ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 березня 2021 року м. Київ № 640/4619/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрівська Н.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
за позовомГоловного управління ДПС у м. Києві
до Державного реєстратора Бондаренко Ірини Павлівни Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації
про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, -
Головне управління ДПС у м. Києві звернулось до суду з позовом до Державного реєстратора Бондаренко Ірини Павлівни Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просило відмінити державну реєстрацію припинення юридичної особи Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр медичної статистики» (код ЄДРПОУ 26200707) (запис від 18.11.2020 №1000741120009026025).
Згідно п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на таке.
Згідно з ч.2 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria2» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір, згідно п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За визначенням п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.
Разом з тим, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визнання предметної юрисдикції справи суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин.
Тобто, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а.
Відповідно до матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив відмінити державну реєстрацію припинення юридичної особи Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр медичної статистики» (код ЄДРПОУ 26200707) (запис від 18.11.2020 №1000741120009026025).
Суд зазначає, що державний реєстратор, здійснюючи державну реєстрацію припинення юридичної особи Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр медичної статистики», не був законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою осіб товариства, уповноважених на вчинення дій щодо ліквідації такого товариства, указувати або забороняти таким особам певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність, що не відповідає наведеним вище критеріям публічно-правового спору.
Так, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (надалі - Закон №755-IV).
Статтею 10 Закону №755-IV встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР.
Зокрема, згідно з ч.1 ст.10 Закону №755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.2 ст.10 Закону №755-IV).
Відтак, запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилась та більше не існує.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 року у справі №462/2646/17, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17.
Таким чином, якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі неналежних документів, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов'язується її припинення, а є лише записом, який не тягне за собою наслідків.
Отже, спір про відміну державної реєстрації юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності й господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов'язки).
При цьому, спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання останнього внести відповідний запис до ЄДР.
Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, у тому числі якщо він виник у зв'язку з протиправним внесенням до ЄДР державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою палатою Верховного Суду у постанові від 17.06.2020 у справі №826/10249/18 (провадження №11-771апп19).
Разом з тим, процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.
Так, Велика Палата Верховного Суду, заповнюючи цю прогалину закону, у постановах від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17 зазначила, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (п.3 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України), а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
З огляду на вказане, такий спір має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України незалежно від суб'єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи (ч.6 ст.30 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №640/11892/20.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на зазначене та враховуючи характер спірних правовідносин, який є господарсько-правовим і не має ознак публічно-правового спору в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а відтак, є підстави для відмови у відкритті провадження у адміністративній справі.
Згідно ч.6 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Отже, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що останній має право звернутися з вказаним позовом до відповідного суду господарської юрисдикції.
Керуючись ст.3, 5-11, 19, п.1 ч.1 ст.170, ст.241-243, ст.248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1. Відмовити Головному управлінню ДПС у м. Києві у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Державного реєстратора Бондаренко Ірини Павлівни Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадженні в адміністративній справі та позовні матеріали невідкладно надіслати особі, яка її подала.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя: Н.А. Добрівська