Справа № 420/4383/21
24 березня 2021 року
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши матеріали позовної заяви
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65065, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 1)
про: визнання протиправною та скасування постанови від 22.12.2020 року,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить:
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого Київського відділу ДВС в місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Нідзельського Зореслава Анатолійовича про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні 63790437 від 22.12.2020 р. у сумі 10 000,00 гривень.
Розглянувши питання про відкриття провадження по вказаній позовній заяві, суд виходить з наступного.
Стаття 7. Джерела права, які застосовуються судом
1. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
Стаття 17. Застосування судами Конвенції та практики Суду
1. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
Стаття 35. Умови прийнятності
1. Суд може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні.
2. Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, поданої згідно зі статтею 34, якщо вона:
a) є анонімною; або
b) за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.
3. Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає:
a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви;
або
b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.
4. Суд відхиляє будь-яку заяву, яку він вважає неприйнятною згідно з цією статтею. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.
Питання щодо наявності чи відсутності зловживання правом на подання заяви вирішується Судом у кожному конкретному випадку окремо. Проте, за загальним правилом, яке міститься у справі “Миролюбов та інші проти Латвії” (рішення від 15.09.2009), про зловживання правом у розумінні п. 3 ст. 35 Конвенції мова йде у тих випадках, коли поведінка заявника, яка явно не відповідає призначенню гарантованого Конвенцією права на звернення до Суду, порушує встановлений порядок роботи Суду або ускладнює належний перебіг розглядів справ. При цьому Суд наголошує, що визнання заяви неприйнятною з мотивів зловживання правом на подання заяви є винятковим процедурним заходом (пункти 62, 65).
Стаття 2. Завдання та основні засади адміністративного судочинства
3. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема:
9) неприпустимість зловживання процесуальними правами;
Стаття 44. Права та обов'язки учасників справи
5. Учасники справи зобов'язані, зокрема:
6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;
7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
6. За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.
Стаття 45. Неприпустимість зловживання процесуальними правами
1. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
2. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
3. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
4. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Судом з'ясовано, що згідно відомостей КП «Діловодство спеціалізованого суду» до Одеського окружного адміністративного суду 13.01.2021 р. ОСОБА_1 подано позовну заяву (№420/487/21, суддя Самойлюк Г.П.) до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження №63790437 від 02.12.2020р., про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №63790437 від 22.12.2020р. у сумі 10000,00 грн.
В обґрунтування зазначеного позову вказано:
«21 лютого 2019 року Київський районний суд м. Одеси задовольняє позов ОСОБА_2 по справі № 520/9520/18 та усуває перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності шляхом виселення з будинку АДРЕСА_2 сім'ї ОСОБА_3 - подружжя ОСОБА_3 з дітьми.
18 лютого 2020 року Одеський апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_4 та скасовує рішення по справі 520/9520/18, у позові ОСОБА_2 відмовив.
23 вересня 2020 року Верховний Суд виніс постанову, якою постанову суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив в силі.
Отже, за результатами розгляду справи № 520/9520/18 Верховний Суд дійшов висновку про виселення ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без визначення місця проживання в порядку ст. 109 ЖК України.
Після отримання постанови Верховного Суду мною та моєю сім'єю було її виконано.
Не перевіривши та не переконавшись у факті виконання рішення суду державний виконавець Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крупський О. О. відкрив виконавче провадження 02 грудня 2020 року за номером 63790437.
Постанову про відкриття провадження мною було отримано 05 грудня 2020 року.
Під час візиту у відділ ДВС мого та мого представника нас не було допущено та було роз'яснено, що через карантин прийом громадян не відбувається, матеріали виконавчого провадження не надаються, а доступ до них забезпечується за кодом, зазначеним у постанові про відкриття виконавчого провадження в АСВП.
Обґрунтовується наш недопуск наступним посиланням на сайт Міністерства юстиції України, згідно якого:
«Проведення всіх прийомів громадян до особливого розпорядження у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса), СКАСОВУЄТЬСЯ, відповідно до пункту 19 протоколу № 2 від 10.03.2020 позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій «Про стан забезпечення санітарно- епідеміологічного благополуччя населення України та заходів стосовно стабілізації епідемічної ситуації, спричиненої коронавірусом СОУЮ-19».
11 грудня 2020 року я звернулася до ДВС із листом, у якому вказала, що рішення суду мною було виконано, однак ДВС відмовився приймати мій лист, вказавши, що листи необхідно класти у картонну скриньку.
Розуміючи, що довести факт звернення до ДВС я не зможу я викликала кур'єрську службу від якої ДВС прийняла лист про що свідчить відмітка на бланку кур'єрської доставки.
У листі до ДВС я вказала, що ми із сім'єю виселені з будинку ще з листопада 2020 року із подальшим збиранням речей (переїхати нема куди, суд при вирішенні справи ст. 109 ЖК України не врахував). При цьому я звернула увагу на те, що наявність якихось речей в будинку викликана відсутністю іншого житла.
Таким чином, мною було сповіщено ДВС про виконання рішення суду, ми із сім'єю були виселені з будинку по АДРЕСА_2 .
На мою думку у ДВС не було підстав вважати, що виконання рішення суду про виселення не відбулося, адже, про виконання мною було заявлено відразу після отримання поштою постанови про відкриття провадження.
Зауважу, що кореспонденція отримана мною через сповіщення від Укрпошти.
21 грудня 2020 року мені зателефонував державний виконавець та повідомив про те, що він перебуває за адресою м. Одеса, вул. Академіка Вавілова 56-Б та триває примусове виконання рішення.
Оскільки ані мене, ані сім'ї вже за вказаною адресою не було в силу добровільного виконання рішення я вирушила на дану адресу та переконалася у тому, що виконавцем складено акт про виконання рішення суду (додається).
Даним документом підтверджено, що рішення суду виконано.
З незрозумілих підстав провадження було відкрито ОСОБА_7 при тому, що акт та постанову про стягнення виконавчого збору було винесено ОСОБА_8 . З цього приводу АСВП ніяких відомостей не містить.
Відтак я стверджую, що в рамках виконавчого провадження ВП № 63790437 жодних примусових дій державним виконавцем не було застосовано, так як мною рішення суду було виконано добровільно, про що повідомлено державного виконавця, а, актом виконавця підтверджено виконання мною рішення суду.
Звертаю увагу шановного суду, що наразі виконавче провадження та стягнення винагороди державному виконавцю постановлено і по моєму чоловіку ОСОБА_4 , що разом становить 20 000 гривень.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 420/3067/21 суд дійшов висновку про незаконність постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору з мого чоловіка ОСОБА_4 та виніс постанову про скасування (додається).
Про наявність виконавчих проваджень щодо дітей нічого не відомо.
Станом на дату подачі позовної заяви постійного місця проживання моя сім'я не має.»
Ухвалою суду по справі №420/487/21 від 18.01.2021р. позовну заяву залишено без руху; надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали суду.
Ухвалою судді Самойлюк Г.П. від 01.02.2021 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження №63790437 від 02.12.2020р., про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №63790437 від 22.12.2020р. у сумі 10000,00 грн., - повернуто позивачу.
Ухвала суду не оскаржена.
Також, судом з'ясовано, що згідно відомостей КП «Діловодство спеціалізованого суду» до Одеського окружного адміністративного суду 15.02.2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (№420/2117/21, суддя Кравченко М.М.) до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов від 02.12.2020 року та від 22.12.2020 року.
В обґрунтування зазначеного позову вказано:
«21 лютого 2019 року Київський районний суд м. Одеси задовольняє позов ОСОБА_2 по справі № 520/9520/18 та усуває перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності шляхом виселення з будинку АДРЕСА_2 сім'ї ОСОБА_3 - подружжя ОСОБА_3 з дітьми.
18 лютого 2020 року Одеський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_4 та скасував рішення по справі 520/9520/18, у позові ОСОБА_2 відмовив.
23 вересня 2020 року Верховний Суд виніс постанову, якою постанову суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив в силі.
Отже, за результатами розгляду справи № 520/9520/18 Верховний Суд дійшов висновку про виселення ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без визначення місця проживання в порядку ст. 109 ЖК України.
Після отримання постанови Верховного Суду мною та моєю сім'єю було її виконано.
Не перевіривши та не переконавшись у факті виконання рішення суду державний виконавець Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крупський О. О. відкрив виконавче провадження 02 грудня 2020 року за номером №63790437.
Постанову про відкриття провадження мною було отримано 05 грудня 2020 року.
Під час візиту у відділ ДВС мого та мого представника нас не було допущено та було роз'яснено, що через карантин прийом громадян не відбувається, матеріали виконавчого провадження не надаються, а доступ до них забезпечується за кодом, зазначеним у постанові про відкриття виконавчого провадження в АСВП.
Обґрунтовується наш недопуск наступним посиланням на сайт Міністерства юстиції України, згідно якого:
«Проведення всіх прийомів громадян до особливого розпорядження у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса), СКАСОВУЄТЬСЯ, відповідно до пункту 19 протоколу № 2 від 10.03.2020 позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій «Про стан забезпечення санітарно- епідеміологічного благополуччя населення України та заходів стосовно стабілізації епідемічної ситуації, спричиненої коронавірусом СОУЮ-19».
11 грудня 2020 року я звернулася до ДВС із листом, у якому вказала, що рішення суду мною було виконано, однак ДВС відмовився приймати мій лист, вказавши, що листи необхідно класти у картонну скриньку.
Розуміючи, що довести факт звернення до ДВС я не зможу я викликала кур'єрську службу від якої ДВС прийняла лист про що свідчить відмітка на бланку кур'єрської доставки.
У листі до ДВС я вказала, що ми із сім'єю виселені з будинку ще з листопада 2020 року із подальшим збиранням речей (переїхати нема куди, суд при вирішенні справи ст. 109 ЖК України не врахував). При цьому я звернула увагу на те, що наявність якихось речей в будинку викликана відсутністю іншого житла.
Таким чином, мною було сповіщено ДВС про виконання рішення суду, ми із сім'єю були виселені з будинку по АДРЕСА_2 .
На мою думку у ДВС не було підстав вважати, що виконання рішення суду про виселення не відбулося, адже, про виконання мною було заявлено відразу після отримання поштою постанови про відкриття провадження.
Зауважу, що кореспонденція отримана мною через сповіщення від Укрпошти.
21 грудня 2020 року мені зателефонував державний виконавець та повідомив про те, що він перебуває за адресою м. Одеса, вул. Академіка Вавілова 56-Б та триває примусове виконання рішення.
Оскільки ані мене, ані сім'ї вже за вказаною адресою не було в силу добровільного виконання рішення я вирушила на дану адресу та переконалася у тому, що виконавцем складено акт про виконання рішення суду (додається).
Даним документом підтверджено, що рішення суду виконано.
З незрозумілих підстав провадження було відкрито ОСОБА_7 при тому, що акт та постанову про стягнення виконавчого збору було винесено ОСОБА_8 . З цього приводу АСВП ніяких відомостей не містить.
Відтак я стверджую, що в рамках виконавчого провадження ВП № 63790437 жодних примусових дій державним виконавцем не було застосовано, так як мною рішення суду було виконано добровільно, про що повідомлено державного виконавця, а, актом виконавця підтверджено виконання мною рішення суду.
Звертаю увагу шановного суду, що наразі виконавче провадження та стягнення винагороди державному виконавцю постановлено і по моєму чоловіку ОСОБА_4 , що разом становить 20 000 гривень.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 420/3067/21 суд дійшов висновку про незаконність постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору з мого чоловіка ОСОБА_4 та виніс постанову про скасування (додається).
Про наявність виконавчих проваджень щодо дітей нічого не відомо.
Станом на дату подачі позовної заяви постійного місця проживання моя сім'я не має.»
Ухвалою суду по справі №420/2117/21 від 22.02.2021р. позовну заяву залишено без руху; надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали суду.
01.03.2021 року до суду від позивача надійшла заява про повернення позовної заяви.
Ухвалою суду від 16 березня 2021 р. заяву задоволено та повернуто позовну заяву з додатками позивачу.
Ухвала суду не оскаржена.
22.03.2021 р. надійшла позовна заява ОСОБА_1 (№420/4383/21, суддя Потоцька Н.В.) до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови від 22.12.2020 року
Даний позов вмотивовано наступним.
«21 лютого 2019 року Київський районний суд м. Одеси задовольняє позов ОСОБА_2 по справі № 520/9520/18 та усуває перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності шляхом виселення з будинку АДРЕСА_2 сім'ї ОСОБА_3 - подружжя ОСОБА_3 з дітьми.
18 лютого 2020 року Одеський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_4 та скасував рішення по справі 520/9520/18, у позові ОСОБА_2 відмовив.
23 вересня 2020 року Верховний Суд виніс постанову, якою постанову суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив в силі.
Отже, за результатами розгляду справи № 520/9520/18 Верховний Суд дійшов висновку про виселення ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без визначення місця проживання в порядку ст. 109 ЖК України.
Виконання рішення суду.
Після отримання постанови Верховного Суду мною та моєю сім'єю було її виконано.
Не перевіривши та не переконавшись у факті виконання рішення суду державний виконавець Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крупський О. О. відкрив виконавче провадження 02 грудня 2020 року за номером 63790437.
Постанову про відкриття провадження мною було отримано 05 грудня 2020 року.
Під час візиту у відділ ДВС мого та мого представника нас не було допущено та було роз'яснено, що через карантин прийом громадян не відбувається, матеріали виконавчого провадження не надаються, а доступ до них забезпечується за кодом, зазначеним у постанові про відкриття виконавчого провадження в АСВП.
Обґрунтовується наш недопуск наступним посиланням на сайт Міністерства юстиції України, згідно якого:
«Проведення всіх прийомів громадян до особливого розпорядження у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса), СКАСОВУЄТЬСЯ, відповідно до пункту 19 протоколу № 2 від 10.03.2020 позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій «Про стан забезпечення санітарно- епідеміологічного благополуччя населення України та заходів стосовно стабілізації епідемічної ситуації, спричиненої коронавірусом СОУЮ-19».
11 грудня 2020 року я звернулася до ДВС із листом, у якому вказала, що рішення суду мною було виконано, однак ДВС відмовився приймати мій лист, вказавши, що листи необхідно класти у картонну скриньку.
Розуміючи, що довести факт звернення до ДВС я не зможу я викликала кур'єрську службу від якої ДВС прийняла лист про що свідчить відмітка на бланку кур'єрської доставки.
У листі до ДВС я вказала, що ми із сім'єю виселені з будинку ще з листопада 2020 року із подальшим збиранням речей (переїхати нема куди, суд при вирішенні справи ст. 109 ЖК України не врахував). При цьому я звернула увагу на те, що наявність якихось речей в будинку викликана відсутністю іншого житла.
Таким чином, мною було сповіщено ДВС про виконання рішення суду, ми із сім'єю були виселені з будинку по АДРЕСА_2 .
На мою думку у ДВС не було підстав вважати, що виконання рішення суду про виселення не відбулося, адже, про виконання мною було заявлено відразу після отримання поштою постанови про відкриття провадження.
Зауважу, що кореспонденція отримана мною через сповіщення від Укрпошти.
21 грудня 2020 року мені зателефонував державний виконавець та повідомив про те, що він перебуває за адресою АДРЕСА_2 та триває примусове виконання рішення.
Оскільки ані мене, ані сім'ї вже за вказаною адресою не було в силу добровільного виконання рішення я вирушила на дану адресу та переконалася у тому, що виконавцем складено акт про виконання рішення суду (додається).
Даним документом підтверджено, що рішення суду виконано.
З незрозумілих підстав провадження було відкрито ОСОБА_7 при тому, що акт та постанову про стягнення виконавчого збору було винесено ОСОБА_8 . З цього приводу АСВП ніяких відомостей не містить.
Відтак я стверджую, що в рамках виконавчого провадження ВП № 63790437 жодних примусових дій державним виконавцем не було застосовано, так як мною рішення суду було виконано добровільно, про що повідомлено державного виконавця, а, актом виконавця підтверджено виконання мною рішення суду.
Звертаю увагу шановного суду, що наразі виконавче провадження та стягнення винагороди державному виконавцю постановлено і по моєму чоловіку ОСОБА_4 , що разом становить 20 000 гривень.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 420/3067/21 суд дійшов висновку про незаконність постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору з мого чоловіка ОСОБА_4 та виніс постанову про скасування (додається).
Про наявність виконавчих проваджень щодо дітей нічого не відомо.
Станом на дату подачі позовної заяви постійного місця проживання моя сім'я не має.»
Із викладеного вбачається, що зміст та обґрунтування позовних заяв у справах №420/487/21 та 420/2117/21 та заяви у справі №420/4383/21 є ідентичними, а тому суд вважає, що зазначене є маніпуляцією автоматизованим розподілом справ між суддями та відповідно є зловживанням процесуальними правами.
Суд зауважує, що відповідно до положень статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
У постанові від 22.10.2020 року Верховний Суд по справі №320/7/19 дійшов наступного правового висновку:
« 25. Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.
26. Колегія суддів зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.
27. Слід враховувати, що наведений у частині другій статті 45 КАС перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
28. При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
29. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі №826/12191/18».
Поняття судової дискреції (судового розсуду) охоплює повноваження суду обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, справедливості.
Враховуючи викладене суд вважає, що у діях заявника вбачається зловживання процесуальними правами, а саме, подання декількох позовних заяв, що стосуються одного і того ж самого предмета спору і які заявлені з одних і тих самих підстав, чим вчинено дії з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями.
Відповідно до ч. 3 ст. 45 КАСУ, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.
З метою запобігання можливості подальшого зловживання процесуальними правами та спонукання заявника до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами, суд вважає за необхідне попередити заявника про недопустимість такого зловживання та залишити позов без розгляду.
Керуючись статтями 2, 5, 7, 44, 45, 243, 248, 256, 295, 297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без розгляду у зв'язку із зловживанням процесуальними правами.
Попередити позивача про недопустимість в подальшому зловживання своїми процесуальними правами та обов'язковість добросовісно ними користуватися.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Пунктом 15.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.