Справа № 500/4275/20
22 березня 2021 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Баранюка А.З.
за участю:
секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.
представника позивача: Гураля Р.В.;
представника відповідача: Гукалюка Н.П.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 09.01.2019 року №23116-17, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (надалі-відповідач) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 09.01.2019 №23116-17 про сплату податкового боргу в загальній сумі 80897244,52 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головне управління ДФС у Тернопільській області 09.01.2019 надіслало ОСОБА_1 податкову вимогу №23116-17 про сплату податкового боргу станом на 08 січня 2019 року в загальній сумі 80897244,52 грн. Податковий борг, зазначений у податковій вимозі виник внаслідок несплати позивачем грошових зобов'язань, визначених в податкових повідомленнях-рішеннях від 13.07.18 №00124791306, №00124741306, №00124831306, №00124821306, №00124811306, №00124731306, №00124781306, № 00124801306 та рішеннями про застосування штрафних санкцій №0124751306 та № 0124771306. Позивач зазначає, що ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 відкрито провадження у справі №500/2486/19 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вказаних вище рішень контролюючого органу від 13.07.2018. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області у справі №500/2486/19 про визнання протиправними і скасування рішень залишено без розгляду. Таким чином, в момент відкриття Тернопільським окружним адміністративним судом 07.11.2019 провадження у справі №500/2486/19 вказані податкові зобов'язання стали неузгодженими, внаслідок чого абсолютне значення податкового боргу зменшилося, тобто, в розумінні положень Податкового кодексу України відбулося його погашення та відкликання податкової вимоги. Однак відповідач протиправно не відкликав податкову вимогу та використовує її як підставу для звернення до суду, тобто вимога продовжує створювати обов'язки для позивача.
Ухвалою від 30 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 11 січня 2021 року відкрито провадження у справі.
01 лютого 2021 року представник відповідача подав до суду відзив у якому, серед іншого, вказав, що у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Водночас грошові зобов'язання, які складають податковий борг, можуть змінюватися як кількісно, так і за видами податків. Тільки після того, як платник податків повністю погасить податковий борг, включаючи пеню, податкова вимога буде вважатись відкликаною в розумінні підпункту 60.1.1 ПКУ, а у разі виникнення в майбутньому суми податкового боргу - контролюючим органом має бути виставлена нова податкова вимога. А тому, жодних ґрунтовних та вагомих підстав для скасування податкової вимоги позивачем не наведено, а відтак, орган податкової служби вважає, що позовна заява не підлягає до задоволення.
Ухвалою від 10 лютого 2021 року розгляд справи відкладено за клопотанням представника позивача.
Ухвалою від 24 лютого 2021 року замінено відповідача, розгляд справи відкладено.
Ухвалами від 03 березня 2021 року та 09 березня 2021 року розгляд справи відкладався за клопотанням представника позивача з метою ознайомлення із додатковими доказами.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні. Додатково пояснив, що відсутні підстави для відкликання оскаржуваної податкової вимоги, оскільки податковий борг позивача не переривався.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Головним управлінням ДФС у Тернопільській області 13 липня 2018 року щодо позивача прийнято:
- податкове повідомлення-рішення № 00124831306, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 390676,25 грн;
- податкове повідомлення-рішення № 00124791306, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичною особою за результатами річного декларування, на загальну суму 3227964, 47 грн;
- податкове повідомлення-рішення № 00124741306, яким застосовано штрафні санкції на загальну суму 76777769, 65 грн;
- податкове повідомлення-рішення № 00124811306, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 3160, 26 грн;
- податкове повідомлення-рішення № 00124731306, яким застосовано штрафні санкції в сумі 1 грн;
- податкове повідомлення-рішення № 00124801306, яким застосовано штрафні санкції в сумі 170 грн;
- податкове повідомлення-рішення № 00124781306, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - військовий збір на загальну суму 268997, 04 грн;
- рішення № 0124751306 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 28356, 37 грн;
- рішення № 0124771306 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в сумі 170 грн.
З метою погашення податкового боргу Головним управлінням ДФС у Тернопільській області позивачу була надіслана податкова вимога від 09 січня 2019 року № 23116-17.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями позивач оскаржив їх до суду. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року відкрито провадження у справі № 500/2486/19.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року, позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Вважаючи вказані податкові зобов'язання неузгодженими з моменту відкриття Тернопільським окружним адміністративним судом 07 листопада 2019 року провадження у справі № 500/2486/19 та такими що не підлягають стягненню на підставі оскаржуваної податкової вимоги позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку оскаржуваній податковій вимозі суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі також ПК України), який підлягає до застосування у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.
За змістом підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та сума непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно із п. п. 19-1.1.22 п.19-1.1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.
Пунктом 95.1 статті 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Згідно із пунктом 87.2 статті 87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу (п. 59.1 статті 59 ПК України)
Підпунктом 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу
Відповідно до п. 59.5 ст. 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається.
Положеннями ПК України не передбачено направлення податкової вимоги на кожну нову суму податкового боргу. Надсилання (вручення) нової податкової вимоги на нову суму податкового боргу можливе лише після відкликання попередньої податкової вимоги за наявності підстав, передбачених ст. 60 ПК України.
Тобто, податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безпосереднього існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення до моменту повного погашення податкового боргу платником по всім податкам і зборам. При цьому грошові зобов'язання, які складають податковий борг, можуть змінюватися як кількісно, так і за видами податків. Тільки після того, як платник податків повністю погасить податковий борг, включаючи пеню, податкова вимога буде вважатися відкликаною, а у разі виникнення у майбутньому суми податкового боргу - контролюючим органом має бути виставлена нова податкова вимога.
Крім цього, відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно ст. 60 ПК України, податкова вимога вважається відкликаною, якщо: 1) сума податкового боргу самостійно погашена; 2) контролюючий орган скасовує раніше прийняте ППР чи податкову вимогу; 3) контролюючий орган зменшує суму податкового боргу визначеного у вимозі; 4) рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума ППР чи податкового боргу визначеного у вимозі.
З наведеного слід дійти висновку, що податковий борг позивача, визначений відповідно до податкових повідомленнях-рішеннях від 13.07.18 №00124791306, №00124741306, №00124831306, №00124821306, №00124811306, №00124731306, №00124781306 та рішень про застосування штрафних санкцій №0124751306 та № 0124771306 став неузгоджений з моменту відкриття 07 листопада 2019 року Тернопільським окружним адміністративним судом провадження у справі № 500/2486/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування цих рішень.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 500/2486/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними і скасування рішень залишено без розгляду.
Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Таким чином, вказані податкові зобов'язання позивача були неузгодженні з 07 листопада 2019 року по 28 січня 2020 року.
В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, що з моменту надіслання оскаржуваної податкової вимоги податковий борг ОСОБА_1 не переривався, що підтверджується обліковими даними позивача, оскільки крім зазначених податкових зобов'язань, у позивача був також борг (пеня) у сумі 0,78 грн нарахований за період з 31 липня 2018 року по 07 серпня 2018 року.
Разом з цим, суд бере до уваги пояснення представника позивача, що вказаний податковий борг з пені нарахований у зв'язку із прийняттям податкового повідомлення-рішення від 13 липня 2019 року № 00124801306, яке було оскаржене позивачем до суду та було предметом судового розгляду у справі № 500/2486/19.
Представник відповідача також вказав, що податковий борг позивача не міг перерватися у результаті оскарження зазначених рішень, оскільки у позивача також була заборгованість із сплати військового збору в сумі 5861,47 грн.
З наданих представником позивача у судовому засіданні пояснень слідує, що ОСОБА_1 07 лютого 2019 року задекларував зобов'язання із сплати військового збору, що сплачується фізичними за результатами річного декларування та сплатив його 19 лютого 2020 року відповідно до платіжного доручення № 176 у якому в графі призначення платежу позивачем вказано «військовий збір».
Як вбачається із облікової картки позивача вказаний борг був зарахований 30 січня 2020 року на підставі заяви позивача від 24 січня 2020 року.
Судом встановлено, що вказана заборгованість виникла в результаті невірного зазначення позивачем коду бюджетної класифікації при сплаті зобов'язання з військового збору, що сплачується за результати річного декларування.
Відповідно до п.7 Розілу І Порядку заповнення реквізиту «Призначення платежу» розрахункових документів на переказ у разі сплати (стягнення) податків, зборів, платежів на бюджетні рахунки та/або єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на небюджетні рахунки, а також на єдиний рахунок, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 24 липня 2015 року № 666, у разі заповнення реквізиту «Призначення платежу» з порушенням вимог, визначених у цьому Порядку, документ на переказ приймається до виконання. При цьому вважається, що платник податків/єдиного внеску сплачує грошове зобов'язання/єдиний внесок (код виду сплати 101).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 01 жовтня 2018 року справа №813/3782/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій. Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16.06.2015 у справі 21-377а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо сплати платником податку узгодженого податкового зобов'язання у встановлений законодавством строк, проте з помилковим зазначенням коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні, такий платник податку не вважається, що пропустив строк сплати податку.
Таким чином, суд вважає, що при сплаті 19 лютого 2020 року самостійно задекларованого зобов'язання із військового збору ОСОБА_1 не пропустив строку такої сплати, а тому посилання представника відповідача на існування цього боргу на час відкриття Тернопільським окружним адміністративним судом провадження 07 листопада 2019 року у справі № 500/2486/19 є помилковим. Суд також зазначає, що в силу п. 87.1 ст. 87 ПК України зарахування такого податкового зобов'язання здійснюється без подання окремої заяви платником податків.
Зазначена обставина також підтверджується тим, що податковий орган не застосовував до позивача штрафних санкцій за невчасну сплату боргу в сумі 5861,47 грн.
Враховуючи наведене суд вважає, що 07 листопада 2019 року податковий борг ОСОБА_1 перервався у зв'язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень від 13.07.18 №00124791306, №00124741306, №00124831306, №00124821306, №00124811306, №00124731306, №00124781306, № 00124801306 та рішень про застосування штрафних санкцій №0124751306 та № 0124771306, оскільки ці зобов'язання були неузгодженні в період з 07 листопада 2019 року по 28 січня 2020 року.
Разом з цим, суд зазначає, що податковим законодавством не передбачено визнання протиправною та скасування податкової вимоги з підстав неузгодження податкового зобов'язання при його оскарженні, у тому числі визнання протиправною та скасування податкової вимоги з у випадках визначених статтею 60 ПК України.
Верховний Суд в постанові від 31 липня 2018 року у справі №814/1189/16 вказав, що скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Подібні положення містяться й у пункті 2 частини другої статті 245 КАС України, відповідно до якого у разі задоволення позову суд приймає рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах оскаржувана податкова вимога від 09.01.2019 №23116-17 була надіслана позивачу правомірно, відповідно до вимог податкового законодавства та з цього моменту породжувала правові наслідки, а тому підстави для її скасування відсутні.
Доводи представника позивач про те, що вказана податкова вимога є відкликана в силу пп. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 ПК України не спростовують наведених висновків суду. При цьому, таке відкликання податкової вимоги в силу закону не має наслідком визнання її протиправною та скасування, оскільки породжує для сторін, зокрема для відповідача, наслідки пов'язані саме з цим відкликанням.
Як зазначено у ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем доведено правомірність своїх дій стосовно надіслання оскаржуваної податкової вимоги з урахуванням норм, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи висновки суду по суті спору, понесені позивача судові витрати, відповідно до вимог статті 139 КАС України, не відшкодовуються та покладаються на позивача.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 09.01.2019 року №23116-17 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 березня 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ 44143637).
Головуючий суддя Баранюк А.З.