22 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 641/4124/18
Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Огороднік К.М.
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 року
у справі № 641/4124/18
за позовом фізичної особи ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"
про відшкодування майнової та моральної шкоди,
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", задоволено. Рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №641/4124/18, скасовано. У задоволенні позову в оскаржуваній частині відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (надіслана 27.02.2021 року, що підтверджується конвертом Укрпошта Експрес) на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 641/4124/18, в якій просить суд звільнити від сплати судового збору; скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції; рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2020 року залишити в силі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суддею-доповідачем встановлено, що вона не відповідає вимогам ст.ст. 287-291 ГПК України, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
08.02.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-ІХ, згідно з яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.
Предметом позову у даній справі є стягнення 7 213,82 грн. матеріальної шкоди, та моральної шкоди в розмірі 10.000,00 грн., що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 500 = 1 135 000,00 грн), а тому у розумінні ГПК України оскаржуване рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню.
У той же час однією з підстав для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, скаржник зазначає, що скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики зважаючи на те, що позивачем є фізична особа, тип позову про захист прав споживачів, предметом позову є стягнення шкоди та моральної шкоди; суд апеляційної інстанції в своєму рішенні сформував небезпечний висновок, а саме якщо певна особа, зокрема співробітник банку свідомо або несвідомо видає документ з порушення певних порядків, законів тощо, то цей документ не може використати особа якою він був отриманий; суд апеляційної інстанції вийшов за рамки ГПК України застосувавши до свідка процесуальний статус "заінтересованого свідка"; у справі вирішується питання відповідальності банку за неповідомлення платника податку про повернення коштів на банківські рахунки, у тому числі для уточнення реквізитів рахунків податкових органів.
Необхідність формування правового висновку Верховного Суду обгрунтовується вирішенням питання щодо відповідальності банківської установи за не перевірку достовірності платіжних інструментів та не повідомлення платника податку про повернення коштів на банківські рахунки. З огляду на вказані обґрунтування заявник вважає, що наведені питання мають фундаментальне значення для формування єдиної практики у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини четвертої статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження, зокрема, зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Подана касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам статті 290 ГПК України з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до положень абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема в таких випадках, на які посилається скаржник та передбачені пунктами цієї норми:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
Так, скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати; правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись; який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.
Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".
Проте подана касаційна скарга хоч і містить посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також посилання на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, однак не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки не містить належного обґрунтування передбачених частиною другою статті 287 ГПК України підстав касаційного оскарження, зокрема:
пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;
пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення;
пункт 3 - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
Оскільки у касаційній скарзі скаржником не зазначено передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав) подання цієї скарги, відповідно до частини другої статті 292 ГПК України її слід залишити без руху.
Крім того, відповідно до статті 291 ГПК України особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.
Як вбачається з касаційної скарги, ОСОБА_1 не надав доказів щодо направлення копії касаційної скарги Акціонерному товариству "Перший український міжнародний банк".
Неповідомлення інших учасників справи про звернення з касаційною скаргою порушує процесуальні права цих учасників, принципи рівності та змагальності сторін, закріплені у статті 2 ГПК України.
Відповідно до частин 2, 5 ст. 292 та ст. 174 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 290 цього Кодексу, така скарга залишається без руху, про що суддею-доповідачем постановляється відповідна ухвала із зазначенням строку на усунення скаржником недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
З огляду на викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі ч. 2 статті 292 ГПК України.
Клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги буде вирішено Судом після усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд, -
1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 641/4124/18 - залишити без руху.
2.Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме: виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України та зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав); надати докази надіслання копії касаційної скарги Акціонерному товариству "Перший український міжнародний банк".
3.Роз'яснити скаржнику, що невиконання вимог цієї ухвали є підставою для повернення касаційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Касаційного господарського суду
у складі Верховного Суду Огороднік К.М.