24 березня 2021 року справа №200/10005/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г. М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Ракова Артема Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 р. у справі № 200/10005/20-а (головуючий І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив: визнати неправомірними дії щодо припинення нарахування і виплати страхових виплат з 1 червня 2016 року; зобов'язати поновити нарахування страхових виплат і сплатити заборгованість по страховим виплатам з 1 червня 2016 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що рішення щодо припинення виплати прийнто не з підстав передбачених Законом.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Відповідно до довідки серія 2-18 АВ № 055522 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги від 18.03.2004 і копію витягу з акта в МСЕК № 067547, позивачу встановлено третю групу інвалідності по причині профзахворювання.
Відповідно до довідки від 18.09.2017 № 0000334406 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за якою позивач перемістився з м. Горлівка до м. Костянтинівка Донецької області.
Позивач звернувся до Відділення ФССНВВіПЗ у м. Костянтинівці Донецької області із заявою від 15.10.2014 про продовження раніше призначеної виплати.
Згідно з копією постанови Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Костянтинівці Донецької області від 30 жовтня 2014 року № 0534/72574/71914/12 позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (код виплати 410, КЕКВ 2730.03) у розмірі 949,12 грн. Виплати вирішено проводити з 01 жовтня 2014 року безстроково.
З копії заяви позивача від 23.05.2016 до Відділення ФССНСП у м. Костянтинівці Донецької області випливає, що позивач просив припинити страхові виплати з 01.06.2016 у зв'язку зі зміною місця проживання.
Згідно з копією постанови Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 31 травня 2016 року № 0525/72574/17 знято з обліку справу потерпілого позивача причиною знаття зазначено: зміна місця проживання ВПО. Дата зняття з обліку справи зазначена 31 травня 2016 року. Також припинено всі страхові виплати по справі з 1 червня 2016 року.
14.09.2020 позивач звернувся до Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з заявою довільної форми, якою просив поновити йому виплату щомісячних страхових виплат, а також сплатити заборгованість за період з 2016 року по теперішній час.
Листом Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 05.10.2020 № 24.03.1/1782 позивача повідомлено про те, що відповідно до наявних в відділенні документів він отримував щомісячні страхові виплати з жовтня 2014 року по травень 2016 року.
Адвокат позивача звернувся до відповідача із запитом від 29.09.2020 № 79 яким просив повідомити на яких підставах і з якого часу позивачу припинено виплату страхових виплат, а також на яких підставах не сплачується заборгованість по страховим виплатам.
Листом відповідача від 02.10.2020 № 01-04/15/1677 адвоката позивача повідомлено про те, що позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати з 1 жовтня 2014 року по 31 травня 2016 року в Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. У березні 2015 року йому виплачено заборгованість за період з 1 червня 2014 року по 30 вересня 2014 року. З 1 червня 2016 року потерпілому припинено нарахування щомісячних страхових виплат у зв'язку зі зміною місця проживання. Також зазначено, що позивач як внутрішньо переміщена особа із заявою про продовження страхових виплат до будь-яких відділень управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування не звертався та на обліку не перебуває.
У службовій записці Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціальної страхування України в Донецькій області від 17.11.2020 зазначено, що позивач з червня 2016 року по теперішній час до інших відділень Фонду не звертався і страхові виплати не отримував.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд виходив з того, що позивач після червня 2016 року не звертався у встановленому порядку до будь-якого відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області з заявою про продовження виплати щомісячних страхових виплат.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці” .
Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За положеннями пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 10 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України та позивач не звернувся до відповідача з заявою про продовження страхових виплат.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено у зв'язку із відмовою позивача від отримання виплати через зміну місця його проживання. Водночас, Законом № 1105-XIV та Порядком № 24 Фонду не надано повноважень щодо припинення страхових виплат на підставі заяви потерпілого у зв'язку зі зміною місця проживання. Суд зазначає, що підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.
Щодо посиланням апелянта на не звернення позивача з заявою щодо поновлення виплати в цей період, суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для припинення та не виплати сум страхових виплат за попередній період, що відповідно не створює для позивача обов'язок для повторного звернення.
Порядок № 27 не є законам, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
Суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Також, підпунктом 2 пункту 1, підпунктом 2 пункту 2 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 внесенно зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365, та передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі N 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 р. та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. N 365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою, як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Отже, після нового звернення позивач набув право на отримання страхових виплат за весь попередній період, оскільки припинення їх виплати відбулось не з передбачених законодавством підстав.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, пункт 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S.W. проти Об'єднаного Королівства», заява № 20166/92, пункт 36).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов протиУкраїни», № 20372/11, пункт 65; рішення від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09, пункт 93).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу страхові виплати, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому правомірно задоволено позов.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, а саме: визнання дій неправомірними щодо припинення страхових виплат, суд зазначає, що в даному випадку вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції та не тягнуть за собою настання будь-яких негативних наслідків для особи, правові наслідки для позивача тягне акт індивідуальної дії - постанова від 31 травня 2016 року № 0525/72574/17.
Отже достатнім та необхідним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 31 травня 2016 року № 0525/72574/17, та зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат.
Отже, суд першої інстанції не встановив всі обставини справи, які мають важливе значення для її правильного вирішення, у зв'язку з чим, оскаржуване рішення суду першої інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до викладеного, у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального прав, суд дійшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Ракова Артема Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 р. у справі № 200/10005/20-а - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 р. у справі № 200/10005/20-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 31 травня 2016 року № 0525/72574/17.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, код в ЄДРПОУ 41325231) поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 1 червня 2016 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн. 20 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 24 березня 2021 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Геращенко
Г.М. Міронова