Справа № 420/1120/21
24 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно, в тому числі парадну форму одягу;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане ОСОБА_1 речове майно, включивши при цьому до складу недоотриманого речового майна парадну форму одягу;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані ОСОБА_1 під час виконання завдань у зоні проведення АТО (ООС) на території Донецької та Луганської областей та інших відряджень;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані ОСОБА_1 під час виконання завдань у зоні проведення АТО (ООС) па території Донецької та Луганської областей та інших відряджень;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 добових витрат за час перебування у відрядженнях;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 добові витрати в розмірі, передбаченому законодавством, за весь час перебування у відрядженнях.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 30.08.2016 р. по 30.08.2020 р. ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що при звільненні з військової служби відповідачем йому не була проведена виплата компенсації за недоотримане мною речове майно. На заяву позивача з зазначеного приводу відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що грошова компенсація за нестримане речове майно може бути виплачена лише за рапортом позивача в період проходження військової служби. Враховуючи, що такий рапорт він не подавав, не будучи обізнаним із своїми правами, натомість при звільненні подав рапорт, що не має претензій до фінансово-економічної служби, то, на думку відповідача, фактично здавши справу та посаду, позивач погодився із проведеними зі ним розрахунками. Окремо позивач зазначає, що він є учасником бойових дій, приймав безпосередню участь в Антитерористичній операції та операції Об'єднаних сил на території Донецької та Луганської областей в період проходження військової служби за контрактом та позивачем не використовувалися вихідні, святкові та неробочі дні проте відповідачем не була нарахована та виплачена грошова компенсація за вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані під час виконання завдань у зоні проведення АТО (ООС) у Донецькій та Луганській областях чи інших відряджень, які були за час проходження військової служби. Враховуючи вищевикладене, а також те що фактично трудові відносини між позивачем та відповідачем припинились вбачається можливість відновлення порушених прав позивача шляхом нарахування та виплати грошової компенсації за невикористанні ним дні відпочинку у вихідні, святкові та неробочі дні. Крім того позивач, посилаючись на норми Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України відповідачем протиправно не нараховувались та не виплачувались позивачу добові за весь час перебування у відрядженнях. 17.11.2020 р. позивач звертався до відповідача з відповідною заявою, в якій просив вирішити в добровільному порядку спірні питання, які є предметом позову. Проте відповідачем відмовлено в задоволенні вимог позивача. Позивач вважає вказану відмову протиправними та звернувся до суду.
Ухвалою суду від 27.01.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У встановлений ухвалою суду від 27.01.2021 року, строк відповідач відзив на позовну заяву не подав, станом на дату розгляду справи про причини неподання відзиву у встановлений судом строк суд не повідомив, заяву про продовження встановленого судом процесуального строку для подання відзиву, в порядку ч. 2 ст. 121 КАС України, не подав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що з 30.08.2016 р. по 30.08.2020 р. ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №178 від 28.08.2020 року старшого матроса ОСОБА_1 , старшого навідника 1 гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому Складу) від 28 липня 2020 року № 63-РС у запас за підпунктом "а” пункту 2 частини п'ятої етап і 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (у зв'язку із закінченням строку контракту), наказано вважати таким, що справи та посаду 20 липня 2020 року здав та вибув для зарахування на військовий облік до Шполянського РВК Черкаської області. З 30 серпня 2020 року виключено із списків особовою складу частини та всіх видів забезпечення. Знято з продовольчого забезпечення через військову частину НОМЕР_3 за морською нормою № 3 з 30 серпня 2020 року.
17.11.2020р. ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою в якій просив, зокрема, нарахувати та виплатити грошову компенсацію за недоотримане речове майно, включивши при цьому до складу недоотриманого речового майна парадну форму одягу; грошову компенсацію за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані під час виконання завдань у зоні проведення АТО (ООС) па території Донецької та Луганської областей та інших відряджень; добові витрати в розмірі, передбаченому законодавством, за весь час перебування у відрядженнях.
