23 березня 2021 року справа №200/9900/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року (повний текст складено 17 грудня 2020 року в м. Слов'янськ) у справі № 200/9900/20-а (суддя І інстанції - Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов'язання вчинити дії щодо поновлення нарахування та виплати страхових виплат,-
26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов'язання вчинити дії щодо поновлення нарахування та виплати страхових виплат. Просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати страхових виплат з 01 травня 2015 року; 2) зобов'язати відповідача поновити нарахування страхових виплат та сплатити заборгованість по страховим виплатам з 01 травня 2015 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з жовтня 2014 року перебуває на обліку як отримувач страхових виплат в Торецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де отримував страхові виплати по 30 квітня 2015 року включно. З 1 травня 2015 року страхові виплати було припинено у зв'язку із закінчення терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Отже, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку із чим він звернувся до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 200/9900/20-а позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправними дії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 страхових виплат з 01 травня 2015 року. Визнано протиправними та скасовано постанову Відділення у місті Дзержинську Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України "Про припинення щомісячної страхової виплати" від 05 травня 2015 року № 0515/50840/50840/6. Зобов'язано управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування страхових виплат ОСОБА_1 та сплатити заборгованість по страховим виплатам з 01 травня 2015 року.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач у період з травня 2015 року по теперішній час до будь-яких відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України із заявою про продовження та нарахування страхових виплат не звертався. Тоді, як відповідно до пункту 6 статті 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999 № 1105, рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується. Отже, позивачем в період з травня 2015 року по теперішній час не вживались заходи для своєчасного отримання щомісячних страхових виплат. Саме подальша бездіяльність та нехтуванням позивача вимогам чинних правових норм стало підставою для неотримання ним страхових виплат.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 . Є отримувачем страхових виплат, оскільки за висновками медико-соціальної експертної комісії від 20 лютого 1998 року позивачу встановлено 25% працездатності - безстроково.
Позивач є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується копією довідки від 25 листопада 2014 року, 11 липня 2016 року № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, доданою до адміністративного позову.
Згідно з постановою відповідача від 07.11.2014 № 0515/50840/50840/1 позивачу було продовжено раніше призначена щомісячна страхова виплата у зв'язку з тимчасовим місцем проживання
Постановою відповідача від 05.05.2015 №0515/50840/50840/6, позивачу було припинено виплату щомісячної страхової виплати з 01.05.2015. Підставою для припинення виплат зазначено у зв'язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з відомостями про нараховані та виплачені страхові виплати відповідно до програмного забезпечення "Реєстр потерпілих" страхові виплати за період з травня 2015 по жовтень 2020 не нараховувались та не виплачувались.
08.09.2020 позивач звернувся до відповідача з листом у якому просив поновити виплату щомісячних страхових виплат, а також сплати заборгованість за період 2015 року.
07.10.2020 відповідачем було надано відповідь №37.01.-03/с-8/3 в якій зазначено, що заяву від 08 вересня 2020 року подано уповноваженою особою, на яку необхідно надати документи, які підтверджують її функції.
15.09.2020 через свого представника позивач повторно звернувся до відповідача із запитом щодо припинення виплат страхових виплат, а також на яких підставах не сплачується заборгованість по страховим виплатам ОСОБА_1
18.09.2020 відповідач надав відповідь № 01.-04/15-1628 в якій зазначає, що позивачу припинено нарахування щомісячних страхових виплат з 01 травня 2015 року, у зв'язку із закінченням терміну дії довідки ВПО.
Отже спірним питання даної справи є правомірність дій відповідача щодо зупинення страхових виплат у зв'язку із закінченням дії терміну довідки внутрішньо переміщеної особи.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).
Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 3 Закону № 1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп.1, 3 ч. 1 ст. 3).
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства).
З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до ст. 12 Закону № 1706-VII, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
У разі отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, про закінчення строку дії довідки про взяття на облік, її скасування або про відмову у продовженні строку дії такої довідки робочий орган виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) особи, яка тимчасово переміщена, припиняє нарахування і фінансування страхових виплат та страхових витрат на медичну і соціальну допомогу (абз.3 п. 2 постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 № 20 "Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції").
За приписами п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок № 509), довідка діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.
Довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № 1421001076 від 25 листопада 2014 року, видана до 25 листопада 2014 року, № 1421018159 від 11 липня 2016 року, видана 11 липня 2016 року, які не скасовані і строк дії таких не закінчився, є дійсними та діють безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Пунктом 2 Постанови № 365 установлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку № 509.
Відповідно до п. 12 Постанови № 365 соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
За пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміна законодавство від 09 липня 1998 року № 12-рп/98, Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).
Разом з тим за змістом пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000, виходячи з Конституції України Закон України Про Рахункову палату Верховної Ради України від 11 липня 1996 року, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).
З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом. Закон не може бути змінений підзаконним правовим актом.
У межах своєї компетенції КМУ видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти КМУ, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 117 Конституції України). Нормативно-правові акти КМУ належать до категорії підзаконних.
Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Враховуючи викладене, суд вважає доцільним застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові по справі № 243/3505/16-ц від 20.09.2018 року, в яких зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідач, не виплачуючи соціальні виплати за відсутності передбачених законами України підстав порушує право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідач не заперечує право позивача на отримання соціальних виплат.
Частиною 7 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Станом на теперішній час виплату страхових виплат позивачу відповідачем не відновлено.
Таким чином, суд приходить до висновку, що порушення відповідачем права позивача на отримання страхових виплат є триваючим, тому позивачем не порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності не виплати соціальних виплат позивачу, належних, допустимих та достатніх доказів з цього приводу також не надано.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для невиплати позивачу страхових виплат за період із 01 травня 2015 року по теперішній час.
З огляду на те, що матеріалами справи підтверджено протиправність не виплати позивачу соціальних виплат за період з 01 травня 2015 року по теперішній час, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про недостатню ефективність обраного позивачем способу захисту свого порушеного права.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції для забезпечення повного та ефективного відновлення порушеного права позивача дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними та скасувати постанову Відділення у місті Дзержинську Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України "Про припинення щомісячної страхової виплати" від 05 травня 2015 року № 0515/50840/50840/6.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 200/9900/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 200/9900/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 23 березня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В.Сіваченко