Іменем України
24 березня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/538/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошову компенсацію вартості за нестримане речове майно,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач), в інтересах якої звернувся ОСОБА_2 (далі також - представник позивача) до Військова частина НОМЕР_1 (далі також - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за нестримане речове майно за період з 29.07.2016 по 22.11.2017;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за нестримане речове майно за період з 29.07.2016 по 22.11.2017.
Також просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 29.07.2016 до 22.11.2017 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
22.11.2017 позивача було увільнено від займаної посади та звільнено зі Збройних Сил України.
Проте при звільненні військова частина НОМЕР_1 протиправно не провела з позивачем розрахунок щодо нарахування та виплати грошової компенсації за нестримане речове майно.
16.10.2020 позивачем було надіслано заяву до військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити грошову компенсацію за нестримане речове майно.
Відповідачем надано відповідь, в якій зазначено, що наказом Міністерства оборони України від 10.06.2019 № 306 було внесено зміни до порядку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, якими введено виплату тільки при наявності 5 років вислугу, тому виплата позивачці не належна.
Проте відповідачем не враховано, що станом на день звільнення позивачки з військової служби порядок виплати грошової компенсації за неотримане речове майно не передбачав умови, які надавали право на отримання компенсації, а саме - наявність 5 років вислуги.
Крім того, порядок виплати грошової компенсації за неотримане речове майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, передбачає виплату компенсації без будь-яких обмежень наявною вислугою років.
З посиланням на частину другу статті 9, статтю 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей», постанову КМУ від 28.10.2004 № 1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно протиправною та просить виплатити грошову компенсацію вартості за нестримане речове майно за період з 29.07.2016 по 22.11.2017.
Відповідач до канцелярії суду через відділ діловодства та обліку звернення громадян 22.03.2021 за вхідним реєстраційним номером 10327/2021 надав відзив на позовну заяву (арк. спр. 65-67), в якому заперечував проти задоволення позову.
В обґрунтування зазначив, що позивач дійсно проходив військову службу за контрактом.
22.11.2017 була звільнена у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 з військової служби відповідно до пункту «г» частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини, вважати, що справи та посаду здала, та направити для зарахування на військовий облік до Уманського МВК Черкаської області.
З 22.11.2017 виключити зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивач під час проходження служби був забезпечений усім необхідним речовим майном особистого, користування відповідно-до норм забезпечення військовослужбовців речовим майном.
Відповідно Наказу Міністерства оборони України № 306 від 10.06.2019 зі змінами до Інструкції «Про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період».
У розділі III:
1) пункт 4 після абзацу шостого доповнити новими, абзацами сьомим - одинадцятим такого змісту:
«Особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється:
під час звільнення в запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу за речове майно, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі;
під час звільнення в запас без права носіння військової форми одягу за речове майно пропорційно часу, який минув з настання права на отримання цього майна до дня виключення зі списків військової частини;
під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років.
пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі;
під час звільнення військовослужбовців військової служби за призовом осіб офіцерського складу, призваних на 18 місяців, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання цього майна до дня виключення зі списків військової частини».
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 151 від 22.11.2017 календарна вислуга років позивача складає менше 5 років.
Тобто Позивач не отримав права на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після звільнення, так як в нього не було календарної вислуги при звільнення 5 років.
Просить у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 03.03.2021 (арк. спр. 22-23).
03.03.2021 за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено, судове засідання призначено на 23.03.2021 (арк. спр. 61).
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином (арк. спр. 62-64), представник позивача надіслав клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника (арк. спр. 48).
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 23.11.2016 (арк. спр. 11-13).
Позивач з 29.07.2016 до 22.11.2017 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (арк. спр. 8, 9).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.11.2017 № 151 старшого солдата ОСОБА_4 , старшого хіміка взводу радіаційної, хімічної, біологічної розвідки роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту «ґ» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини), вважати, що справи та посаду здала, та направити для зарахування на військовий облік до Уманського МВК Черкаської області. З 22.11.2017 виключити зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (арк. спр. 9, 70).
08.10.2020 позивач звернулась із заявою до військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошової компенсації за нестримане речове майно (арк. спр. 5).