Листом військової частини НОМЕР_1 №1830 від 09.12.2020р. в задоволенні заяви позивача відмовлено.
Вважаючи зазначену відмову протиправно позивач звернувся до суду.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що "служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо".
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до вимог статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:
1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м'якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) ; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;
2) створення та утримання запасів речового майна;
3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;
4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;
5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України на речове забезпечення;
6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;
7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.
Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції №232).
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Із аналізу норм статті 9-1 Закону №2011-XII, а також пунктів 2, 3 Порядку № 178, суд робить висновок, що позивач має право на грошову компенсацію стосовно неотриманого речового майна.
При цьому, суд зазначає, що застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Слід зазначити й те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме: рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.
Верховний Суд у ряді своїх рішень наголошує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності (постанова Верховного Суду у справі № 464/5990/16-а від 03.06.2020 року.
Відповідно до витягу з картки обліку військового майна № 207, в якій зазначено перелік неотриманого позивачем речового майна судом встановлено перелік недоотриманого речового майна позивача, який не спростовується доводами відповідача.
Проте в зазначеному переліку відсутня парадна форма одягу, яка за не спростованим твердженням позивача ним не отримувалась.
Відповідно до примітки 6 до Норми 4 забезпечення повсякденною формою одягу військовослужбовців Збройних Сил України Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період, затверджених наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, тужурка (кітель) однобортна і штани (спідниця) білого кольору видаються військовослужбовцям Військово-Морських Сил Збройних Сил України (як парадна форма одягу). Крім цього, їм додатково видаються напівчеревикй хромові (туфлі хромові) білого кольору зі строком експлуатації 5 років (як парадна, форма одягу).
На підставі викладеного, враховуючи гарантоване право військовослужбовця на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно, у разі звільнення з військової служби, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно, в тому числі парадну форму одягу та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане ОСОБА_1 речове майно, включивши при цьому до складу недоотриманого речового майна парадну форму одягу підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із абз.2 ст.12 цього Закону, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Суд зазначає, що загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут ЗСУ).
Так, згідно із абз.2-3 ст.199 Статуту ЗСУ, для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин) встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Для військовослужбовців строкової військової служби і курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Тривалість робочого тижня встановлюється законом.
Військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби у добовому наряді здійснюються у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу.
Відповідно до абз.1-2 ст.203 Статуту ЗСУ, вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігр. Офіцерам, військовослужбовцям військової служби за контрактом, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня.
Пунктом 3 розділу II Інструкції про організацію у Збройних Силах України соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України, затв. наказом Міністерства оборони України від 19.01.2016 №27, передбачено, що в умовах особливого періоду на військові частини додатково покладаються завдання, серед яких, надання військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, відповідного часу (іншого дня) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім'ї.
Крім цього, відповідно до п.7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі Порядок № 260), за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Розділом XXXI Порядку №260 визначено складові сум грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцю у разі його звільнення з військової служби, і вказаними нормами також не передбачено виплату військовослужбовцю компенсації невикористаних днів відпочинку за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що вищенаведеними нормами не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, у які той чи інший військовослужбовець виконував обов'язки військової служби.
При цьому, військовослужбовцям, які виконують службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні у межах пункту дислокації військової частини, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня, а у випадку виконання ним службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, військовослужбовцю надається відповідний час (інший день) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім'ї.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки питання оплати праці врегульоване спеціальними нормами, які не передбачають компенсації за виконання військових обов'язків понад встановлений службовий час. Норми Кодексу законів про працю могли б бути застосовані, як субсидіарні, в разі не врегулювання спірного питання спеціальними нормами.
Вказана правова позиція узгоджується з позицією Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 по справі № 260/1696/19.
Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані ОСОБА_1 під час виконання завдань у зоні проведення АТО (ООС) на території Донецької та Луганської областей та інших відряджень та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані ОСОБА_1 під час виконання завдань у зоні проведення АТО (ООС) па території Донецької та Луганської областей та інших відряджень задоволенню не підлягають.
