24 березня 2021 року справа №360/4758/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 р. у справі № 360/4758/20 (головуючий І інстанції В.С. Шембелян) за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про скасування постанови про стягнення штрафу, -
Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), в якій просило: визнати протиправною та скасувати постанову від 01.12.2020 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн у виконавчому провадженні ВП № 60990076.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправною та скасував постанову начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 01 грудня 2020 року ВП № 60990076 про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області штрафу у розмірі 5 100,00 грн.; стягнув на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що фактично рішення суду позивачем виконано не було. Крім того, боржник не зазначає та не надає жодних доказів вчинення будь-яких дій, направлених на отримання фінансування для виконання судового рішення в частині виплати заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.11.2019 у справі № 360/1565/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 82 % до 70 % сум грошового забезпечення; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити з 1 січня 2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб", у порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 82% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум (арк. спр. 53-56). Рішення набрало законної сили 24.12.2019.
08.01.2020 стягувачу видано виконавчий лист № 360/1565/19 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити з 1 січня 2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 82 % сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум (арк. спр. 50-51).
17.01.2020 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження № 60990076 з примусового виконання виконавчого листа № 360/1565/19, виданого Луганським окружним адміністративним судом 08.01.2020 (арк. спр. 49).
30.11.2020 на адресу ГУПФУ в Луганській області надійшла вимога виконавця від 30.11.2020 № 15017 про надання інформації про виконання рішення суду у справі № 360/1565/19 (арк. спр. 5).
Позивач листом № 1200-010301-6/26249 від 01.12.2020 повідомив відповідачу, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.11.2019 по справі № 360/1565/19, здійснено з 1 січня 2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб", у порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 82 % сум грошового забезпечення. Нарахована на виконання рішення суду сума пенсії за період з 24.12.2019 по 31.01.2020 у розмірі 1638,34 грн зарахована на картковий рахунок стягувача разом із поточною пенсією у лютому 2020 року. Пенсійні кошти, нараховані на виконання рішення суду за період з 01.01.2016 по 23.12.2019 у розмірі 62172,89 грн внесені до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою КМУ № 649 від 22.08.2018 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" (арк. спр. 6-7, 35-37).
Відповідно до протоколу перерахунку пенсії від 17.01.2020, позивачем здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020 відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 82% сум грошового забезпечення на підставі рішення суду (арк. спр. 8, 38).
Згідно з розрахунком, здійсненим в автоматизованій системі розрахунку пенсій на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.11.2019 у справі № 360/1565/19 позивачем проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з січня 2020 року по грудень 2019 року та донарахована пенсія у сумі 1 302,27 грн щомісячно (арк. спр. 9, 39).
Нарахована на виконання рішення суду пенсія за період з 01.01.2016 по 23.12.2019 у сумі 62 172,89 грн внесена до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (арк. спр. 8, 40).
Постановою начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 01.12.2020 накладено штраф на Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області у сумі 5 100 грн у зв'язку з невиконанням судового рішення (арк. спр. 34).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відсутні підстави для накладення на боржника штрафу за невиконання рішення без поважних причин.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 4 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Отже, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть слугувати будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид та обсяг яких залежить від характеру правовідносин, суті та змісту покладеного на боржника зобов'язання та мотивів рішення, яке примусово виконується.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити з 1 січня 2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб", у порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 82% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Однак, станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні.
Враховуючи, що позивач, вказує лише на часткове виконання рішення та нарахування заборгованості, та не надає жодних інших доказів виконання рішення суду в повному обсязі, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача.
До таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року по справі № 522/3268/17.
Відповідно до постанови Правління Пенсійного фонду України від 13.12.2018 № 27-1 «Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій» фінансування пенсійних виплат здійснюється головними управліннями Пенсійного фонду. Позивач не є розпорядником коштів та не має відповідних банківських рахунків. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Порядок її виплати на цей час Кабінетом Міністрів України не визначено.
Суд наголошує, що порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість з виплати пенсії за минулий період, визначається виключно законами України, відповідно, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Таким чином, необґрунтованим є посилання на окремий порядок, що визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки Закон не містить бланкетної норми з цього питання.
Суд не приймає до уваги посилання позивача не те, що сума заборгованості за судовим рішенням включена до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою програмою відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649, на підставі викладеного.
Відповідно до п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649, затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що додається. Установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов'язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі № 640/5248/19, яке змінено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», яким.
Крім того, відповідно до пп. 4 - 6 п.4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2 (далі - Положення), Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням коштів Фонду, інших коштів, призначених для виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці;
Суд зазначає, що виплати пенсій позивача здійснюються виключно за рахунок Фонду та інших джерел, визначених законодавством, інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.
Наведене вище підтверджує, що позивач наділений повноваженнями відносно забезпечення своєчасного фінансування та виплати пенсій.
Як зазначає позивач, часткове невиконання рішення суду сталося з незалежних від управління причин, а саме через відсутність відповідних бюджетних асигнувань.
Однак, суд апеляційної інстанції не приймає посилання на вищевказану обставину, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення будь-яких дій спрямованих на погашення заборгованості з пенсії в рамках справи, а також суду не надано доказів відсутності асигнувань з бюджету Пенсійного Фонду.
Формування у Підсистемі призначення та виплати пенсії на думку суду апеляційної інстанції є недостатнім для виконання рішення суду, оскільки відповідачем не доведено факт відсутності відповідного фінансового забезпечення виконання рішення суду по даній справі, а також фактичної відсутності коштів для виконання сплати заборгованості щодо невиплаченої пенсії.
Суд апеляційної інстанції не вбачає поважності причин щодо невиконання судового рішення, а тому встановлена відповідальність за це Законом України № 1404, є правомірною та спростовує доводи позивача щодо вчинення всіх залежних від нього дій для забезпечення виконання рішення суду у вищевказаній справі.
Таким чином, позивачем не дотримано встановленого порядку виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив, зокрема, в ухвалі від 19 травня 2015 року № 21-1044а15 та в постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 804/5081/13-а та підтримав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 року у справі № 811/1469/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19.
При цьому, надання кошторисів управління із відсутністю асигнувань на виплату пенсії не є беззаперечною підставою для невиконання своїх зобов'язань щодо нарахування та виплати пенсії.
Суд зазначає, що невиконання в повному обсязі рішення судів, які набрали законної сили щодо пенсійних виплат, позбавляють пенсіонерів права отримати заборгованість з перерахованої (нарахованої) пенсії на виконання рішень судів, що в свою чергу, позбавляє їх гарантованого Конституцією України (стаття 46) права на соціальний захист в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З урахуванням наведеного, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про накладення штрафу у розмірі є законною та прийнятою у відповідності до норм чинного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 313, 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 р. у справі № 360/4758/20 - задовольнити.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 р. у справі № 360/4758/20- скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про скасування постанови про стягнення штрафу - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 березня 2021 року.
Суддя-доповідач Е.Г.Казначеєв
Судді І.В. Геращенко
Г.М. Міронова