23 березня 2021 року № 320/4972/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 29.01.2020 року № 0012320-5005-1027 (форми «Ф») на суму 40848, 45 грн. з податку на нерухоме майно за 2019 рік, відмінне від земельної ділянки;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 29.01.2020 року № 0012321-5005-1027 (форми «Ф») на суму 6007,03 грн. з податку на нерухоме майно за 2019 рік, відмінне від земельної ділянки.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, з огляду на нарахування контролюючим органом вказаної суми податкового зобов'язання на майно, яке не є об'єктом оподаткування.
Заперечуючи проти позову в письмовому відзив, Головне управління Державної податкової служби у Київській області просило суд відмовити в його задоволенні та зазначило, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Відповідач вважає, що сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу Будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 17.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.
Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, протокольною ухвалою суду від 21.12.2020 закінчено підготовче провадження та прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 07.09.2001 про що внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 23530170000007232. Видами діяльності за кодом КВЕД є, зокрема: 13.09 Виробництво інших меблів, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Позивачеві належать на праві спільної приватної власності нежитлові будівлі: літ. "А", "В", "Г", "Д" за адресою: АДРЕСА_1.
Головним управлінням ДПС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення від 30.01.2020 №0040328-5005-1019, яким ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік у розмірі 79635,45 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення отримано позивачем 02.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0960101137582 з відміткою про отримання.
Вважаючи протиправними податкове повідомлення рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Головним управлінням ДПС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення від 29.01.2020 року № 0012320-5005-1027, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік у розмірі 6007, 03 грн. та податкове повідомлення-рішення від 29.01.2020 року № 0012321-5005-1027 яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік у розмірі 40848, 45 грн.
Вважаючи протиправними податкові повідомлення рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, позивач звернувся з даним позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до підпункту 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 податкового кодексу України, податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Водночас, приписами підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктом оподаткування: а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад; д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям з інвалідністю, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину; е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку; з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських об'єднань осіб з інвалідністю та їх підприємств; и) об'єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об'єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність; і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг; ї) об'єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій; й) об'єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров'я населення, центрів з розвитку фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних споруд всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, їх місцевих осередків та відокремлених підрозділів, що є неприбутковими та включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій; к) об'єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки. Перелік таких баз затверджується Кабінетом Міністрів України; л) об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім'ям, у яких виховується п'ять та більше дітей.
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Положеннями підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту «в» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів «б» і «в» цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
VI. Оцінка суду
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі. При цьому cама по собі специфіка об'єкта оподаткування - спеціальний статус будівлі як будівлі промисловості - не є достатньою підставою для застосування податкової пільги.
Обираючи за вихідне поняття ''промисловість'', у зв'язку з яким застосовується податкова пільга, встановлена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням за її цільовим призначенням - для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об'єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об'єкти за функціональним призначенням.
Отже, норма підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК застосовується, якщо власниками будівель промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання цих будівель за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Відповідач вказуючи на правомірність винесення оскаржуваних рішень вказав, що у зв'язку із тим, що позивач у своїй підприємницькій діяльності використовує вид діяльності "надання в оренду власного чи орендованого майна", не має можливості використання за функціональним призначенням об'єктів нежитлової нерухомості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують надання позивачем в оренду нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем суду не надано.
Водночас, в обґрунтування протиправності винесення Головним управлінням ДПС у Київській області оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, позивачем зазначено про безпідставність нарахування контролюючим органом податкового зобов'язання, оскільки належні позивачу на праві приватної власності об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , складаються з будівель промисловості, а тому не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельного податку. Наголошено на тому, що ОСОБА_1 є співвласником виробничої бази із виробництва меблів, яка складається із зазначених будівель.
Крім цього, суд зауважує, що одним із видів діяльності позивача за кодом КВЕД є 13.09 Виробництво інших меблів.
Так, Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 у справі «Щокін проти України» та від 07.10.2011 у справі «Сєрков проти України» в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
Конституцією України та податковим законодавством передбачено, що орган доходів і зборів, як суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти виключно у порядок і спосіб, передбачені законом.
У рішенні від 20.01.2012 «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідач як орган влади не надав ніякого обґрунтування позбавлення позивача на застосування названого положення щодо не оподаткування об'єктів нерухомого майна промислового призначення. Будь-яких об'єктивних причин для виправдання відмінності у ставленні та застосуванні вказаної норми в залежності від організаційно-правової форми господарювання (ТОВ чи ФОП) чи способу використання об'єкта нежитлової нерухомості (оренда чи безпосереднє користування) для здійснення виробничої діяльності відповідачем не зазначено.
За висновком суду, припущення контролюючого органу щодо можливості надання в оренду нерухомого майна, яке стало підставою для нарахування ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, не може бути достатньою підставою для нарахування такого зобов'язання.
Отже, належні позивачу на праві приватної власності об'єкти нерухомості, а саме: нежитлові будівлі: літ. "А", "В", "Г", "Д" за адресою: АДРЕСА_1 , підпадають під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відтак, зважаючи на нарахування контролюючим органом спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які не є об'єктом оподаткування зазначеним податком, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 29.01.2020 року № 0012320-5005-1027, від 29.01.2020 року № 0012321-5005-1027 та про наявність підстав для їх скасування.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
ІX. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у сумі 840, 80 грн., що підтверджується квитанцією №65 від 02.06.2020.
Враховуючи задоволення позовних вимог, понесені витрати підлягають присудженню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області. Докази понесення позивачем інших витрат в матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 29.01.2020 року № 0012320-5005-1027 (форми «Ф») на суму 40848, 45 грн. з податку на нерухоме майно за 2019 рік, відмінне від земельної ділянки.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 29.01.2020 року № 0012321-5005-1027 (форми «Ф») на суму 6007,03 грн. з податку на нерухоме майно за 2019 рік, відмінне від земельної ділянки.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 23 березня 2021 р.