Згідно із ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно частини першої статті 9 Закону У країни від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011 -XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини шостої статті 14 Закону №2011-ХІІ при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Розглядаючи справу по суті суд зазначає, що до 20 лютого 2017 року виплата добових витрат здійснювалась згідно наказу Міністерства оборони України від 29 серпня 2011 року № 530 «Про затвердження Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України» (далі Інструкція).
Відповідно до п.1.1. Інструкції службовим відрядженням (далі - відрядження) вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.
Згідно з п.1.19. Інструкції виплата добових у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, проводиться також військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), направленим у нижчезазначені відрядження у складі підрозділів; у випадках, зазначених у підпунктах 1.19.1 і 1.19.2 цього пункту, - у складі військової частини, а зазначених у підпункті 1.19.6 цього пункту, - у складі підрозділів або військової частини:
НОМЕР_4 . Для виконання польових топографічних, топогеодезичних, аерознімальних, гідрографічних, гідрологічних робіт і зимових промірів льоду поза районом своєї бази;
1.19.2. У складі штатних військових оркестрів;
1.19.3. Для вивчення нової техніки (крім відряджень, зазначених у підпункті 1.23.9 пункту 1.23 цієї Інструкції);
1.19.4. На монтажні та налагоджувальні роботи; для приймання, здавання та ремонту кораблів і суден;
1.19.5. Для охорони, оборони та супроводження транспортів з військовими вантажами;
1.19.6. Для участі військовослужбовців в антитерористичних операціях.
Згідно з п. 1.24 Інструкції виплата добових військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) також не провадиться за період, коли відрядженому здійснюються польові виплати або морське грошове забезпечення.
За час затримки військовослужбовців у відрядженні без поважних причин виплата добових, витрати на наймання житлового приміщення та інші витрати не здійснюються.
Військовослужбовцям, направленим для участі в антитерористичних операціях, за дні, коли вони забезпечуються харчуванням за рахунок держави, добові не виплачуються.
Суд зазначає, що з 20.02.2017 виплата добових витрат здійснюється згідно наказу Міністерства оборони У країни № 105 від 20 лютого 2017 року «Про затвердження Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України » (далі Інструкція №105).
Відповідно до п. 22 Інструкції №105 виплата добових здійснюється також військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які направляються у відрядження у складі підрозділів або військових частин для:
польових, топографічних, топогеодезичних, аерознімальних, гідрографічних, гідрологічних робіт і зимових промірів льоду поза районом своєї бази;
завдань, передбачених для штатних військових оркестрів;
вивчення нової техніки (крім відряджень для вивчення нової техніки в навчальних центрах, за штатами яких утримується змінний склад військовослужбовців, які навчаються);
монтажних і налагоджувальних робіт;
приймання, здавання та ремонту кораблів і суден;
охорони, оборони та супроводження транспортів з військовими вантажами;
участі військовослужбовців в антитерористичних операціях, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії;
боротьби з особливо небезпечними інфекціями.
Згідно з п.24 Інструкції №530 виплата добових військовослужбовцям не здійснюється за дні, коли вони (у передбачених законодавством випадках) забезпечуються триразовим харчуванням за рахунок держави, а також за період, коли відрядженому здійснюються польові виплати (морське грошове забезпечення).
Відповідачем до суду не надано доказів нарахування та виплати позивачу добових витрат за час перебування у відрядженнях, також відповідачем не надано доказі відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу таких витрати.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки відповідачем не надано до суду посвідчення про відрядження позивача чи відповідні накази командира, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 добових витрат за час перебування у відрядженнях та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 добові витрати в розмірі, передбаченому законодавством, за весь час перебування у відрядженнях.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.139,241-246,262 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно, в тому числі парадну форму одягу.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане ОСОБА_1 речове майно, включивши при цьому до складу недоотриманого речового майна парадну форму одягу.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 добових витрат за час перебування у відрядженнях.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 добові витрати в розмірі, передбаченому законодавством, за весь час перебування у відрядженнях.
В решті позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко
.