79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.03.2021 справа № 914/3372/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: фізичної особи-підприємця Сергійчука Вадима Володимировича, м. Сарни, Рівненська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід», с. Смільне, Львівська область
про стягнення 107 165,70 грн
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Калужна С.Р. - адвокат, Стоцький А.Б. - керівник
Обставини розгляду справи.
26.02.2019 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Сергійчука Вадима Володимировича, м. Сарни, Рівненська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід», с. Смільне, Львівська область про стягнення 107 165,70 грн.
Ухвалою від 29.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, засідання призначено на 25.01.2021.
16.01.2021 через канцелярію суду від фізичної особи-підприємця Сергійчука Вадима Володимировича надійшли клопотання про розгляд справи без участі позивача (вх. №961/21 від 16.01.2021) та клопотання про долучення доказів до справи (вх. №963/21 від 16.01.2021).
20.01.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №1201/21 від 20.01.2021).
Ухвалою суду від 25.01.2021 судове засідання відкладено на 15.02.2021.
11.02.2021 через канцелярію суду від фізичної особи-підприємця Сергійчука Вадима Володимировича надійшла відповідь на відзив (вх. №3384/21 від 11.02.2021).
15.02.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» надійшла заява про розгляд справи без участі представника (вх. №3440/21 від 15.02.2021).
Ухвалою суду від 15.02.2021 судове засідання відкладено на 01.03.2021.
26.02.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» надійшли заперечення проти позовної заяви (вх. №4703/21 від 26.02.2021).
Ухвалою суду від 01.03.2021 судове засідання відкладено на 15.03.2021.
Заяви про відвід суду не поступали.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.09.2018 між позивачем та відповідачем було укладено договір №11/19 про надання послуг. На виконання умов вказаного, позивач 24.08.2019, 26.08.2019 та 27.08.2019 надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується товарно-транспортними накладними. Вартість послуг становила 74 440,00 грн, що підтверджується складеним та підписаним сторонами актом здачі-прийняття робіт (надання послуг). Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати не виконав, станом на дату подання позову заборгованість становить 74 440,00 грн. За порушення строків оплати вартості послуг відповідачу нараховано 28 510,52 грн неустойки, 1 872,18 грн інфляційних, 2 242,00 грн 3% річних. Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 107 165,70 грн.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, представник відповідача зазначив, що 23.08.2019 згідно платіжного доручення №156 відповідач перерахував позивачу 76 964,40 грн в якості передоплати за послуги з перевезення. Крім того, в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) зазначено, що вантаж було перевезено загальною масою 372,20 тони. Однак, згідно первинного документу на відпуск товару (вантажу), такий вантаж було перевезено меншою масою (на 0,7 т). Таким чином, загальна вартість перевезення мала становити не 74 400,00 грн, а 74 300,00 грн. Безпідставним також є стягнення пені, інфляційних та 3% річних.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
02.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» (замовником) та фізичною особою-підприємцем Сергійчуком Вадимом Володимировичем (виконавцем) було укладено договір №11/19 про надання послуг.
За цим договором виконавець (позивач) зобов'язувався за завданням замовника надати послуги перевезення, в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник (відповідач) зобов'язувався оплатити їх (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору ціна за надані послуги визначається на підставі виданого виконавцем рахунку.
Розрахунки за кожну поставлену партію та послуги здійснюється замовником у безготівковому порядку - шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця або у готівковому порядку (п. 3.2. договору).
23.08.2019 відповідач перерахував відповідачу 76 964,40 грн, що підтверджується платіжним дорученням №156 від 23.08.2019. В призначенні платежу зазначено - за транспортні перевезення, згідно договору, без ПДВ.
На виконання умов договору позивач 24.08.2019, 26.08.2019 та 27.08.2019 надав відповідачу послуги з перевезення вантажу загальною масою 372,2 тони, що підтверджується оформленими сторонами товарно-транспортними накладними від 24.08.2019 (на перевезення 40 т, 42,3 т, 41,7 т, 41 т та 42,7 т вантажу), 26.08.2019 (на перевезення 41 т, 41 т та 41 т вантажу) та 27.08.2019 (на перевезення 41,5 т вантажу). Згідно підписаного сторонами акту №ОУ-0000020 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.08.2019 вартість послуг з перевезення вантажу загальною масою 372,2 тони склала 74 440,00 грн.
Пунктом 3.3. договору встановлено, що оплата за надання послуг відповідно до прийнятого виконавцем до виконання замовлення замовника, здійснюється на підставі акту виконаних робіт.
Відповідно до п. 4.2.1. виконавець зобов'язаний після попередньої оплати послуг, перевезти (поставити), прийняти (розвантажити, відвантажити) товар та при необхідності зберігати товар.
13.11.2019 позивач надіслав відповідачу акт №ОУ-0000020 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.08.2019, рахунок №20 від 30.08.2019 на оплату 74 400,00 грн, товарно-транспортні накладні від 24.08.2019, 26.08.2019 та 27.08.2019, а також претензію від 24.10.2019 із вимогою про сплату 74 440,00 грн. Відповідачем отримано вказане поштове відправлення 30.11.2019, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на повідомленні про вручення рекомендованого повідомлення.
Згідно п. 5.2. договору у випадку затримки оплати наданих послуг замовник, за вимогою виконавця, сплачує останньому неустойку в розмірі 0,1% від несплаченої суми, за кожен день такої затримки.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).
Частиною 3 ст. 909 ЦК України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Таким чином, з наведеного вбачається, що між сторонами виникли договірні відносини з перевезення вантажу, що в сукупності підтверджується укладенням договору №11/19 від 02.09.2018, належним чином оформленими товарно-транспортними накладними від 24.08.2019, 26.08.2019 та 27.08.2019, підписаним сторонами актом №ОУ-0000020 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.08.2019 .
Факт надання послуг з перевезення вантажу підтверджується відміткою вантажоодержувача на товарно-транспортних накладних від 24.08.2019, 26.08.2019 та 27.08.2019 в графі про прийняття вантажу, складенням на підписанням акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки строк виконання зобов'язання сторонами у договорі визначений не був, позивач 13.11.2019 в порядку ст. 530 ЦК України надіслав відповідачу вимогу (претензію) від 24.10.2019 із вимогою про сплату 74 440,00 грн, яка залишена останнім без розгляду та задоволення.
На підтвердження надсилання 13.11.2019 вищевказаної вимоги (претензії) відповідачу, позивачем долучено до матеріалів справи опис вкладення у лист №3450001406090 із відбитком календарного штемпеля, поштову накладну №3450001406090 від 13.11.2019, повідомлення про вручення поштового відправлення №3450001406090 від 13.11.2019.
Згідно інформації, яка відображена у повідомленні про вручення поштового відправлення №3450001406090 від 13.11.2019, поштове відправлення №6117232197915, яке адресувалося відповідачу, було вручене одержувачу 30.11.2019.
З огляду на наведене, поштове відправлення №3450001406090, яким надсилалася вимога (претензія) про оплату від 24.10.2019, було надіслано позивачем 13.11.2019 та отримано відповідачем 30.11.2019.
Зважаючи на те, що відповідач отримав вимогу про оплату вартості перевезення у розмірі 74 440,00 грн 30.11.2019, останній в силу вимог ст. 530 ЦК України мав сплатити позивачу вартість послуг з перевезення до 07.12.2019. Проте, станом на дату розгляду справи докази сплати вказаної суми в матеріалах справи відсутні.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно п. п. 5.2. договору у випадку затримки оплати наданих послуг замовник, за вимогою виконавця, сплачує останньому неустойку в розмірі 0,1% від несплаченої суми, за кожен день такої затримки.
Позивачем відповідно до вимог цього пункту договору нараховано неустойку у вигляді пені в сумі 28 510,52 грн за період часу з 01.12.2019 по 18.12.2020.
Частиною 1 ст. 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки НБУ.
Як вбачається з розрахунку суми позову, позивачем нараховано неустойку у вигляді пені на суму заборгованості із розрахунку 0,1% від простроченої суми, за кожний день прострочення, однак, не враховано обмеження - не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Пунктом 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначено у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Таким чином, у відповідності з вимогами п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування неустойки у вигляді пені за порушення відповідачем строків оплати вартості послуг у розмірі 74 440,00 грн, прострочення щодо сплати яких виникло 08.12.2019, припиняється 08.06.2020, тобто через шість місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 231 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а також з урахуванням положень п. 6 ст. 232 ГК України, проведено перерахунок суми неустойки. Відповідно до проведеного перерахунку ((74 440,00 ? 31% / 365 ? 5 (з 08.12.2019 по 12.12.2019) + (74 440,00 ? 27% / 365 ? 49 (з 13.12.2019 по 30.01.2020) + (74 440,00 ? 22% / 365 ? 42 (з 31.01.2020 по 12.03.2020) + (74 440,00 ? 20% / 365 ? 42 (з 13.03.2020 по 23.04.2020) + (74 440,00 ? 16% / 365 ? 46 (з 24.04.2020 по 08.06.2020)) розмір неустойки у вигляді пені повинен становити 8 099,01 грн.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із простроченням відповідачем оплати вартості послуг, позивачем нараховано та заявлено до стягнення за період часу з 01.12.2019 по 18.12.2020 2 242,00 грн 3% річних, 1 872,18 грн інфляційних.
Судом, з урахуванням дати виникнення прострочення, здійснено перерахунок також 3% річних та інфляційних, які після проведеного судом перерахунку є більшими, ніж заявлено позивачем. Оскільки позивач не скористався своїм правом на збільшення позовних вимог в частині донарахованих сум 3% річних та інфляційних в порядку, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 46 ГПК України, до задоволення підлягають 3% річних в сумі 2 242,00 грн та інфляційні в сумі 1 872,18 грн, тобто в межах заявлених ним позовних вимог.
Судом не беруться до уваги доводи відповідача з огляду на наступне.
Як встановлено судом, 23.08.2019 відповідач згідно платіжного доручення №156 від 23.08.2019 перерахував відповідачу 76 964,40 грн, зазначивши в призначенні платежу - за транспортні перевезення, згідно договору, без ПДВ.
В запереченнях на позовну заяву відповідач ствердив, що вищевказана оплата була здійснена відповідачем як передоплата за послуги з перевезення вантажу, які були надані позивачем 24.08.2019, 26.08.2019 та 27.08.2019 на загальну суму 74 400,00 грн.
Згідно з п. 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валют, затвердженої постанова Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі - Інструкція) реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Таким чином, у полі «Призначення платежу» платіжного доручення слід чітко зазначити: підставу (мету) платежу; документи, згідно з якими здійснюється оплата - номери і дати договорів, рахунків, тощо; період, за який здійснюється оплата (в разі потреби); іншу необхідну інформацію (на розсуд платника або за домовленістю платника й одержувача коштів).
Однак, в платіжному дорученні №156 від 23.08.2019 жодним чином не зазначено про те, що оплата 76 964,40 грн здійснюється як передоплата по договору №11/19 від 02.09.2018.
Позивач у своїх поясненнях зазначив, що перераховані кошти у розмірі 76 964,40 грн не були передоплатою за надані позивачем послуги 24.08.2019, 26.08.2019 та 27.08.2019, а сплачені за послуги, які були надані раніше і які не є предметом розгляду у даній справі.
Відповідно до п.п. 30.1. ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Згідно п.п. 33.2. ст. 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.
Зважаючи на те, що кошти в сумі 76 964,40 грн згідно платіжного доручення №156 від 23.08.2019 були зараховані на рахунок позивача (отримувача), а також з огляду на положення п. 3.7. Інструкції та п.п. 33.2. ст. 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» щодо відповідальності за інформацію у платіжному документі, лише відповідач, як платник вищевказаних коштів, відповідальний за правильність та достовірність інформації, зазначеної в призначенні платежу.
Слід також зазначити, що відповідно до листів Національного банку України за вих. №25-111/1438-7141 від 09.06.2011, за вих. №25-113/1506-9580 від 26.09.2005, питання про внесення змін до реквізиту «Призначення платежу» після зарахування коштів на рахунок одержувача можливо вирішити в порядку, погодженому між платником та одержувачем коштів.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач звертався до позивача із листами (чи в інший спосіб) про зміну (уточнення) призначення платежу у платіжному дорученні №156 від 23.08.2019. Не відреагував відповідач і на претензію позивача від 24.10.2019 із вимогою про сплату 74 440,00 грн, яка була отримана ним 30.11.2019.
Також з умов договору №11/19 від 02.09.2018, зокрема, розділу 3 «Ціна та умови оплати», не вбачається, що сторонами була погоджена можливість попередньої оплати. Єдиним посиланням на можливість передоплати є п.п. 4.2.1. договору, відповідно до якого виконавець зобов'язувався після попередньої оплати послуг, перевезти (поставити), прийняти (розвантажити, відвантажити) товар та при необхідності зберігати товар. Однак, вказане положення підлягало застосуванню у будь-якому разі після погодження сторонами оплати у вигляді передоплати, зокрема, після здійснення відповідачем передоплати шляхом зазначення відповідачем у призначенні платежу платіжного доручення про попередню оплату, яке, як зазначалося вище, матеріалами справи не підтверджено.
Таким чином, з огляду на наведене, доводи відповідача щодо перерахування коштів у розмірі 76 964,40 грн згідно платіжного доручення №156 від 23.08.2019 як передоплати за послуги, надані 24.08.2019, 26.08.2019 та 27.08.2019, є безпідставними.
Щодо доводів відповідача про неточності у визначенні загальної маси вантажу, яка була перевезена транспортом позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 15.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила) у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом, що може бути складений у паперовій або електронній формі, за формою, що наведена в додатку 4.
Підпунктом «а» пункту 15.2 Правил встановлено, що перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті обставини невідповідності між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній.
Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними (п. 15.3. Правил).
Згідно п. 15.4 Правил жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку «Особливі відмітки» і засвідчити її підписом.
Відповідно до п. 15.6 Правил для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної зазначається дата складання і про що складений акт (наприклад: «Про недостачу місць», «Про порушення пломби» та ін.).
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт складення сторонами чи зацікавленою стороною акту про невідповідність маси вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній. Сторонами також не підтверджено, що з наведених підстав ними складався відповідний акт.
Судом також встановлено, що загальна маса вантажу, що відображена в акті №ОУ-0000020 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.08.2019, який підписано сторонами, повністю відповідає масі вантажу, яка була перевезена позивачем згідно товарно-транспортних накладних від 24.08.2019 (на перевезення 40 т, 42,3 т, 41,7 т, 41 т та 42,7 т вантажу), 26.08.2019 (на перевезення 41 т, 41 т та 41 т вантажу) та 27.08.2019 (на перевезення 41,5 т вантажу).
Водночас, не підтверджено матеріалами справи невідповідність маси вантажу згідно видаткової накладної №2155 від 24.08.2019 відповідній товарно-транспортній накладній, оскільки, як вбачається із товарно-транспортної накладної від 24.08.2019, автомобілем Volvo НОМЕР_1 було перевезено 41 тону вантажу. Таку ж масу вантажу було передано відповідачу згідно видаткової накладної №2155 від 24.08.2019, де у графі «Транспорт» зазначено Вольво 04-16.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 74 440,00 грн основного боргу, 8 091,01 грн неустойки у вигляді пені, 2 242,00 грн 3% річних, 1 872,18 грн інфляційних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід», с. Смільне, вул. Привокзальна, буд. 1, Бродівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 34938625) на користь фізичної особи-підприємця Сергійчука Вадима Володимировича, АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) 74 440,00 грн основного боргу, 8 091,01 грн неустойки у вигляді пені, 2 242,00 грн 3% річних, 1 872,18 грн інфляційних, 1 699,67 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 15.03.2021 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 22.03.2021.
Суддя А.Б. Мазовіта