ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 50/80421.04.10
За позовом Київської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі:
1) Міністерства транспорту та зв"язку України
2) Державного підприємства "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці"
до 1) головного управління комунальної власності міста Києва Київської міськдержадміністрації
2) комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об"єкти нерухомого майна"
третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Медіна"
про визнання права власності
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники:
Від прокуратури Горшков І.М. (пом. київ. трансп. прок., посв. № 17)
Кузьміна К.Г. (пом. трансп. прок., посв. № 78)
Лубіна К.О. (пом. київського трансп. прок., посв. № 305)
Від позивача-1 Нечипоренко Н.С.(дов. від 12.02.2010)
Від позивача -2 Бурма Н.М.(головний лікар)
Від відповідача -1 Онисимчук О.О. (дов. від 04.12.2009 №042/13/1-8655)
Від відповідача - 2 Єськов О.А.(дов. від 18.09.2008 № 31942)
Від третьої особи Юдіна Ю.Ю.(дов. від 10.02.2009)
Представники Київської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв"язку України та державного підприємства "Дорожня станція переливання крові Південно-Західної залізниці" звернулися до господарського суду м. Києва з позовною заявою про визнання права власності за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв"язку України на нерухоме майно, що знаходиться за даресою: вул. Миколи Пимоненка, 8, м. Київ, 04050.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.12.2009 порушено провадження у справі №50/804 та призначено до розгляду на 23.12.2009.
23.12.2009 в судовому засіданні було оголошено перерву до 25.12.2009 для надання додаткових доказів.
Представники прокуратури, позивача-1 та відповідача в судове засідання 25.12.2009 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлені належним чином.
В судове засідання прибув представник позивача-2 та дав пояснення по справі. Позивачем-2 було також подане клопотання про залучення в якості третьої сторони на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору товариство з обмеженою відповідальністю "Медіна". Дане клопотання обгрунтоване тим, що частиною будівлі за адресою: вул. Миколи Пимоненка, 8, м. Київ, 04050 володіє ТОВ "Медіна".
Розгляд справи було відкладено на 20.01.2010.
Представники позивача-1, позивача-2, відповідача та третьої особи в судове засідання 20.01.2010 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
В судове засідання 20.01.2010 з"явився представник прокуратури, дав пояснення по справі та подав клопотання про продовження строку розгляду справи на більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.
Розгляд справи було відкладено на 17.02.2010.
В судове засідання 17.02.2010 з"явилися представники прокуратури, позивачів, відповідача та третьої особи і дали пояснення по справі.
Представник прокуратури подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить:
- визнати за державою в особі Міністерства транспорту та зв"язку України право державної власності на нерухоме майно, що знаходиться в господарському віданні Державного підприємства "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" та розташоване за адресою: м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 8;
- зобов"язати комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об"єкти нерухомого майна" здійснити реєстрацію права державної власності за державою в особі Міністерства транспорту та зв"язку України на об"єкти нерухомого майна, що зареєстровані за адресою: м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 8;
- зобов"язати головне управління комунальної власності міста Києва Київської міськдержадміністрації здійснити оформлення права власності з видачею свідоцтва про право власності на об"єкти нерухомого майна, що зареєстровані за адресою: м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 8.
Суд прийняв до уваги вказані уточнення позовних вимог.
Оскільки прокурором було пред"явлено позовну вимогу комунальному підприємству "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об"єкти нерухомого майна", суд залучив дану особу до участі у справі у якості співвідповідача.
Представники сторін не заперечували проти залучення комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об"єкти нерухомого майна" до участі у даній справі у якості співвідповідача.
Представник відповідача-1 подав відзив на позовну заяву, в якому просив в частині позовних вимог до нього провадження припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.
Представник позивача-1 подав відзив на позовну заяву, в якому просить позовні вимоги задовольнити.
Розгляд справи було відкладено на 10.03.2010.
10.03.2010 представник відповідача-2 у судове засідання не з"явився, витребуваних доказів суду не надав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представники прокуратури, позивача-1, позивача-2, відповідача-1 та третя особа з"явилися у судове засідання та дали пояснення по справі.
Розгляд справи було відкладено на 14.04.2010.
В судове засідання 14.04.2010 прибули представники прокуратури, позивачів, відповідачів, третьої особи та дали пояснення по справі.
Судом встановлено, що 11.03.2010 прокуратурою була подана заява про уточнення позовних вимог, в якій прокуратура просить виключити п. 4 із позовних вимог Київської транспортної прокуратури згідно заяви про уточнення позовних вимог від 16.02.2010 № 58/09г.
Суд прийняв вказані уточнення позовних вимог.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому висловив заперечення проти позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-2 здійснити реєстрацію спірних об'єктів нерухомого майна.
В судовому засіданні було оголошено перерву на 21.04.2010 для подання додаткових доказів по справі.
В судове засідання 21.04.2010 прибули представники прокуратури, позивачів, відповідача-1 і третьої особи та дали пояснення по справі.
Представник відповідача-2 в судове засідання не прибув, причин неявки не повідомив.
Представники прокуратури та позивачів позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача-1 проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні повністю.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивачів, відповідачів та третьої особи, господарський суд міста Києва -
Державне підприємство "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" - це засноване на державній власності підприємство, що відноситься до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України - центрального органу виконавчої влади держави, яке виступає як орган управління майном, про що зазначено в Статуті.
Згідно п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте із урахуванням того, що «інтереси держави»є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулось чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
Статтею 170 Цивільного кодексу України встановлено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, в тому числі грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.
Приписами статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 № 185-У встановлено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, що передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям. Статтею 4 Закону встановлено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про транспорт»державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту України, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально уповноважені на те органі відповідно до їх компетенції.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 № 789 затверджене Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, відповідно до якого міністерство є головним (провідним) органом виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі залізничного транспорту (п.1) та здійснює державне управління в галузі транспорту (п.п.1 п. 4). Підпунктом 29 пункту 4 зазначеного Положення встановлено, що міністерство виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
Згідно з ч. 2 статті 73 Господарського кодексу України, орган державної влади, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, є представником власника (тобто держави) і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Оскільки власником і засновником ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" є держава в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, яке є центральним органом виконавчої влади, то невизнання права власності за Міністерством транспорту та зв'язку України в особі державного підприємства "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" на нежитлові будівлі, які перебувають на балансі ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" порушує інтереси держави в галузі залізничного транспорту.
В зв'язку з викладеним, у правовідносинах, які є предметом даного спору, інтереси держави в особі центрального органу виконавчої влади - Міністерства транспорту та зв'язку України та інтереси Державного підприємства "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" збігаються повністю, про що свідчить наступне:
Згідно із ст. 2 ЗУ "Про залізничний транспорт", залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.
Відповідно до Статуту ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці", затвердженого наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 17.09.2003 № 375-ЦЗ та зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 12.01.2004 № 20494, майно ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" є державною власністю і належить їй на праві повного господарського відання, здійснюючи право господарського відання, залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству.
Відповідно до п. 4.3 Статуту ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" джерелами формування майна підприємства є майно, в т. ч. нерухоме, передане підприємству.
Згідно п. 4.1. Статуту ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" майно останнього складається з необоротних та оборотних активів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства.
Згідно технічного паспорту(копія в матеріалах справи), виданого Комунальним підприємством «Київським міським бюро технічної інвентаризації», довідок ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" про балансову належність та інвентарних карток обліку основних засобів, в м. Київ по вул. Миколи Пимоненка, 8 розташовані об'єкти нерухомості, що обліковуються на балансі та знаходиться в господарському віданні ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці", а саме:
- лікувальний корпус інвентарний номер 10310005, рік забудови 1889;
- пральня цегляна інвентарний номер 1031010, рік забудови 1962;
- будинок харчоблоку з підвалом інвентарний номер 10310011, рік забудови 1972;
- котельня інвентарний номер 10310012, рік забудови 1972;
- гараж на одну автомашину інвентарний номер 10310013, рік забудови 1972.
З матеріалів справи вбачається, що зазначене нерухоме майно є державним, знаходиться в господарському віданні, правомірному та добросовісному володінні ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" та перебуває на його балансі, що підтверджується довідкою про балансову належність об'єкту нерухомого майна та інвентарними картками обліку основних засобів ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці".
З моменту побудови дані об'єкти нерухомого майна експлуатуються виключно підприємствами залізничної галузі, які відносяться до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України.
Зокрема, спірні будівлі відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 14.11.2001 № 789 були передані з балансу Дорожньої клінічної лікарні № 1 ст. Київ Південно-Західної залізниці на баланс Дорожної станції переливання крові Південно-Західної залізниці.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України „Про залізничний транспорт" майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю.
Згідно ст. 9 Закону України «Про транспорт»транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями Міністерства транспорту України, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи.
Відповідно до ст. 191 Цивільного кодексу України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
Згідно п. 4.1., 4.2. Статуту ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" майно Підприємства становлять необоротні та оборотні активи, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства. Майно Підприємства є державною власністю і закріплене за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд.
Статут Південно-Західної залізниці, у відповідності до статті 4 Закону України „Про залізничний транспорт", затверджений наказом Міністерства транспорту України від 29.12.1997 року №457 та погоджений з Міністерством економіки України та Антимонопольним комітетом України.
Згідно із ст. 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше індивідуально визначене майно державних підприємств.
Статтею 133 Господарського кодексу України встановлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.
Право господарського відання згідно з частиною першою ст. 136 Господарського кодексу України є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до статті 74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 Кодексу, і несе відповідальність усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами. Майно державного комерційного закріплюється за ним на праві господарського відання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)»затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) та встановлено, що державне майно України, яке не належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Майно залізничного транспорту, згідно з зазначеною Постановою, до комунальної власності не передавалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 №1952-ГУ (далі - Закон №1952-ГУ) та п.1.5 Положення речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Згідно з ч.8 ст. 3 Закону № 1952-ГУ реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень проводиться місцевим органом державної реєстрації прав того реєстраційного (кадастрового) округу, в якому розміщена нерухомість або більша за площею її частина.
Відповідно до п.2 ст.8 Закону №1952-ГУ, п.1.12 Положення державна реєстрація прав власності, інших речових прав на нерухомість, їх обмежень, правочинів щодо нерухомого майна або відмова в такій реєстрації безпосередньо здійснюється державним реєстратором прав, що є працівником БТІ, у межах своїх повноважень.
Відповідно до ст. 19 Закону № 1952-1У підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є у т.ч. інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.
У відповідності до Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) затвердженої рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №,584/744 підпункту 28 п. 7 відповідач здійснює в установленому порядку оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна (нежилі будинки, споруди, приміщення) з видачею свідоцтв про право власності. Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна регулюється Положенням «Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна», затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 № 1820.
Згідно з пп. 4.1. п. 4. Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна Головне управління комунальної власності м. Києва здійснює оформлення права власності та видає свідоцтво про право власності фізичним та юридичним особам на об'єкти нежитлового фонду (крім нежитлових приміщень в будинках, реконструкція або будівництво яких фінансується Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київ міськдержадміністрації та інших об'єктів нежитлового фонду, право власності на які оформляється Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до п. 9 вищезгаданого Положення для оформлення права власності та видачі свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна (групу об'єктів) до відповідного органу подається заява по кожній адресі за зразком згідно з додатком 4 до цього Положення, а також матеріали поточної технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, оформлені БТІ.
Матеріали справи свідчать, що 15.06.2009 ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" звернулося із заявою до Головного управління комунальної власності м. Києва Київміськдержадміністрації, в якій просило зареєструвати право державної власності та видати свідоцтво на право власності на будівлі, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 8.
Судом встановлено, що Головному управлінню комунальної власності м. Києва були надані всі документи, які були у наявності у відповідача-2 відносно спірного нерухомого майна і які підтверджують перебування цього об'єкту у державній власності та відсутність окремих документів. Зокрема, відповідачу-1 був наданий лист Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 09.07.2009, лист ДТГО «Південно-Західна залізниця»від 14.07.2009 № НА-10-426 про те, що акт державної приймальної комісії про введення в експлуатацію спірних об'єктів, що знаходяться на вул. Миколи Пимоненка, 8 в м. Києві не виявлено та витяг з рішення про оформлення права користування земельними ділянками від 30.01.2003 № 247/407.
Однак, листом від 25.08.2009 № 042/13/1-7058 Головне управлінні комунальної власності м. Києва Київміськдержадміністрації відмовило у оформленні права власності оскільки у позивача відсутні всі необхідні документи для реєстрації права власності на зазначені об'єкти нерухомого майна.
Станом на день розгляду справи відповідачем не вчинено жодних дій по оформленню та видачі правовстановлюючих документів на спірне майно. На переконання суду це свідчить про невизнання ним прав держави на спірний об'єкт і порушує права і охоронювані законом інтереси Міністерства транспорту та зв'язку України.
Діючим законодавством не передбачено якими саме доказами власник повинен підтверджувати належність йому майна на праві власності, однак п. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено принцип добросовісного (правомірного) набуття права власності - право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, підтвердженням права власності можуть бути документи, що фіксують, підтверджують і оформлюють самі юридичні факти, на підставі яких у власника виникає (або до нього переходить) право власності.
Зокрема, такими документами є технічний паспорт на житловий будинок виготовлений та виданий Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації», тощо.
Також доказами приналежності нерухомого майна є його відображення на самостійному балансі ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" та те, що ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" добросовісно та безперервно експлуатує об'єкт нерухомого майна, несе витрати по його утриманню.
Отже, позивачі забезпечують виконання завдань, покладених державою, тобто забезпечення ефективного використання та збереження закріпленого державного майна.
Крім того, Положенням про порядок введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення(затверджене постановою Кабінету Міністрів України 05.08.1992 за № 449) передбачено складання акту вводу в експлуатацію. В даний час це Положення втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 №1243, якою затверджений Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Отже, спірний об'єкт нерухомості був побудований та почав експлуатуватись до моменту прийняття нормативного акту, що регулює порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів і визначають необхідність складання акту вводу в експлуатацію.
Статтею 5 Цивільного кодексу України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, тобто в даному випадку відповідач-1 не може витребувати акт вводу в експлуатацію на об'єкти, що були побудовані до 1991 року, так як на момент закінчення їх будівництва (1889, 1962, 1972 роки) таких вимог діючим законодавством встановлено не було.
Таким чином суд вважає, що відмова відповідачем-1 позивачу-2 в оформленні права власності на нерухоме майно та видачі свідоцтва про право власності є безпідставною та необґрунтованою.
Суд також приймає до уваги той факт, що жодна фізична чи юридична особа не заявляла про порушення Міністерством транспорту та зв'язку України або Залізницею своїх прав чи охоронюваних законом інтересів. Спірне майно до комунальної власності не передавалось. На облік як безхазяйна нерухома річ, органом, що здійснює державну реєстрацію, не бралось.
Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує рівній захист майнових прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»також спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість.
Статтею 147 Господарського кодексу України встановлено, що майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.
Положення ст. 20 Господарського кодексу України забезпечують право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання наявності прав.
Згідно ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, особа звертається до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу. Одним же зі способів захисту цивільного права в силу ст. 16 Цивільного кодексу України є визнання права.
Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнів або претензій з боку третіх осіб.
Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Як було зазначено вище власником майна є держава в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, до сфери управління якого входить ДП "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці", що володіє вищезазначеним майном на праві господарського відання.
В даному випадку відповідач-1 не оформив право власності і не видав свідоцтво про право власності. Отже фактично відповідач-1 не визнав право власності на спірне нерухоме майно, належним чином його не оформив та не видав правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності, що позбавляє можливості державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно і дає право на звернення до суду з метою захисту прав власності на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст.328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За таких обставин, враховуючи те, що нерухоме майно набуте правомірно, оскільки це не оспорено ніким в суді та те, що позивач має у наявності достатньо документів, які підтверджують приналежність йому цього об'єкту нерухомого майна, суд приходить до висновку, що в даному випадку є всі підстави для визнання права власності за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на майно, що знаходиться в повному господарському віданні Державного підприємства "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці".
Згідно з уточненнями до позовної заяви поданими прокуратурою 11.03.2010 через канцелярію суду, прокуратура відмовилася від позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління комунальної власності міста Києва (КМДА) здійснити оформлення права власності на вищевказані об'єкти з видачею свідоцтв на право власності на нерухоме майно.
Суд прийняв дану відмову, оскільки вона не суперечить чинному в Україні законодавству та не порушує нічиїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Що стосується позовних вимог прокуратури в частині визнання за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України права державної власності на гараж(інвентарний номер 10310023, літера К, площа 50,8 кв.м.), то суд відмовляє в цій частині у зв'язку з тим, що з наявних в матеріалах справи доказів та з пояснень представників сторін вбачається, що даний об'єкт нерухомості збудований без відповідного дозволу, про що крім іншого свідчить відмітка в технічній документації: «Дозвіл на будівництво літ. «К»в БТІ не поданий».
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ні позивачі, ні прокуратура доказів отримання Державним підприємством "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" дозволу на будівництво гаражу(інвентарний номер 10310023, літера К, площа 50,8 кв.м.) суду не подали, що в силу ст. 33 ГПК України є підставою для відмови у відповідній частині позовних вимог.
Щодо позовних вимог прокуратури в частині зобов'язання Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" здійснити державну реєстрацію права державної власності на спірні об'єкти нерухомості, то суд встановив таке:
Статтею першою Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Як свідчать матеріали справи відповідач-2 не претендує та не оспорює право власності позивача-1 на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться на вул. Миколи Пимоненка, 8 в м. Києві.
Судом встановлено, що позивач-1 станом на день розгляду справи не звертався до відповідача-2 із заявою щодо проведення реєстрації права власності та не надавав відповідного правовстановлюючого документа на вищезазначені об'єкти нерухомості.
Отже у зв'язку з вищевикладеним, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги прокуратури щодо зобов'язання Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" здійснити державну реєстрацію права державної власності на спірні об'єкти нерухомості, однак зазначає таке:
Пунктом 1.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року № 6/5) (далі - Положення), передбачено, що дане Положення визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні та спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав.
Згідно із п. 1.3. Положення державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Положенням передбачено обов'язкову реєстрацію права власності на підставі правовстановлювальних документів (згідно Додатку №1 до даного Положення), одним з яких є свідоцтво на право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, а також рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна (п. 2.1. Положення).
Отже, оскільки суд прийшов до висновку про визнання права власності за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на майно, що знаходиться в повному господарському віданні Державного підприємства "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці", то позивач-1 не позбавлений права на звернення до відповідача-2 із заявою щодо проведення реєстрації права власності на підставі рішення суду про визнання за ним(позивачем-1) права власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться на вул. Миколи Пимоненка, 8 в м. Києві.
Всі інші доводи та заперечення сторін та надані на їх підтвердження докази судом не приймаються на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України (01135, м. Київ, пр-т. Перемоги, 14, код 00017584) право державної власності на нерухоме майно, що знаходиться в господарському віданні Державного підприємства "Дорожна станція переливання крові Південно-Західної залізниці" (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 8, код 22905842) та розташоване за адресою: м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 8, а саме:
• основний корпус (інвентарний номер 10310005, рік забудови 1889, літера А, площа 1640,4 кв.м);
• лабораторія СНІД (інвентарний номер 10310010, рік забудови 1962, літера Б, площа 113,7 кв.м);
• адміністрація (інвентарний номер 10310011, рік забудови 1972, літера Г, площа 263,9 кв.м;
• господарське приміщення (інвентарний номер 10310012, рік забудови 1972, літера Д, площа 127,3 кв.м);
• гараж на одну автомашину (інвентарний номер 10310013, рік забудови 1972, літера Е, площа 25,1 кв.м).
3. Стягнути з Головного управління комунальної власності м. Києва (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10, код ЄДРПОУ 19020407 з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) в дохід державного бюджету України - 85(вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. витрат по оплаті державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. В іншій частині позову -відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
6. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
7. Копію рішення розіслати сторонам.
СуддяГоловатюк Л.Д.
Дата підписання рішення - 11.05.2010