Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 березня 2021 р. Справа№200/754/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Волгіної Н.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому порядку) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини № НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини № НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 14 грудня 2014 року по 5 листопада 2015 року, виходячи його з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 5 листопада 2015 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 14 грудня 2014 року по 5 листопада 2015 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 5 листопада 2015 року.
В обґрунтування позову зазначає, що проходив військову службу за контрактом з 14 грудня 2014 року по 5 листопада 2015 року в В/ч НОМЕР_1 Національної Гвардії України, має статус учасника бойових дій.
На день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
На заяву позивача про виплату такої компенсації відповідач відповів відмовою (вих. № 40/57/32-43-13 від 9 грудня 2020 року).
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його конституційні права (а.с. 1-3).
У відзиві на адміністративний позов відповідач не погоджується із позовною заявою, свою правову позицію обґрунтовує тим, що із рапортом про надання щорічної додаткової відпустки за як учаснику бойових дій позивач не звертався. Крім того, відповідач зазначив, що у 2014 році позивач не мав статусу учасника бойових дій, а отже, і права на додаткову щорічну відпустку за 2014 рік.
При звільненні позивач із вимогою щодо надання йому спірної відпустки чи компенсації за неї не звертався, зауважень щодо розрахунків при звільненні не мав.
Разом з тим, у відзиві відповідачем зазначено щодо пропуску встановленого чинним законодавством процесуального строку для звернення до суду з вказаним позовом, оскільки, на його думку, позивача звільнено з військової служби 30 листопада 2016 року, проте з вказаним позовом позивач звернувся лише 17 січня 2021 року.
Просить у позові відмовити (а.с. 19-22).
У відповіді на відзив позивач заперечує щодо доводів відповідача, викладених у відзиві та зазначає, що чинним законодавством обов'язок розрахунку при звільненні працівника покладено на роботодавця, жодних заяв щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій від особи не вимагається.
Крім того, позивач зазначив, що приймав участь в антитерористичній операції у складі ГУМВС України в Київській області з жовтня 2014 року, тому вважає за доцільне проводити розрахунку з цього часу (а.с. 31-33).
Ухвалою суду від 25 січня 2021 року відкрито провадження по справі за даним позовом, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) (а.с. 15-16).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , має статус учасника бойових дій згідно посвідчення № НОМЕР_3 від 11 червня 2015 року (а.с. 4-6).
Відповідач, Військова частина № НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України, відповідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є юридичною особою, державною установою (а.с. 26-27).
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача, копія якої наявна в матеріалах справи, та інших матеріалів справи, останній у період з 16 грудня 2014 року по 5 листопада 2015 року проходив службу за контрактом у Військовій частині № НОМЕР_1 (а.с. 9, 35).
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом командувача Національної гвардії України № 184 о/с від 5 листопада 2015, молодшого сержанта ОСОБА_1 було переміщено для подальшого проходження служби до головного управління МВС України в Донецькій області (а.с. 19).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 227 від 5 листопада 2015 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира 3-ого відділення 1-ого взводу оперативного призначення 2-ої оперативного призначення 1-огобатальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов», переміщеного наказом командувача Національної гвардії України від 5 листопада 2015 року № 184 о/с для подальшого продовження служби до Головного управління МВС України в Київській області з 5 листопада 2015 року.
Визначено:
виплатити премію за період з 1 по 5 листопада 2015 року у розмірі 383,625% посадового окладу;
виплатити додаткову грошову винагороду у розмірі 100% від грошового забезпечення з 1 по 5 листопада 2015 року;
виплатити грошову компенсацію за невикористані 25 діб щорічної основної відпустки.
Матеріальна допомога за 2015 рік виплачувалась.
Матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань у 2015 році не виплачувалась (а.с. 28).
Як зазначено відповідачем у відзиві на позов, Наказом командира військової частини (по стройовій частині) від 30 листопада 2016 року № 257 позивача було виключено зі списків військової частини у зв'язку з його звільненням з військової служби (а.с. 22).
Відповідно до довідки від 18 лютого 2020 року № 177, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Національної Гвардії МВС України, позивач у періоди: з 30 січня 2015 року по 11 лютого 2015 року, з 7 травня 2015 року по 27 вересня 2015 року, з 9 жовтня 2005 року по 4 листопада 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (а.с. 7).
Суд зазначає, що доказів на підтвердження тверджень позивача про те, що він брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у 2014 році та мав статус учасника бойових дій у вказаний період, суду не надано.
Відповідно до довідки, підписаної начальником відділення кадрів Військової частини НОМЕР_1 Коноваленковою О., від 4 грудня 2020 року № 146, позивачеві щорічна додаткова відпустка за 2015 рік як учаснику бойових дій не надавалась (а.с. 10).
Як вбачається із відзиву відповідача на позов, щорічна додаткова відпустка за 2014 рік як учаснику бойових дій позивачу також не надавалась (а.с. 21).
Згідно відповіді відповідача від 9 грудня 2020 року (вих. № 40/57/32-4313) на звернення позивача, позивачеві компенсація за не використані дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій не нараховувалась та не сплачувалась (а.с. 11).
Будучи не згодним із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій за період з 14 грудня 2014 року по 5 листопада 2015 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 5 листопада 2015 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.
При вирішенні спору по суті позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР визначені види відпусток (далі - Закон України «Про відпустки»).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14 травня 2015 року № 426-VIII, який набрав чинності 6 червня 2015 року, Закон України «Про відпустки» доповнено статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин викладена в наступній редакції: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку із навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з абз. 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш 10 календарних днів.
Частиною 18 ст. 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу вимог ч. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Разом із цим Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналіз наведених норм чинного законодавства України (на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу) свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Аналогічна позиція наведена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) провадження № 11-550заі19.
Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Приймаючи до уваги наведене вище, беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджено той факт, що позивач у періоди з 30 січня 2015 року по 4 листопада 2015 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, суд приходить до висновку про наявну протиправну бездіяльність відповідача в частині не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 5 листопада 2015 року.
Відповідно, позовні вимоги позивача в частині визнання бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачеві компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік - підлягають задоволенню.
Беручи до уваги висновок суду щодо протиправної бездіяльності відповідача стосовно не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за 2015 рік, суд вважає позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30 січня 2015 року по 5 листопада 2015 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 5 листопада 2015 року, такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку із недоведеністю матеріалами справи участі позивача у 2014 році в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій у період з 14 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року та в частині зобов'язання відповідача нарахувати компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій у період з 14 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року - задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 135 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 цієї ж статті, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.ч. 2-3 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як вбачається з матеріалів справи 1 березня 2021 року позивачем до суду подано клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
Розглядаючи надане клопотання, суд вважає за необхідне зазначити, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
До клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу додано договір про надання правої допомоги від 8 січня 2021 року, укладений між позивачем та адвокатом Муратовою Ольгою Олексіївною, а також акт приймання-передачі послуг до вказаного договору від 8 січня 2021 року, відповідно до якого позивачеві надавались послуги: надання консультації та обговорення умов договору - 1 год - 300 грн; складання договору на правову допомогу 2 год - 700 грн; складання позовної заяви - 4 год - 1 500 грн.
Згідно ст.ст. 26, 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), Правил адвокатської етики, затверджених Установчим з'їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року, адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) надає правову допомогу відповідно до законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно ч. 3 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
За загальним правилом договір не має містити не застережених виправлень та дописок.
Суд зазначає, що тексті договору та в акті приймання-передачі послуг дата договору є виправленою; також виправлення (у вигляді допису) містяться і у змісті договору (п. 4.1) - ручкою сине-блакитного кольору, якою заповнено весь договір, зазначено «підготовка документів до суду першої інстанції», при цьому ручкою сине-фіолетового кольору зроблено допис «Донецький окружний адміністративний суд»; також ручкою сине-фіолетового кольору виправлена дата договору на «08» січня 2021 року (і в тексті договору, і в акті приймання-передачі послуг до нього).
Отже, наданий суду договір не може вважатись належним документом, який може підтвердити понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Також суд зазначає, що у клопотанні про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу зазначено, що позивач здійснив (поніс) вказані витрати, разом із цим доказів на підтвердження понесення позивачем цих витрат (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення або іншого банківського документу, касового чеку ті ін.) до клопотання не додано.
За висновком суду відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення таких витрат.
Аналогічний правовий висновок щодо витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, міститься у постановах Верховного Суду від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, від 16 вересня 2019 року у справі № 755/6702/16-а, від 17 лютого 2021 року у справі № 806/2828/18.
Враховуючи відсутність документально підтверджених витрат позивача на правову допомогу, суд приходить до висновку, що вказане клопотання є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2-4, 6, 9, 12, 72-78, 90, 94, 134, 135, 139, 248, 256-257, 260, 262, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій за період з 30 січня 2015 року по 5 листопада 2015 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 5 листопада 2015 року.
Зобов'язати Військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період з 30 січня 2015 року по 5 листопада 2015 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 5 листопада 2015 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.П. Волгіна