У листі від 03.12.2020 № 193-0312/юр Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на заяву, в якій зазначено, що наказом Міністерства оборони України від 10.06.2019 № 306 було внесено зміни до порядку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, якими введено виплату тільки при наявності 5 років вислугу, тому виплата позивачці не належна (арк. спр. 6-7).
Відповідно до довідки відповідача від 09.03.2021 № 199 старший солдат, ОСОБА_3 , зарахована до списків особового складу згідно наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 29.07.2016 № 216. Виключена зі списків особового складу згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.11.2017 № 151. Згідно з наказу від 22.11.2017 № 151 при звільненні отримав: 25,67 грн - оклад за військовим званням; 443,67 грн - посадовий оклад; 23,47 грн - надбавка за вислугу років; 246,40 грн - НВОВЗ; 2573,27 грн - премія; 1987,48 грн - щомісячна додаткова грошова винагорода; 45,70 грн - компенсацію за 3 дні не використаної відпустки за 2017 рік; 1800,00 грн - виплату винагороди за несення служби в зоні ООС за листопад 2017 року (арк. спр. 69).
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 без дати № 14 вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, складає 2127,65 грн (арк. спр. 68).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок №178).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно з пунктом 4 розділу ІІІ якої, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
З наведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а сам факт звільнення позивача зі служби не позбавляє її права як військовослужбовця на отримання такої грошової компенсації за її заявою (рапортом) після звільнення.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Висновки суду з цього приводу узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17.
Як вже було зазначено, 08.10.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, яку під час звільнення військовою частиною НОМЕР_1 виплачено не було (арк. спр. 5).
При цьому, суд зауважує, що відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів того, що позивач на момент звільнення з військової служби була у повному обсязі забезпечена речовим майном, відповідно до закріплених норм, а лише вказав на відсутність права на отримання компенсації, у зв'язку із недостатністю календарної вислуги років.
Разом з тим, суд вважає безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству України, доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання компенсації за неотримане речове майно, у зв'язку із відсутністю календарної вислуги більше 5-ти років, з огляду на наступне.
Так, відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється: під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.
Отже, Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, як затверджена наказом Міністерства оборони України, визначено, що компенсація вартості неотриманого речового майна військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено право саме Кабінету Міністрів України визначати порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
В даному випадку, на виконання положень статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі також - Порядок №178), який не передбачає такої умови компенсації вартості неотриманого речового майна, як наявність вислуги більше 5 років.
Згідно частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, суд до спірних правовідносин застосовує саме Порядок №178 як нормативний акт вищої юридичної сили, а не наказ Міністерства оборони України, на який посилається відповідач.
Під час прийняття рішення, суд враховує також правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №803/1135/17, від 24 жовтня 2018 року у справі №803/963/17.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що гарантоване статтею 9-1 Закону № 2011-XII право військовослужбовця на отримання речового майна або компенсації його вартості є майновим правом, яке підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (заяви № 68385/10 та № 71378/10, пункти 53, 55) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У пунктах 54-55 указаного рішення ЄСПЛ визнав, що відмова держави здійснити певні дії, від яких залежить можливість отримання особою гарантованих їй національним законодавством виплат або зволікання з їх вчиненням, що тримає зацікавлену особу в невизначеності, становить втручання в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу.
У рішенні в справі «Будченко проти України» від 24 квітня 2014 року (заява № 38677/06, пункти 38-39) ЄСПЛ зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Таким чином, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 825/3519/15-а та від 18 жовтня 2019 року в справі № 815/1053/16.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає таке.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із частинами другою-четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.
У рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прослідковується однозначна позиція, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.
Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до частин першої та другої вказаної статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.
Отже, клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення залишається судом без задоволення.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно норм КАС України по даній справі підлягали оплаті судові витрати за позовні вимоги немайнового характеру у сумі 908,00 грн.
Позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, а згідно з частиною першою статті 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір у розмірі 908,00 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 , юридична адреса: АДРЕСА_2 , фактична адреса: АДРЕСА_3 ) про визнання противоправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості речового майна, яке не було отримане під час проходження військової служби за період з 29.07.2016 по 22.11.2017.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості речового майна, яке не було отримане під час проходження військової служби за період з 29.07.2016 по 22.11.2017 .
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань до Державного бюджету України судовий збір в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця