КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
15 березня 2021 року № 320/6988/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Витвицького О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішень про застосування штрафних санкцій,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач), в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0060944205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 2 267 075, 32 грн., в тому числі 1 813 660, 25 грн. за податковими зобов'язаннями та 453 415, 07 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0060874205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 510, 00 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0060894205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 510, 00 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0060964205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем військовий збір в сумі 62 560, 72 грн., в тому числі 50 005, 37 грн. за податковими зобов'язаннями та 12 501, 35 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-258 У від 08.08.2019, якою визначено суму грошового зобов'язання за платежем заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 308 556, 52 грн.;
- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0060994205 від 08.08.2019, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 80 123, 40 грн.;
- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 0060974205 від 08.08.2019, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 680, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що всупереч викладеним в акті перевірки висновкам контролюючого органу фізична особа ОСОБА_1 не може вважатися суб'єктом господарювання, оскільки відсутня одна з основних ознак такого статусу - державна реєстрація фізичної особи-підприємця щодо здійснення діяльності з продажу (реалізації) об'єктів нерухомого майна.
Ухвалою суду від 21.12.2019 відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 06.01.2020 суд постановив перейти до розгляду адміністративної справи № 320/6988/19 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Від представника відповідача 29.01.2020, а також 14.02.2020 до суду надійшли відзиви на позовну заяву, за результатами вивчення змісту яких судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Від представника позивача 16.03.2020 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач підтримав раніше заявлені позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
17 червня 2020 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі.
23 червня 2020 року та 18.02.2021 від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.
15 березня 2021 року в судовому засідання представник позивача позов підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.
Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.
ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 02.03.2009 (номер запису: 20680000000018634) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацією за РНОКПП НОМЕР_1 станом на час прийняття рішення.
Видами діяльності позивача є: 74.30 Надання послуг перекладу (основний); 85.51 Освіта у сфері спорту та відпочинку; 85.52 Освіта у сфері культури; 85.59 Інші види освіти, н. в. і. у.; 88.99 Надання іншої соціальної допомоги без забезпечення проживання, н. в. і. у.; 96.09 Надання інших індивідуальних послуг, н. в. і. у.; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 68.31 Агентства нерухомості; 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту; 73.11 Рекламні агентства.
З матеріалів справи слідує, що Головним управлінням ДФС у м. Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві), на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, наказу від 20.05.2019 № 6646, виданого Головним управлінням ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт від 21.06.2019 № 1481/26-15-42-05/ НОМЕР_1 .
Перевіркою встановлено та в акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства:
- пункту 44.3, пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, а саме не надання документів та книги обліку доходів;
- підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми єдиного податку на суму 46 344, 90 грн.;
- підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, а саме неподання декларації про майновий стан та доходи за 2015 та 2018 роки;
- пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2015-2018 роки в сумі 4 610 861, 00 грн., у т.ч. за 2015 рік в сумі 2 797 200, 75 грн., за 2016 рік на суму 1 167 342, 62 грн., за 2017 рік на суму 317 180, 82 грн., за 2018 рік на суму 329 136, 81 грн.;
- підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Кодексу, що призвело до заниження військового збору на загальну суму 50 005, 37 грн., у т.ч. за 2016 рік в сумі 33 828, 78 грн., за 2017 рік в сумі 82, 36 грн., за 2018 рік в сумі 16 094, 23 грн.;
- пункту 4 частини другої статті 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме подання за невстановленою формою звітності з єдиного соціального внеску за 2015-2018 роки;
- пункту 2 частини першої статті 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження сум нарахувань по єдиному соціальному внеску на загальну суму 308 556, 52 грн., у т.ч. за 2015 рік в сумі 84 701, 24 грн., за 2016 рік на суму 91 143, 36 грн., за 2017 рік на суму 56 287, 00 грн., за 2018 рік на суму 76 424, 92 грн.
На підставі акта перевірки за вищевказані порушення вимог податкового законодавства, контролюючим органом винесені наступні рішення:
- податкове повідомлення-рішення № 0060944205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 2 267 075, 32 грн., в тому числі 1 813 660, 25 грн. за податковими зобов'язаннями та 453 415, 07 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- податкове повідомлення-рішення № 0060874205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 510, 00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0060894205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 510, 00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0060964205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем військовий збір в сумі 62 560, 72 грн., в тому числі 50 005, 37 грн. за податковими зобов'язаннями та 12 501, 35 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-258 У від 08.08.2019, якою визначено суму грошового зобов'язання за платежем заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 308 556, 52 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0060994205 від 08.08.2019, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 80 123, 40 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 0060974205 від 08.08.2019, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 680, 00 грн.
Позивачем вживалися заходи адміністративного оскарження спірних рішення. Проте, рішенням контролюючого органу вищого рівня від 15.11.2019 № 9721/6/99-00-06-01 його скаргу залишено без задоволення, а спірні рішення без змін.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятих рішень, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України).
За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних із обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 ПК України).
Підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Згідно з приписами пункту 79.2 статті 79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Позивач, як на підстави неправомірності спірних рішень зазначив, що аналізуючи наказ № 6646 від 20.05.2019, повідомлення № 62186/1/26-15-42-05-28 від 20.05.2019, акт перевірки від 21.06.2019 № 1481/26-15-42-05/ НОМЕР_1 , а також прийняті на його підставі рішення зазначив, що документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2018 була проведена виключно щодо фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 .
Зазначив, що всупереч вимогам ПК України, наказу на проведення перевірки об'єднано в одному акті та досліджено діяльність як фізичної особи-підприємця, так і фізичної особи.
Зазначив, що контролюючим органом, всупереч наданим йому повноваженням, самостійно визначено діяльність фізичної особи-підприємця та самостійно обрано форму оподаткування такої діяльності, всупереч встановленим пунктом 177.6 статті 177 ПК України вимогам.
Крім того позивач зазначив, що ним не було отримано в установлені строки наказ на проведення перевірки № 6646 від 20.05.2019, повідомлення № 62186/1/26-15-42-05-28 від 20.05.2019 та акт перевірки від 21.06.2019 № 1481/26-15-42-05/ НОМЕР_1 , що позбавило його права взяти участь у проведенні вказаної перевірки.
Додатково повідомив, що наказ на проведення перевірки № 6646 від 20.05.2019 та повідомлення № 62186/1/26-15-42-05-28 від 20.05.2019 було направлено контролюючим органом засобами поштового зв'язку на адресу позивача, однак останнім не отримані, оскільки повернулися відповідачу за закінченням терміну зберігання. З аналогічних підстав не було отримано позивачем і запиту відповідача про надання документів.
Відповідач, заперечуючи проти доводів позивача зазначив, що наказ на проведення перевірки та повідомлення, а також запит про надання документів направлялися контролюючим органом на зареєстровану адресу позивача станом на 20.05.2019.
У той же час, відповідальність щодо достовірності інформації про адресу або її зміну покладена на позивача.
Крім того, позивач вважає недопустимим доказом акт перевірки від 21.06.2019 № 1481/26-15-42-05/ НОМЕР_1 , оскільки останній не містить підпису однієї з посадових осіб, яка проводила перевірку.
Відповідач, заперечуючи проти вказаних доводів позивача зазначив, що підпис посадової особи відсутній з підстав перебування її у відпустці, про що надав копію відповідного наказу, яка наявна в матеріалах справи та досліджена судом.
З приводу вищенаведеного суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 19.06.2020 у справі № 140/388/19, висновки якої є обов'язковими для врахування у спірних правовідносинах, сам по собі акт податкової перевірки та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків у вигляді виникнення обов'язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім виникнення права на подання зауважень до акта.
Крім того, акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред'являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Водночас саме по собі порушення порядку оформлення акта перевірки (у частині обов'язку підписання особами, які здійснювали перевірку) не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі не підписаного одним із перевіряючих акта перевірки, але в сукупності з іншими порушеннями може слугувати обставиною для висновку щодо протиправності рішень контролюючого органу. Це стосується випадків, коли обставини, викладені в акті, не знайдуть підтвердження в суді.
Відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки.
В силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України, вищевказані висновки Верховного Суду враховані судом у спірних правовідносинах.
Крім того, твердження позивача про безпідставність проведення щодо нього як ФОП перевірки, оскільки в наказі на проведення перевірки було зазначено, що перевірка проводиться щодо фізичної особи - платника податків, не заслуговують на увагу, оскільки в ході перевірки контролюючим органом було встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, що не заперечується позивачем.
Окрім того, під час перевірки позивача контролюючий орган установив, що ОСОБА_1 отримав дохід від систематичного відчуження фізичним особам об'єктів нерухомості на умовах договорів купівлі-продажу в загальній кількості 158 об'єктів на загальну суму 31 016 777, 00 грн.
Разом з тим суд відхиляє твердження позивача про неналежне повідомлення його про проведення перевірки та зазначає, що у відповідності до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.05.2018 у справі № 804/2491/15, за змістом пунктів 1, 2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) становлять: місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1 (де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання).
У той же час, в силу вимог пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (пункт 42.4 статті 42 ПК України).
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 823/1606/17, добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Судом установлено, що позивач станом на 20.05.2020 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
Зміна місця реєстрації позивача відбулася лише 24.07.2019 та з вказаної дати позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Як свідчать наявні в матеріалах справи копії конвертів, на адресу позивача - АДРЕСА_2 , контролюючим органом направлялися копії наказу на проведення перевірки та відповідне повідомлення, однак, позивач вказані поштові відправлення не отримав не з підстав не проживання за зазначеною адресою, а з підстав закінчення встановленого терміну зберігання, у зв'язку з чим вказані поштові відправлення повернулися до відповідача.
Зі змісту акта перевірки вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.06.2013, засвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 2119 контролюючим органом установлено, що позивачем придбано земельну ділянку площею 0, 0816 га, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 4719489 від 11.06.2013, кадастровий номер 3222486200:02:002:0179, реєстраційний номер 80458532224, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
Правовстановлюючі документи щодо права користування земельною ділянкою, наявна проектна та інша дозвільна документація надали змогу позивачу розпочати у 2014 році будівництво багатоквартирного житлового будинку за вказаною адресою (Декларація про початок виконання будівельних робіт від 27.01.2014 № 7/10-Л-2701/60).
Декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 06.09.2014 за № КС143142480939 надала право позивачу на отримання ним свідоцтв про право власності на нерухоме майно (загальна площа будівлі складає 5837, 20 кв.м.), виданих Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області.
Протягом 2014-2018 років, позивачем відчужено фізичним особам квартири та нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 на умовах договорів купівлі-продажу у кількості 158 об'єктів на загальну суму 31 016 777, 00 грн. відповідно до зведеної інформації в таблиці 1 (ст. 5-12 акта перевірки, а.с. 30-38, Том І), що не заперечувалося позивачем.
Так, в силу приписів підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Згідно зі статтею 58 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Позивач, заперечуючи щодо правомірності рішень контролюючого органу та проведення щодо нього документальної перевірки зазначив, що фізична особа ОСОБА_1 не може вважатися суб'єктом господарювання, оскільки відсутня одна з основних ознак такого статусу - державна реєстрація фізичної особи-підприємця щодо здійснення діяльності з продажу (реалізації) об'єктів нерухомого майна.
Проте, з такими твердженнями позивача суд не погоджується, оскільки позивач 02.03.2009 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця (номер запису: 20680000000018634), що підтверджується наявною в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацією за РНОКПП НОМЕР_1 . Станом на день перевірки, а також на день здійснення відчуження зазначених об'єктів нерухомості позивач був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця.
Крім того, у видах економічної діяльності позивача дійсно відсутня інформація щодо здійснення ним діяльності з продажу (реалізації) об'єктів нерухомого майна.
Разом з тим суд констатує, що у розумінні вимог ПК України, систематична діяльність фізичної особи, яка провадить операції з продажу (реалізації) товарів, у т.ч. об'єктів нерухомого майна, підлягає державній реєстрації згідно з Законом України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
При цьому доходи, отримані фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності оподатковуються відповідно до вимог статті 177 ПК України.
З приводу викладеного суд зазначає, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 13.03.2018 у справі № 826/13138/15, який підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах, аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов'язані з такою діяльністю.
У відповідності до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3, під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану з виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
Враховуючи наведене, суд констатує, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій позивача з продажу нерухомого майна є систематичною (158 разів) діяльністю, метою якої є саме отримання прибутку, оскільки зазначені дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб позивача, а отже вказане є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька.
При цьому, сам лише факт підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу позивача як підприємця, не є свідченням непов'язаності таких операцій з підприємницькою діяльністю.
Таким чином, твердження позивача, що об'єкти нерухомості були реалізовані ним як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем спростовується вищезазначеним.
Як стверджує відповідач, в ході документальної перевірки до позивача було скеровано запит щодо необхідності надання всіх документів, що підтверджують дані поданих декларацій (розрахунків), зокрема, фінансову, статистичну та іншу звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, а також первинні та інші документи, які використовувалися в податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 01.01.2014 по 31.12.2018.
Проте, позивачем не було надано жодних документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків) з єдиного податку, які використовувалися в податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2018.
Ненадання вказаних документів позивач обумовив не отриманням вказаного запиту з підстав того, що конверт з поштовим відправлення повернувся до відповідача за закінченням терміну зберігання.
Судом вже надавалася оцінка вищенаведеним обставинам та доводи позивача з приводу неотримання ним запиту відповідача не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовані встановленими судом обставинами.
Крім того встановлено, що в період з 01.01.2014 по 31.12.2018 платник податків - фізична особа ОСОБА_1 отримані доходи від провадження підприємницької діяльності оподаткував за спрощеною системою оподаткування, встановленої для третьої групи платників єдиного податку.
У той же час, в ході перевірки було встановлено, що протягом 2014-2018 років позивачем систематично здійснювалася продаж нерухомого майна (квартири, приміщення) громадянам, у той час як вид економічної діяльності не був зазначений в реєстрі платників єдиного податку.
В силу приписів пункту 177.6 статті 177 ПК України, у разі якщо фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.
При порушенні умов перебування на спрощеній системі оподаткування платник єдиного податку зобов'язаний перейти на сплату інших податків і зборів у строки, передбачені підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України.
Відповідно до підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки:
1) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;
2) у разі перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, платниками єдиного податку першої і другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;
3) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;
4) у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків;
5) у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;
6) у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення;
7) у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності;
8) у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів;
9) у разі здійснення платниками першої або другої групи діяльності, яка не передбачена у підпунктах 1 або 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу відповідно, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснювалася така діяльність.
Перевіркою правильності визначення та декларування обсягів отриманих доходів від здійснення господарської діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 контролюючим органом установлено, що позивачем не визначено та не задекларовано суми доходів, отриманих від провадження підприємницькою діяльністю за 2015 рік у розмірі 18 696 725, 00 грн. (дохід від продажу нерухомого майна), за 2016 рік у розмірі 8 112 154, 00 грн. (дохід від продажу нерухомого майна складає 5 856 902, 00 грн., дохід виплачений самозайнятій особі, згідно декларації єдиного податку складає 2 255 252, 00 грн.), за 2017 рік у розмірі 2 437 740, 64 грн. (дохід від продажу нерухомого майна складає 2 432 250, 00 грн., дохід виплачений самозайнятій особі відповідно до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку складає 5 490, 64 грн.), за 2018 рік у розмірі 2 119 148, 96 грн. (дохід від продажу нерухомого майна складає 1 046 200, 00 грн., дохід виплачений самозайнятій особі, згідно декларації єдиного податку складає 1 072 948, 96 грн.).
Перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, відображених у податкових деклараціях контролюючим органом встановлено, що позивачем за 2015-2018 роки декларації про майновий стан і доходи не подано, суму отриманого доходу та суму документально підтверджених витрат, відповідно, не відображено.
Згідно з АІС «Податковий блок» встановлено, що основним видом діяльності позивача є: 74.30. Надання послуг перекладу.
Як зазначалося вище, позивачем протягом 2014-2018 років систематично здійснювалася продаж нерухомого майна фізичних особам, що не заперечувалося самим позивачем.
Щодо правильності ведення обліку, достовірності, повноти нарахування і сплати податків (зборів), зокрема, податку на доходи фізичних осіб від здійснення господарської діяльності, слід зазначити таке.
За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача встановлено порушення пункту 177.2 статті 177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2015-2018 роки в сумі 4 610 861, 00 грн., у т.ч. за 2015 рік в сумі 2 797 200, 75 грн., за 2016 рік на суму 1 167 342, 62 грн., за 2017 рік на суму 317 180, 82 грн., за 2018 рік на суму 329 136, 81 грн.
Так, в порушення підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 ПК України, відповідно до якого податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року, позивачем не подано декларації про майновий стан та доходи за 2015-2018 роки.
В порушення вимог пункту 177.2 статті 177 ПК України, відповідно до якого об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, позивачем не задекларовано суму чистого оподаткованого доходу, отриманого від провадження господарської діяльності за 2015 рік у розмірі 18 696 725, 00 грн. (дохід від продажу нерухомого майна), за 2016 рік у розмірі 8 112 154, 00 грн. (дохід від продажу нерухомого майна складає 5 856 902, 00 грн., дохід виплачений самозайнятій особі, згідно декларації єдиного податку складає 2 255 252, 00 грн.), за 2017 рік у розмірі 2 437 740, 64 грн. (дохід від продажу нерухомого майна складає 2 432 250, 00 грн., дохід виплачений самозайнятій особі відповідно до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку складає 5 490, 64 грн.), за 2018 рік у розмірі 2 119 148, 96 грн. (дохід від продажу нерухомого майна складає 1 046 200, 00 грн., дохід виплачений самозайнятій особі, згідно декларації єдиного податку складає 1 072 948, 96 грн.).
Таким чином, порушення пункту 177.2 статті 177 ПК України призвело до заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за 2015-2018 роки в сумі 4 610 861, 00 грн., у т.ч. за 2015 рік в сумі 2 797 200, 75 грн., за 2016 рік на суму 1 167 342, 62 грн., за 2017 рік на суму 317 180, 82 грн., за 2018 рік на суму 329 136, 81 грн.
Щодо правильності нарахування та повноти утримання сум військового збору, слід зазначити таке.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, крім тих, що обрали спрощену систему оподаткування, за результатами звітного податкового року самостійно розраховують військовий збір в розмірі 1,5 відсотка від чистого оподаткованого доходу та відображають в річній податковій декларації і сплачують в терміни, передбачені для сплати податку на доходи фізичних осіб за відповідний період.
З огляду на порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування, відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України, починаючи з 01.01.2015 позивача було переведено на загальну систему оподаткування.
В силу вимог пункту 299.11 статті 299 ПК України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої-третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
У разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності вимогам підпункту 4 пункту 291.4 та пункту 291.5 1 статті 291 цього Кодексу у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розділу II цього Кодексу. Такий платник податку зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення.
У зв'язку з вищенаведеним, позивач з 01.01.2015 по 31.12.2018 був платником військового збору.
Так, порушення позивачем вимог підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України, призвело до заниження військового збору на загальну суму 50 005, 37 грн., у т.ч. за 2016 рік в сумі 33 828, 78 грн., за 2017 рік в сумі 82, 36 грн., за 2018 рік в сумі 16 094, 23 грн.
Щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані положеннями Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ).
Пунктами 2, 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Позивачем відповідно до поданої ним заяви на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності від 17.01.2012, було обрано спрощену систему оподаткування, про що отримано відповідне свідоцтво платника єдиного податку № 20680000000018634.
Під час перевірки контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог пункту 299.11 статті 299 ПК України, у зв'язку з чим з 01.01.2015 останнього було переведено на загальну систему оподаткування.
Підпунктом 4 пункту 2 статті 6 Закону № 2464-VІ передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Перевіркою достовірності відображення у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок установлено порушення вимог статті 7 Закону № 2464-VІ, відповідно до якої єдиний внесок нараховується, зокрема серед іншого, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З огляду на встановлені контролюючим органом порушення вимог пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ, позивачем занижено суми нарахувань по єдиному соціальному внеску, у зв'язку з чим контролюючим органом правомірно збільшено до сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як платника єдиного соціального внеску фізичної особи - платника податків на загальну суму 308 556, 52 грн., у т.ч. за 2015 рік в сумі 84 701, 24 грн., за 2016 рік на суму 91 143, 36 грн., за 2017 рік на суму 56 287, 00 грн., за 2018 рік на суму 76 424, 92 грн.
Щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства з питань обчислення та сплати ПДВ, слід зазначити таке.
Позивач як платник ПДВ у податковому органі не зареєстрований.
Разом з тим, в силу приписів пункту 180.1 статті 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.
З огляду на викладене, операція с постачання послуг із спорудження житла (об'єкта житлового фонду) для будівельної організації (надавач послуг - підрядник) є першою поставкою житла відповідно до підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України, відповідно до якого звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.
У цьому підпункті перше постачання житла (об'єкта житлового фонду) означає:
а) першу передачу готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;
б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.
Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об'єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд);
Операції з першого постачання доступного житла та житла, що будується із залученням державних коштів, звільняються від оподаткування.
Так, у відповідності до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Департаментом ДАБІ у м. Києві 05.09.2014 за № КС143142480939, генеральним підрядником будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Щаслива, 61 виступає ТОВ «Будівельна Компанія Профрембуд» (код ЄДРПОУ: 34293133).
Таким чином, першим постачанням житла вважається передача постачання послуг від підрядника ТОВ «Будівельна Компанія Профрембуд» до замовника будівництва - ОСОБА_1 .
З урахуванням викладеного, передача прав власності позивачем до покупців - фізичних осіб згідно з підпунктом 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України звільняється від оподатковування ПДВ, а сума від здійснення операцій з постачання товарів/надання послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом протягом останніх 12 календарних місяців не перевищує 1 000 000, 00 грн.
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 ПК України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Правило щодо прийняття рішення на користь платника податків, як установлено пунктом 56.21 статті 56 ПК України, застосовується у разі суперечності норм різних законів, нормативно-правових актів чи одного і того ж нормативно-правового акта, що припускає неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платника податків або контролюючих органів. У випадку, коли норма податкового законодавства викладена чітко, що не створює труднощі для тлумачення її змісту, підстав для її розширеного, поза межами буквального змісту, тлумачення немає.
Оскільки вимогами пункту 167.2 статті 167 ПК України застережено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом, а вимоги пункту 177.2 статті 177 ПК України не містять прямої вказівки на оподаткування за встановленим нею правилом доходу від продажу майнових прав на об'єкт нерухомості, підстав для оподаткування такого доходу за вказаною ставкою немає.
Такий дохід, оскільки інше не встановлено нормами розділу ІV ПК України, підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 167.1 статті 167 ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 826/14183/16, яка в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України врахована судом у спірних правовідносинах.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, а податкове повідомлення-рішення № 0060944205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 2 267 075, 32 грн., в тому числі 1 813 660, 25 грн. за податковими зобов'язаннями та 453 415, 07 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), податкове повідомлення-рішення № 0060874205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 510, 00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0060894205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 510, 00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0060964205 від 08.08.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем військовий збір в сумі 62 560, 72 грн., в тому числі 50 005, 37 грн. за податковими зобов'язаннями та 12 501, 35 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-258 У від 08.08.2019, якою визначено суму грошового зобов'язання за платежем заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 308 556, 52 грн., рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0060994205 від 08.08.2019, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 80 123, 40 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 0060974205 від 08.08.2019, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 680, 00 грн. є правомірними та такими, що не підлягають скасуванню.
Як установлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність його рішень.
Натомість, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи спростовані фактичними обставинами справи.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд доходить висновку про правомірність податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 23 березня 2021 р.