23 березня 2021 року справа №360/4447/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Геращенка І.В.
Компанієць І.Д.
за участю секретаря судового засідання Кобець О.А.
за участю сторін по справі:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: не прибув
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 р. у справі № 360/4447/20 (головуючий І інстанції Тихонов І.В., повний текст складений 18.11.2020р. в м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо визначення розміру недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за запитом приватного нотаріусу Скиба Т.В. лише за період із 23.07.2017 року по 31.01.2020 року та зобов'язати відповідача сформувати та направити до приватного нотаріусу Скиба Т.В. для включення до складу спадщини після померлого ОСОБА_3 , відповідної довідки із врахуванням усієї суми недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_3 , без обмеження будь яким строком та із врахуванням індексації за час життя, за відніманням вже сформованої суми недоотриманої пенсії у розмірі 404 971,66 грн., про яку було повідомлено приватного нотаріуса Скибу Т.В. листом від 10.06.2020 року за вих. № 1216-03-8/934 (а.с. 1-4).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України та роз'яснено позивачеві право звернутися з даними позовними вимогами до загального суду у порядку цивільного судочинства. (а.с. 17-19).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що право спадкоємця на отримання коштів, які увійшли до складу спадщини порушено відповідачем не було, було порушено право на надання достовірної, повної інформації, щодо розміру недоотриманої пенсії померлого, що в свою чергу не дало можливості включити решту коштів до складу спадщини приватним нотаріусом (а.с. 22-23).
Відповідач у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду судового засідання.
На підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами в межах та доводів апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Відповідно до позовної заяви, позивач ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Кадіївка Луганської області.
Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Скиба Т.В. 22.07.2020р. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрі за №815 за яким ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , спадщина, на яку видано свідоцтво складається з недоотриманої пенсії у розмірі 404 971,66 грн., належність якої померлому підтверджується листом Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьк Луганської області від 10.06.2020р. №1216-03-8/934 (а.с. 10).
Листом від 19.08.2020 року № 185-184/М-02/8-1216/20 Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьк Луганської області на звернення позивача повідомило, що виплату пенсії ОСОБА_3 було призупинено з 01.07.2016р., оскільки згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи виключно через рахунки та мережу установ публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-1V (далі - Закон 1058) пенсія, яка належала пенсіонеру і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті пенсіонера, незалежно від дати смерті. Протягом шести місяців від дня смерті пенсіонера недоотримана пенсія виплачується членам його сім'ї, які проживали разом з померлим на день його смерті.
Після шести місяців від дня смерті пенсіонера до органу Пенсійного фонду України, де померлий пенсіонер перебував на обліку, надаються заява, паспорт заявника, свідоцтво про смерть та свідоцтво про право на спадщину.
Згідно статті 46 Закону 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не-більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області за отриманням недоотриманої пенсії ОСОБА_3 (дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_4 . Недоотримана пенсія буде виплачена за період з 23.07.2017р. по 31.01.2020р., тобто за три роки до дня звернення.
Оскільки за життя ОСОБА_3 не виявив бажання поновити виплату пенсії та не звертався до управління з заявою щодо поновлення виплати пенсії, пенсійна виплата не нараховувалася, відповідно надати повний розмір заборгованості не має технічної можливості (а.с. 11).
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки носить приватноправовий характер, який обумовлений порушенням приватного права спадкоємця на отримання коштів, а тому має вирішуватися загальними судами у порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; «публічно-правовий спір» - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (стаття 4 КАС).
З аналізу наведених норм права вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
З аналізу вимог ЦПК України та КАС України можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи.
У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.
Статтею 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-1V визначено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Статтею 1218 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності -входять до складу спадщини.
Таким чином, аналіз статей 1218, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії .
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про те, що даний спір обумовлений порушенням приватного права позивача. Тобто, між сторонами існує спір про право, даний спір є приватно-правовим і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.02.2020р. у справі №638/11604/19, № 642/6946/18, від 04 березня 2020 року у справі № 219/11809/15-а.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що в даному випадку, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у відкритті провадження у справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Посилання позивача на порушення його права на отримання достовірної, повної інформації, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки у спірних правовідносинах позивач звертався до відповідача саме у відповідності до вимог статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-1V.
За приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, посилання позивача на рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада по справі 520/5544/20, від 17 квітня 2020 року по справі №520/3514/2020, колегією суддів не прийнято до уваги.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Кузьміна Євгена Валерійовича, в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 р. у справі №360/4447/20 - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 р. у справі № 360/4447/20 -залишити без змін.
Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 23 березня 2021 року.
Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 24 березня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 23 березня 2021 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді: І.В. Геращенко
І.Д. Компанієць