Справа № 2-2858/2010 р.
21 травня 2010 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючої судді Зоріної Д.О., при секретарі Скічко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до фізичної особи ОСОБА_2, за участю третіх осіб товариства з обмеженою відповідальністю «Добробит», Кременчуцького міського управління ГУМВС України в Полтавській області, Другої Кременчуцької державної нотаріальної контори, комунального підприємства «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації», про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на частину домоволодіння,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, згідно якої просила суд ухвалити рішення яким визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 липня 1981 року після померлого ОСОБА_3, що складається з ? частини житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться в місті АДРЕСА_1 та складаються в цілому з будинку загальною житловою площею 33,7 кв.м., сараю літ. «Б», погреба літ. «Б1», гаража літ. «В», душу літ. «Г», колодязя літ. «К», колодязя літ. «К1», огорожі, вбиральні, розташованих на земельній ділянці державного фонду розміром 600 кв.м., які належали померлому на підставі договору на право будівництва, посвідченого Крюківською державною нотаріальною конторою 2 вересня 1952 року, реєстр № 5287, зареєстрованого в Кременчуцькому бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу № 19 під № 2159; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на ? частину спадкового майна після померлого ОСОБА_3 житлового і господарських будівель, що знаходяться в місті АДРЕСА_1 та складаються в цілому з будинку загальною житловою площею 33,7 кв.м., сараю літ. «Б», погреба літ. «Б1», гаража літ. «В», душу літ. «Г», колодязя літ. «К», колодязя літ. «К1», огорожі, вбиральні, розташованих на земельній ділянці державного фонду розміром 600 кв.м., які належали померлому на підставі договору на право будівництва, посвідченого Крюківською державною нотаріальною конторою 2 вересня 1952 року, реєстр № 5287, зареєстрованого в Кременчуцькому бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу № 19 під № 2159.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що на підставі рішення Виконавчого комітету радянської районної ради депутатів трудящих міста Києва від 6 березня 1967 року її було усиновлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також змінено прізвище та по батькові. ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер батько ОСОБА_3 та після його смерті відкрилася спадщина на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1. Відповідачка ОСОБА_2 без відома позивачки прийняла спадщину та оформила право власності на все спадкове майно на своє ім.»я, незважаючи на той факт, що позивачка постійно проживала у даному будинку, була там прописана та фактично прийняла спадщину після померлого батька. Зазначений факт був не відомий позивачці, оскільки відповідачка ОСОБА_2 не поставила її до відома стосовно майнових прав на спадщину і лише у 2009 році ОСОБА_1 стало відомо, що одноосібним власником домоволодіння АДРЕСА_1 являється ОСОБА_2
В ході судового розгляду справи, позивачка позовні вимоги уточнила та остаточно просила суд ухвалити рішення, яким поновити строк прийняття нею спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_3, визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 липня 1981 року після померлого ОСОБА_3, що складається з ? частини житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться в місті АДРЕСА_1 та складаються в цілому з будинку загальною житловою площею 33,7 кв.м., сараю літ. «Б», погреба літ. «Б1», гаража літ. «В», душу літ. «Г», колодязя літ. «К», колодязя літ. «К1», огорожі, вбиральні, розташованих на земельній ділянці державного фонду розміром 600 кв.м., які належали померлому на підставі договору на право будівництва, посвідченого Крюківською державною нотаріальною конторою 2 вересня 1952 року, реєстр № 5287, зареєстрованого в Кременчуцькому бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу № 19 під № 2159; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на ? частину спадкового майна після померлого ОСОБА_3 житлового і господарських будівель, що знаходяться в місті АДРЕСА_1 та складаються в цілому з будинку загальною житловою площею 33,7 кв.м., сараю літ. «Б», погреба літ. «Б1», гаража літ. «В», душу літ. «Г», колодязя літ. «К», колодязя літ. «К1», огорожі, вбиральні, розташованих на земельній ділянці державного фонду розміром 600 кв.м., які належали померлому на підставі договору на право будівництва, посвідченого Крюківською державною нотаріальною конторою 2 вересня 1952 року, реєстр № 5287, зареєстрованого в Кременчуцькому бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу № 19 під № 2159.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 уточнені позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та в уточненнях до позовної заяви, просив суд позов задовільнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечували, посилаючись на пропуск позивачем встановленого законом строку позовної давності. Окрім того зауважили, що позивачка ОСОБА_1 проживала у спірному домоволодінні на момент смерті батька та після досягнення повноліття у 1982 році мала змогу належним чином прийняти та оформити спадщину. Посилання ОСОБА_1 на той факт, що про порушення своїх законних прав вона дізналася лише у 2009 році, відповідачка та її представник спростовують тим, що ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком проводила у спірному домоволодінні будівельні та ремонтні роботи, у зв»язку з чим ОСОБА_2 надавала останній правовстановлюючі документи на нього, з яких чітко вбачається, що одноосібним власником даного домоволодіння являється відповідачка.
Представник третьої особи Другої Кременчуцької державної нотаріальної контори був належним чином повідомлений про час та місце слухання, однак в судове засідання не з»явився, надавши суду заяву, в якій проти задоволення позову не заперечував у разі, якщо в ході розгляду справи буде виявлено, що ОСОБА_1 не відмовилась від прийняття спадщини.
Представник третьої особи комунального підприємства «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, однак в судове засідання не з»явився, надавши суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, при вирішенні спору покладається на розсуд суду.
Представник третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Добробит» був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, однак в судове засідання не з»явився, надавши суду заяву, в якій просить справу розглядати без його участі, при вирішенні спору покладається на розсуду суду.
Представник третьої особи Кременчуцького міського управління ГУМВС України в Полтавській області в судове засідання не з»явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним повідомлений про час та місце слухання справи.
Суд, вислухавши представника позивача ОСОБА_4, відповідачку ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_5, ретельно дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, встановив наступне.
6 березня 1967 року Виконавчим комітетом Радянської районної ради депутатів трудящих міста Києва винесено рішення, яким заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про усиновлення круглої сироти вихованки будинку дитини № 1 міста Києва, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, задоволено.
Згідно свідоцтва про усиновлення НОМЕР_2 від 3 квітня 1967 року, усиновленій ОСОБА_1 присвоєно прізвище ІНФОРМАЦІЯ_2 та по батькові ІНФОРМАЦІЯ_2.
Згідно свідоцтва про право власності від 30 липня 1981 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Кременчуцької державної нотаріальної контори ОСОБА_8, ОСОБА_2, яка являється дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_3, що пережила останнього, на підставі статті 22 Кодексу про шлюб та сім»ю Української РСР, належить на праві власності ? частина домоволодіння АДРЕСА_1.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 липня 1981 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Кременчуцької державної нотаріальної контори ОСОБА_8, на підставі статті 529 Цивільного кодексу Української РСР, спадкоємцем після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_3 являється його дружина ОСОБА_2, яка проживає в АДРЕСА_1; спадкове майно складається з ? частини житлового будинку з господарськими будівлями, що розташоване в АДРЕСА_1.
Як вбачається зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1, 6 серпня 1983 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу внесено запис за номером 659 та після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище «ОСОБА_1».
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотньої дії у часі, крім випадків, коли вони пом»якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до вимог статті 4 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.
Згідно статті 1 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.
Таким чином, оскільки, які вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли до 1 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності Цивільним кодексом України, застосуванню до них підлягає цивільне законодавство Української РСР та законодавство Української РСР про шлюб та сім»ю, яке було чинним на момент їх виникнення.
Відповідно до положень статті 57 Кодексу про шлюб та сім»ю Української РСР (в редакції 1970 року) діти, походження яких встановлено за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають ті ж права і обов»язки щодо батьків та їх родичів, що й діти, які народилися від осіб, які перебувають у шлюбі.
Частиною 1 статті 117 Кодексу про шлюб та сім»ю Української РСР усиновлені та їх потомство у відношенні до усиновителів та їх родичів, а усиновителі та їх родичі у відношенні до усиновлених та їх потомства прирівнюються в особистих і майнових правах та обов»язках до родичів за походженням.
Дане положення не суперечить положенням частини 3 статті 232 Сімейного кодексу України, де зазначено , що з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов»язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.
Відповідно до частини 1 статті 529 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у томі числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Як достовірно встановлено в судовому засіданні, спадкоємцями першої черги після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_3 на спадкове майно, яке складається з ? частини домоволодіння АДРЕСА_1, є в рівних частках дружина ОСОБА_2 та усиновлена ОСОБА_1, отже кожна з них на момент смерті спадкодавця мала право на успадкування ? частини вказаного вище домоволодіння.
Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Згідно частини 2 статті 549 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) зазначені вище дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Системний аналіз вказаних вище положень законодавства Української РСР дає змогу вважати, що достатньою правовою підставою для набуття спадкоємцем права власності на належну йому частину спадкової маси є фактичний вступ його в управління або володіння спадковим майном на протязі шести місяців після смерті спадкодавця.
Як достовірно встановлено в судовому засіданні та вбачається з домової книги на домоволодіння АДРЕСА_1, позивачка ОСОБА_1 на час смерті батька ОСОБА_3, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_4 року, та на протязі шести місяців після його смерті, проживала у вказаному будинку і після досягнення повноліття, ІНФОРМАЦІЯ_5 року, фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, при цьому належним чином оформленої заяви про відмову від прийняття спадщини до державної нотаріальної контори не подавала.
За таких обставин, а також враховуючи те, що ОСОБА_1 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, заяви про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавала, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість її вимог щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину від 13 липня 1981 року після померлого ОСОБА_3, а також визнання за нею права власності на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1.
Вимогами частини 1 статті 550 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) передбачено, що строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.
Зазначені вище положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, не суперечать положенням глави 86 «Спадкування за законом» книги 6 «Спадкове право» Цивільного кодексу України.
Статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Зазначене положення про загальний строк позовної давності узгоджується з положеннями статті 257 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями статті 75 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Згідно статті 76 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) закінчення строку позовної давності до пред»явлення позову є підставою для відмови в позові.
Аналогічне правило закріплено законодавцем у частині 4 статті 267 Цивільного кодексу України, де вказано, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, однак при цьому зі змісту вказаної вище норми законодавства вбачається, що обов»язковою умовою цього є заява сторони про застосування строків позовної давності, зроблена до винесення судом рішення.
Як вбачається з матеріалів позову, ОСОБА_1 посилається на те, що дізналася про порушення своїх законних прав, а саме про факт оформлення відповідачкою ОСОБА_2 всієї спадщини після померлого ОСОБА_3 на своє ім»я, лише в 2009 році.
Зазначені вище твердження позивачки суд сприймає критично, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено і даного факту в ході судового розгляду справи не заперечували представники позивачки ОСОБА_11 та ОСОБА_4, що на протязі тривалого часу проживання у будинку АДРЕСА_1 (відмітки про реєстрацію ОСОБА_1 у домовій книзі датовані: 20 листопада 1980 року, 21 вересня 1990 року, 1 квітня 2003 року) ОСОБА_1 фактично вступила в управління та володіння спірним майном, разом з чоловіком проводила ремонт та реконструкцію будинку, у зв»язку з чим відповідачка неодноразово надавала їй правовстановлюючі документи на домоволодіння, з яких вбачається, що одноосібним власником даного майна являється ОСОБА_2.
Виходячи з дійсних обставин справи, враховуючи той факт, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на ? частину спірного майна є законними та обґрунтованими, однак встановлений законом строк позовної давності пропущений позивачкою без поважних на те причин, суд приходить до висновку про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 Керуючись ст.ст. 10,11, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст. 71, 75, 80 529, 549, 550 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), статтями 57, 117 Кодексу про шлюб та сім»ю Української РСР (в редакції 1970 року), статтею 4 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України, статтею 1 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, суд -
В задоволенні позову фізичної особи ОСОБА_1 до фізичної особи ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на частину домоволодіння - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляція в Полтавській апеляційний суд протягом 20 діб з дня подачі в 10-денний термін заяви про апеляційне оскарження.
Суддя :