватбанк” від 19.08.2020 року, йому 29.08.2018 року військовою частиною перераховано грошові кошти у розмірі 48701,28 грн., тобто лише суму, що зазначена у відомості-реєстрі від 29.08.2018.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про недоведеність відповідачем під час судового розгляду справи належними доказами факту виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік.
Таким чином, за відсутності належних доказів, які б свідчили про фактичну виплату позивачу при звільненні спірної грошової компенсації, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2018 рік є законним та обґрунтованим, та підстави для його скасування у цій частині, в межах доводів апеляційної скарги, відсутні.
Щодо обґрунтованості та законності рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог стосовно визнання протиправними дій відповідача, які полягають:
- у незастосуванні п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 при обчисленні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням
- у нарахуванні та виплати позивачу надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби відповідно до довідки від 21.07.2020 року №50
та стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченого грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби) за період березень 2018 року-липень 2018 року в розмірі 1716,00 грн.
Так, задовольняючи позов у цій частині заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача слід застосовувати величину мінімальної заробітної плати, як то передбачено положеннями п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови КМУ №704. В спірному ж випадку відповідачем застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року, що призвело, за висновками суду, до нарахування позивачеві грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби) за період березень 2018 року-липень 2018 року у неповному обсязі.
З такими висновками суду першої інстанції щодо необхідності застосування в спірному випадку положень п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови КМУ №704 суд апеляційної інстанції не може погодитися, виходячи із наступного.
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У силу вимог частини 3 цієї статті грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який врегульовує питання складових грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України є наказ МВС України від 15.03.2018 № 200, яким також передбачено обчислення розміру посадового окладу шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня.
Визначенню розмірів грошового забезпечення військовослужбовців були присвячені, зокрема, приписи постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі за текстом - постанова КМУ №704), згідно з п.4 якої у первісній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постанова КМУ №704 набрала чинності з 01.03.2018р.
Вже на момент набрання чинності постановою КМУ №704 п.4 цього нормативно-правового акту був викладений у редакції згідно з п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 (далі за текстом - постанова КМУ №103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Пункт 6 постанови КМУ №103 втратив чинність у зв'язку із набуттям законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18.
Тобто лише з 29.01.2020р. була відновлена дія п.4 постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.
Проте, згідно з п.3 розділу II Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
У силу правового висновку, що викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18:
01.01.2017р. набрав чинності Закон України від 06.12.2016р. №1774-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»;
За змістом пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-УІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.;
Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом України від 06.12.2016р. №1774-VIII, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу II Закону України від 06.12.2016р. №1774-VIII та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Оскільки норма п.3 розділу II Закону України від 06.12.2016р. №1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ №103, тому відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Таким чином, згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача, які полягають у незастосуванні при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, помилковими, оскільки зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не узгоджуються з пунктом 3 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " Закону № 1774-VIII.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 700/668/16-а, яким визнано, що суб'єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов'язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на соціальний захист, зобов'язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий нормативний акт скасовує положення нормативного акта, прийнятого раніше, якщо обидва ці акти регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
З огляду на викладене та враховуючи те, що Додатки 1 і 14 до Постанови КМУ №704 затверджені 30.08.2017, а пункт 4 цієї ж постанови змінено 21.02.2018 на підставі Постанови КМУ № 103, то пріоритетним в цьому випадку є положення саме пункту 4 Постанови № 704.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у вищезазначеній частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині заявлених вимог нової постанови про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст.317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 по справі №160/9997/20, в частині задоволених позовних вимог щодо:
визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у незастосуванні п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103) при обчисленні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня 2018 року;
визнання протиправним дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби відповідно до довідки від 21.07.2020 року №50;
стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 недоплаченого грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби) за період березень 2018 року-липень 2018 року в розмірі 1716,00 грн.
скасувати та в цій частині заявлених вимог прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 по справі №160/9997/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки. передбачені ст..ст.328. 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 24.03.2021р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк