Справа № 420/10212/20
24 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
07 жовтня 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, у якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
зобов'язати Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м.Одеси нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що він є учасником бойових дій, а відтак має право на пільги, які встановлені для учасників бойових дій, зокрема частиною п'ятою статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, зокрема на отримання щорічно до 5 травня разової грошової допомоги.
Позивач вважає, що, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, розмір вказаної щорічної разової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій складає п'ять мінімальних пенсій за віком.
Натомість, Управлінням соціального захисту населення в Малиновському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до 5 травня у 2020 році виплата проводилась у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, а саме згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги”, передбаченої законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, а саме 1390, 00 грн.
На підставі викладеного позивач зазначив, що розмір виплаченої йому разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік не відповідає нормам чинного законодавства, що діяли на момент виплати допомоги, а саме відповідач не врахував рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст.12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27.02.2020 застосовуються положення ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-XIV, а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
На підставі викладеного, позивач вважає, що має право на отримання до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що у 2020 році складає 8190,00 грн.
З метою захисту своїх прав та законних інтересів на соціальний захист, гарантованих конституційними нормами, позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, згідно рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року. Однак, позитивної відповіді не отримав, оскільки відповідач листом від 02.07.2020 року відмовив позивачу у задоволенні його заяви.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 28 жовтня 2020 року, після усунення недоліків, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 263 КАС України.
Ухвалою суду від 28 жовтня 2020 року зупинено провадження у справі №420/10212/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - до набрання законної сили рішеннями Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20.
Згідно з ч. 1 ст. 237 КАС України, провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20 залишено без змін.
Ухвалою суду від 23 лютого 2021 року поновлено провадження у справі №420/10212/20.
18 листопада 2021 року до суду через канцелярію надійшов відзив на позовну заяву від Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради.
По-перше у відзиві зазначено, що Управління соціального захисту населення в Малиновському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради є територіальним структурним підрозділом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради та не є юридичною особою, відтак належним відповідачем у справі є саме Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради.
Щодо суті спірних правовідносин у відзиві зазначено, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.
Так, відповідач зазначив, що виплата разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2020 році ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, була здійснена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” у розмірі 1390,00 грн.
Відповідач зауважив, що вказані положення є чинними та не визнані Конституційним судом України неконституційними.
Як зазначив відповідач, розміри соціальних виплат залежать від економічних чинників, на що вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
Посилаючись на положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідач також зазначив, що у 2020 році у Департаменту не було правових підстав для нарахування щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у розмірах інших, ніж встановлено Урядом.
Враховуючи те, що спірна допомога за 2020 рік нарахована та виплачена позивачу в розмірі 1390,00 гривень відповідно до вищевказаних положень законодавства, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Також, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача стягнути разову грошову допомогу, оскільки згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, орган місцевого самоврядування.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 05 квітня 2016 року безтерміново Військовою частиною НОМЕР_2 Міністерства оборони України (а.с. 10).
Статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” визначені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій.
Отже, як учасник бойових дій, позивач має право на нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги, що не заперечується сторонами.
Сторонами також не заперечується, що позивачу здійснена виплата разової щорічної грошової допомоги до 05 травня у 2020 році як учаснику бойових дій відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” у розмірі 1390,00 грн.
Однак, позивач, не погоджуючись із розміром виплаченої йому разової щорічної грошової допомоги, 27 травня 2020 року звернувся до Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси, де перебуває на обліку, із заявою щодо нарахування та виплати йому недоотриманої частини грошової допомоги як учаснику бойових дій до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги (а.с. 7-8).
Листом від 02 липня 2020 року за вих. № 02-М-32198/1-П Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси надало позивачу відповідь, у якій повідомлено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, позивачу, як учаснику бойових дій, було виплачено разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 1390,00 грн. (а.с. 9).
На підставі викладеного відповідач повідомив позивачу, що разова грошова допомога до 5 травня за 2020 рік була призначена та виплачена йому відповідно до чинного законодавства.
Вважаючи своє право порушеним щодо нарахування та виплати гарантованої ст. 12 Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII (надалі - Закон № 3551).
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону №3551 (в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Згідно з ст. 17-1 Закону №3551, щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст.ст.12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ України, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби.
Особам, які тримаються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, на спеціальні рахунки установ виконання покарань і слідчих ізоляторів.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Підпунктом “б” підпункту 1 пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 (набув чинності 01.01.2008) ч.5 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” викладено у такій редакції: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також були врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31.03.2015, № 141 від 02.03.2016, № 233 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018, № 237 від 20.03.2019 та № 112 від 19.02.2020, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” №112 від 19.02.2020 (набрала чинності 25.02.2020) у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - грошова допомога), учасникам бойових дій установлено у розмірі 1390,00 гривень.
Водночас, Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційним Судом України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону саме з дня ухвалення цього Рішення.
Таким чином, з 27.02.2020 застосовуються положення ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-XIV, а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові № 112 від 19.02.2020 (набрала чинності 25.02.2020) установив, що у 2020 році виплата до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - грошова допомога), учасникам бойових дій установлена у розмірі 1390,00 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 цього Закону.
Отже, на час виплати у 2020 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII та Постанова № 112.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 зазначила, що виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, у 2020 році слід застосовувати не Постанову № 112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважала, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися у розмірі, встановленому законом №3551-ХІІ.
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 28 вказаного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому, Закон № 1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, про що зробила висновок Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20.
Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону № 1058-ІV.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” № 294-IX від 14.11.2019 установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.
Отже, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у 2020 році становить 8190,00 грн. (1638,00 грн. х 5).
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 року у зразковій справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у 2020 році у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Проте, як встановив суд, відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги у розмірі 1390,00 грн. відповідно до постанови КМУ від 19.02.2020 року №112.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно із частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 року по справі №440/2722/20 визнала необґрунтованими посилання Центру на те, що виплата допомоги до 5 травня на виконання рішень суду потребуватиме значного додаткового фінансування з державного бюджету, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Отже, оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено ч.5 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, суд доходить висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Щодо належного відповідача у справі та доводів Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради стосовно того, що Управління соціального захисту населення в Малиновському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради є територіальним структурним підрозділом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради та не є юридичною особою, відтак належним відповідачем у справі є саме Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, суд вважає необхідним зазначити про те, що суб'єкт владних повноважень може бути відповідачем у справі незалежно від наявності у нього статусу юридичної особи.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 55 КАС України, юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Разом із тим, суд зазначає, що відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, установлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання).
Тобто, Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
В рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.09.2020 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року у зразковій справі №440/2722/20 зазначено, що обласним Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, яким здійснено безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу як учаснику бойових дій, допущена протиправна бездіяльність щодо виплати щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Отже, враховуючи, що в даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу здійснило саме Управління соціального захисту населення в Малиновському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, відтак Управління соціального захисту населення в Малиновському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради є належним відповідачем у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що саме Управлінням соціального захисту населення в Малиновському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради допущена протиправна бездіяльність щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
З огляду на зазначене та враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 по справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та належать задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, а також для належного захисту порушених прав позивача шляхом зобов'язання Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Судом відхиляються твердження відповідача стосовно того, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення, оскільки розрахунок суми одноразової грошової допомоги є компетенцією відповідача, а тому саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 05 травня.
Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат на його користь не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 162, 241-246, 250, 255, 263, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 36290160; 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д).
Суддя О.В. Глуханчук
.