22 березня 2021 року справа №360/3463/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В.., Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., за участю секретаря судового засідання - Харечко О.П., представника позивача - адвоката Алексєєва О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 360/3463/20 (головуючий суддя І інстанції - Борзаниця С.В.), складене у повному обсязі 18 грудня 2020 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Алексєєв Олексій Ігорович, до Управління державної міграційної служби України в Луганській області, відповідно до якої просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про скасування посвідки на тимчасове проживання від 03 вересня 2020 року № 4401.5-12600/44.1-20;
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, оформлене повідомленням про відмову в прийнятті (розгляді) документів від 03 вересня 2020 року № 44011100000259;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Луганській області обміняти посвідку на тимчасове проживання громадянину Нігерії ОСОБА_1 на підставі документів, поданих ним 31 серпня 2020 року (а.с. 1-4 т. 1).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 360/2492/20 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про скасування посвідки на тимчасове проживання Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 03 вересня 2020 року № 4401.5-12600/44.1-20. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, оформлене повідомленням про відмову в прийнятті (розгляді) документів Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 03 вересня 2020 року № 44011100000259. Зобов'язано Управління Державної міграційної служби в Луганській області прийняти рішення про обмін посвідки на тимчасове проживання громадянину Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 183-189 т. 1).
Не погодившись з таким рішенням, Управління Державної міграційної служби України в Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просило скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі (а.с. 194-201 т. 1).
На обґрунтування апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті спірного рішення не оцінені та не досліджені належним чином викладені у відзиві на позов заперечення та пояснення управління
Вважає, що суд першої інстанції прийняв спірне рішення на підставі встановлення факту вступу позивача на навчання.
Зазначив, що припинення навчання передбачає закінчення законних підстав для перебування на території України іноземця та припинення строку дії посвідки незалежно від того чи закінчився строк її дії, чи була вона скасовано чи ні.
У 2014 році позивач вступив на навчання, однак не відбулося самого юридичного факту навчання, що є підставою для скасування посвідки, що в свою чергу обумовлює відмову у прийнятті до розгляду документів позивача до розгляду на надання посвідки на приживання у 2020 році.
В судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів доводи апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Нігерії, документований посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_1 від 14 липня 2014 року, дійсної до 20 вересня 2020 року, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 7-8 т. 1).
Відповідно до наказу № 04.02-03/277 від 25 серпня 2020 року позивача поновлено з 01 вересня 2020 року до Державного закладу «Луганський державний медичний університет» на 5 курс (IX семестр) 2020/2021 н.р. за спеціальністю 222 - «Медицина» (термін навчання 6 років) на денну форму навчання за контрактом у групу 17ім (англійською мовою) у зв'язку із поновленням на навчання (а.с. 9 т. 1).
Позивач 31 серпня 2020 року звернувся до відповідача із заявою про її обмін та видачу нової посвідки на тимчасове проживання строком до 09 червня 2025 року, до якої долучив документи: паспорт НОМЕР_2 з перекладом на українську мову сторінки паспорту з персональними даними, засвідчений нотаріально; посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 ; Витяг з наказу ЛДМУ від 25 серпня 2020 року № 277 «Про зарахування у зв'язку з поновленням на навчання»; копію наказу ЛДМУ від 25 січня 2019 року № 16-02/2 «Про терміни навчання здобувачів вищої освіти котрі вступили на навчання у 2019 році»; договір медичного страхування іноземців та осіб без громадянства № 20.641050.0301-0169 від 27 серпня 2020 року; банківську квитанцію про сплату адміністративного збору від 27 серпня 2020 року (а.с. 37-50 т. 1).
Висновком відповідача від 03 вересня 2020 року встановлено, що у громадянина Нігерії ОСОБА_1 припинилася підстави для перебування на території України згідно посвідки серії НОМЕР_1 , бо іноземець в'їхав 09 жовтня 2017 року за новою візою № НОМЕР_3 до території України та отримав іншу посвідку на тимчасове проживання у зв'язку із навчанням в іншому навчальному закладі (а.с. 77-78 т. 1).
За результатами розгляду звернення позивача УДМС України у Луганській області прийняло рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання від 03 вересня 2020 року № 4401.5-12600/44.1- 20 на підставі підпункту 6-1 пункту 63 Порядку для оформлення посвідки на тимчасове місце проживання та повідомлення про відмову в прийнятті (розгляді) документів від 03 вересня 2020 року № 44011100000259 (а.с. 79 т. 1).
Скасування вищевказаної посвідки та відмова у прийнятті до розгляду документів для обміну посвідки на тимчасове проживання є спірним питанням даної справи.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що відповідач діяв не у спосіб передбачений законом, відтак порушене право позивача підлягає відновленню, зокрема, шляхом зобов'язання прийняти рішення про обмін посвідки на тимчасове проживання позивача.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо необхідності задоволення вищевказаних вимог з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773), Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство» (далі - Закон № 2235), Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 (далі - Порядок № 322), Порядком організації набору на навчання (стажування) іноземців та осіб без громадянства, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 01 листопада 2013 року № 1541 (далі - Порядок № 1541).
Згідно зі статтею 1 Закону № 3773 іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Статтею 1 Закону № 2235 визначено термін проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом (пункт 8 частини першої статті 1 Закону № 3773).
У відповідності до пункту 17 статті 1 Закону № 3773 посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до частини тринадцятої статті 4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.
Згідно із абзацом п'ятим пункту 4 Порядку № 322 іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання, посвідка видається на період навчання, який визначається наказом закладу освіти про встановлення періодів навчання для іноземних студентів.
Посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства (пункт 5 Порядку № 322).
Згідно з пунктом 7 Порядку № 322 обмін посвідки здійснюється у разі: зміни інформації, внесеної до посвідки; виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; закінчення строку дії посвідки; непридатності посвідки для подальшого використання.
Відповідно до пункту 16 Порядку № 322 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт) та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
Пунктом 21 Порядку № 322 визначено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктами 17 і 19 цього Порядку.
Пунктом 32 Порядку № 322 визначено, що для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України, крім випадків, установлених абзацом сьомим цього пункту; документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника (у разі подання документів законним представником); переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; дійсний поліс медичного страхування на весь строк дії посвідки; документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Крім документів, зазначених у пункті 32, залежно від категорії іноземців та осіб без громадянства, визначених статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», подаються для іноземців або осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання: документ, що підтверджує факт навчання в Україні (засвідчені в установленому порядку копії наказу закладу освіти про зарахування та про встановлення періодів навчання для іноземних студентів); зобов'язання закладу освіти повідомити ДМС про відрахування іноземця або особи без громадянства з такого закладу (підпункт 10 пункту 33 Порядку № 322).
З вищевикладених положень Закону № 3773-VI та Порядку № 322 слідує, що з метою посвідчення особи та підтвердження законності підстав для тимчасового проживання України іноземець або особа без громадянства зобов'язані отримати посвідку на проживання.
Вказаними нормативно-правовими актами врегульовано процедуру отримання посвідки на проживання, її обміну, визначено вичерпний перелік документів, що подається для отримання посвідки на проживання, а також встановлено заборону на витребування від іноземця будь-яких інших документів або відомостей, не визначених Законом № 3773-VI та Порядком № 322.
Підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки зазначені в пункті 61 Порядку № 322.
Відповідно до положень пункту 62 Порядку № 322 копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.
У разі подання заяви-анкети через уповноваженого суб'єкта територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС надсилає письмове повідомлення про прийняте рішення до уповноваженого суб'єкта для подальшого його вручення іноземцеві або особі без громадянства.
У пункті 63 Порядку № 322 передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;
3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;
4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну;
6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;
6-1) якщо з'ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з'ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;
6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;
7) в інших випадках, передбачених законом.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 14 липня 2014 року позивача документовано посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_1 строком дії до 20 вересня 2020 року за підставою 04/12 - навчання.
У подальшому, 09 жовтня 2017 року позивач в'їхав на територію України за новою візою (М) Y06106305 та отримав іншу посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_4 у зв'язку із навчанням в іншому навчальному закладі, терміном дії до 01 жовтня 2018 року.
З листа Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ДМС України встановлено, що за клопотанням адміністрації ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» громадянин Нігерії ОСОБА_1 був документований посвідкою на тимчасове проживання в України НОМЕР_4 орган видачі 8001 підстава (04/12) терміном дії до 01 жовтня 2018 року. Іноземця знято з обліку у зв'язку з закінченням навчання та закінченням терміну дії посвідки на тимчасове проживання (а.с. 55 т. 1).
Наказом Луганського державного медичного університету від 25 серпня 2020 року № 04-02-03/277 позивача поновлено з 01 вересня 2020 року до Державного закладу «Луганський державний медичний університет» на 5 курс (IX семестр) 2020/2021 н.р. за спеціальністю 222 - «Медицина» (термін навчання 6 років) на денну форму навчання за контрактом у групу 17ім (англійською мовою) у зв'язку із поновленням на навчання (а.с.. 9 т. 1).
Вказане свідчить про те, що обставини, які слугували підставами звернення та видачі посвідки на тимчасове проживання позивачу у 2017 році не мають відношення до спірних правовідносин, що склалися у зв'язку із обміном посвідки на тимчасове проживання від 14 липня 2014 року.
Посвідка позивача НОМЕР_1 від 14 липня 2014 року була видана з підстав вступу позивача на навчання до Луганського державного медичного університету, що не заперечується відповідачем відповідно до ч. 12 ст. 5 Закону України № 3773 в редакції на дату видачі посвідки. На час подання документів для отримання посвідки НОМЕР_5 факт вступу позивача на навчання був визнаний.
Чинні норми Закону № 3773-VI і Порядку № 322, та не чинні на цей час норми Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання затвердженого Постановою КМУ від 28 березня 2012 року № 251 (Порядок 251) та Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання затвердженого наказом МВС України від 15 липня 2013 року № 681 (Наказ 681) не дозволяли отримати посвідку на тимчасове проживання у зв'язку із вступом на навчання до українського навчального закладу без подання органам ДМС документу, що підтверджує цей факт, а саме: наказу навчального закладу із зазначенням в ньому строку навчання іноземця або особи без громадянства. При цьому, дата звернення іноземця за оформленням посвідки не може передувати даті початку навчання, оскільки відповідно до ч. 13 ст. 4 Закону № 3773-VІ іноземці вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, лише на період навчання.
При цьому, законодавство України станом на дату отримання позивачем посвідки ТР № 207246 в 2017 році не забороняло наявність у іноземців декількох посвідок на тимчасове проживання одночасно, не містило підстав для відмови у видачі нової посвідки у разі наявності іншої діючої та не зобов'язувало іноземця знаходитися на території України якусь певну кількість днів після її отримання.
Системний аналіз положень Закону № 3773-VI та Порядку № 322 дає підстави дійти висновку, що настання негативних наслідків у вигляді прийняття рішення про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання можливе виключно у разі встановлення під час ідентифікації іноземця чи особи без громадянства недостовірної інформації, що враховується при прийнятті уповноваженим органом рішень щодо видачі посвідки на тимчасове проживання, її скасування, а не після звернення самого іноземця із документами для обміну посвідки.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що рішення від 03 вересня 2020 року № 4401.5-12600/44.1-20 про скасування посвідки на тимчасове проживання є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.
Станом на дату звернення до відповідача вже існував факт поновлення позивача з 01 вересня 2020 року на денну форму навчання за контрактом до Державного закладу «Луганський державний медичний університет» на 5 курс 2020/2021 н.р.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу в обміні посвідки на тимчасове проживання без урахування усіх обставин, які мали місце стосовно позивача, прийнявши рішення від 03 вересня 2020 року № 44011100000259, яке не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно, позовна вимога про визнання протиправним та скасування такого рішення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про необхідність зобов'язання відповідача прийняти рішення про обмін посвідки на тимчасове проживання громадянину Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі поданих 31 серпня 2020 року позивачем документів.
Відтак, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та такими, що не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, понесених позивачем у розмірі 5 000,00 грн. (клопотання від 12 березня 2021 року), суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи принцип співмірності, надання представником позивача в суді апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Луганській області витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 000,00 грн.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 360/3463/20 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 360/3463/20 - залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (код ЄДРПОУ 37851432) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень).
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 22 березня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 березня 2021 року.
Судді А.В. Гайдар
Т.Г. Гаврищук
Е.Г. Казначеєв