23 березня 2021 року справа №200/10213/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В. секретар судового засідання Антонюк А.С., за участю позивача - ОСОБА_1 , представника Міністерства юстиції України - Циря С.М., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року (повний текст складено 04 грудня 2020 року в м. Слов'янськ) у справі № 200/10213/20-а (суддя І інстанції - Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
03 листопада 2020 року ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилася у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію - Завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посаду державних секретарів міністерств на 2020 рік, Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни , відповідно до його запиту на отримання публічної інформації від 07.10.2020, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 07.10.2020 за №ПІ-Т-3648; визнання бездіяльності Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни такою, що порушує вимоги пункту 1 частини першої статті 60 Закону України "Про запобігання корупції" № 1700-VІІ, що виявилася у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію - Завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посаду державних секретарів міністерств на 2020 рік, Державного секретаря Міністерства юстиції України БОГАЧОВОЇ Олени Віталіївни , відповідно до його запиту на отримання публічної інформації від 07.10.2020, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 07.10.2020 за № ПІ-Т- 3648; визнання бездіяльності Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни такою, що порушує вимоги пунктів 1, 3, 13 частини першої статті 8; частини першої статті 36 Закону України "Про державну службу", що виявилася у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію - Завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посаду державних секретарів міністерств на 2020 рік, Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни , відповідно до його запиту на отримання публічної інформації від 07.10.2020, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 07.10.2020 за № ПІ-Т- 3648; зобов'язання Міністерство юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, або особу, що виконує обов'язки Державного секретаря України на час її відсутності (відпустка, відрядження, тимчасова непрацездатність), протягом п'яти робочих днів з дня набрання чинності цього рішення, надати ОСОБА_1 публічну інформацію - Завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посаду державних секретарів міністерств на 2020 рік, Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни , відповідно до його запиту на отримання публічної інформації від 07.10.2020, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 07.10.2020 за № ПІ-Т-3648.
Крім того, позивач просив суд зобов'язати відповідача-2 подати звіт про виконання судового рішення, постановити окрему ухвалу відносно відповідача-1, допустити до негайного виконання рішення у даній справі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року у справі № 200/10213/20-а позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилися у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію - Завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посаду державних секретарів міністерств на 2020 рік, Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни , відповідно до його запиту на отримання публічної інформації від 07.10.2020, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 07.10.2020 за №ПІ-Т-3648. Зобов'язано Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 07.10.2020, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07.10.2020 за №ПІ-Т-3648 з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду.
Відповідач - Міністерство юстиції України не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що за відсутності існування запитуваної інформації надана в вказаному листі Міністерства юстиції України інформація забезпечила права позивача в реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, та є інформацією по суті звернення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував позивач. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 07.10.2020 позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Міністерства юстиції України із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати Завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посаду державних секретарів міністерств на 2020 рік, Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни . Вказаний запит зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.10.2020 за №ПІ-Т-3648.
Листом від 13.10.2020, направленим Міністерством юстиції України за підписом Державного секретаря О. Богачової на електронну адресу позивача, адресата повідомлено, що Завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посаду державних секретарів міністерств, на 2020 рік затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1268-р. Будь-які документи до цього листа не додавались.
Не погодившись з результатом розгляду запиту на публічну інформацію, позивач оскаржив дії відповідачів до суду.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII (далі - Закон України "Про інформацію") інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно зі статтею 5 Закону "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права інтереси юридичних осіб.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VІ (далі - Закон №2939-VІ), відповідно до статті 1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, про що зазначено в частині першій статті 19 Закону №2939-VІ. Крім того, даною статтею визначено порядок оформлення запитів на інформацію.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя вказаної статті) та має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (частина п'ята).
Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VІ).
Розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність і об'єктивність наданої інформації та оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VІ).
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №2939-VІ інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Частиною другою статті 6 цього Закону №2939-VІ визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Пунктом 2 частини першої статті 15 Закону №2939-VІ передбачено, що розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №2939-VІ розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані:
1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;
2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;
3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;
4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 Закону №2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Вичерпний перелік випадків, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту про надання інформації, установлений нормами частини першої статті 22 Закону №2939-VІ. Такими випадками є:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього закону.
Відповідно до частин другої-п'ятої статті 22 Закону №2939-VІ відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що публічна інформація як вид інформації виокремлена з-поміж інших за такими ознаками: вона має бути відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях; вона отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; вона перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Відсутність якоїсь із цих ознак має означати, що така інформація не є публічною. При цьому означення "публічна" не звужено повною відкритістю, доступністю інформації. Створені в процесі діяльності суб'єкта владних повноважень документи можуть містити як відкриту інформацію, так і інформацію з обмеженим доступом, яка, однак, не втрачає у зв'язку із цим ознаки публічної. Обов'язок розпорядника інформації надати на запит інформацію, яка є в його володінні, презюмується.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою. Тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлених шляхом застосування "трискладового тесту", передбаченого частиною другою статті 6 Закону №2939-VI.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Вищавикладений висновок узгоджується з правовим висновком щодо застосування норм матеріального права в подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №9901/510/18, від 30.01.2020 у справі №806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №9901/249/19.
Як вбачається зі змісту листа Міністерства юстиції України від 13.10.2020 позивачеві повідомлено, що запитувані ним Завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посаду державних секретарів міністерств, на 2020 рік затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1268-р.
Водночас, вказаний лист взагалі не містить жодного обґрунтування підстави для відмови у наданні запитуваної інформації позивачу, передбаченої положеннями Закону №2939-VI.
Крім того, суд зазначає, що в межах розгляду цієї справи судом не досліджується питання чи є Міністерство юстиції України розпорядником запитуваної інформації, оскільки саме вказаний орган 13.10.2020 надав відповідь на запит позивача про надання публічної інформації без жодних зазначень, що така інформації відсутня у його розпорядженні та повідомлення про належного розпорядника інформації або про його відсутність.
Суд критично оцінює посилання відповідача-2 на те, що запитуваний позивачем документ є однаковим для всіх державних секретарів міністерств і те, що створення цього документа не передбачено нормами чинного законодавства, оскільки у наданій відповідачем-2 відповіді на запит позивача від 07.10.2020 не вказувалось про зазначені обставини, у зв'язку з чим у суду не має підстав вважати, що такі твердження були покладені в основу наданої відповіді.
Також спростовуються наявними в матеріалах справи доказами твердження відповідача-2 про надання позивачу вичерпної відповіді на його запит від 07.10.2020, оскільки, як вже зазначалось судом вище, з наданої Міністерством юстиції України відповіді від 13.10.2020 взагалі не вбачається, чи є вказаний орган розпорядником запитуваної інформації, чи володіє запитуваною інформацією, чи належить інформація, що запитується, до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем-2 при наданні відповіді позивачу від 13.01.2020 не враховано вимоги статті 22 Закону №2939-VI. Адже відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації, а також порушено вимоги цієї статті в частині не зазначення у наданій ним відмові в задоволенні запиту на інформацію мотивованої підстави для такої відмови та не роз'яснення порядку оскарження відмови.
Враховуючи відсутність зазначення Міністерством юстиції України жодного обґрунтування підстави для відмови у наданні запитуваної інформації позивачу, що свідчить про те, що відповідачами не було здійснено належного розгляду запиту позивача про надання інформації від 07.10.2020 по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
Водночас, щодо обраного позивачем способу захисту його порушених прав та законних інтересів суд звертає увагу на таке.
Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб'єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі "Гурепка проти України" від 06.09.2005) і такий спосіб захист повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (Рішення у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" від 15.11.1996). Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі "Кудла проти Польщі" від 26.10.2000).
Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Враховуючи те, що Міністерством юстиції України при направленні позивачу 13.10.2020 відповіді на його запит фактично вчинено певні дії, беручи до уваги те, що вказана відповідь від 13.10.2020 є фактично відмовою у наданні запитуваної інформації, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним та повним способом захисту порушених прав та законних інтересів позивача є визнання дій Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилися у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію - Завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посаду державних секретарів міністерств на 2020 рік, Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни , відповідно до його запиту на отримання публічної інформації від 07.10.2020, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 07.10.2020 за №ПІ-Т-3648, - протиправними.
Враховуючи те, що в межах розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що відмова Міністерства юстиції України від 13.10.2020 взагалі не містить жодного передбаченого положеннями Закону №2939-VI обґрунтування, належним способом відновлення порушених прав позивача на даний час є зобов'язання Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 07.10.2020, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07.10.2020 за №ПІ-Т-3648 з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Щодо звернення рішення до негайного виконання.
Відповідно до приписів частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
Таким чином, рішення суду у цій справі підлягає негайному виконанню.
Кодегія суддів зазначає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається. При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року у справі № 200/10213/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року у справі № 200/10213/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 24 березня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко