Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
19 березня 2021 року м. ХарківСправа № 922/2357/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Смірнової О.В.
при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.
розглянувши заяву (вх.№4611 від 25.02.2021 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бісіак" про розстрочення виконання рішення у справі
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бісіак", м. Харків
про стягнення 1328014,88 грн.
за участю представників:
стягувача - Міхно Л.О., посв. №3566;
боржника - Рижкова І.П., ордер № 1018516 від 28.08.2020 року,
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 року у справі №922/2357/20 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бісіак" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 1328014,88 грн. та судовий збір в сумі 19920,22 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бісіак" звернулося до Господарського суду Харківської області із заявою про розстрочення виконання рішення у справі №922/2357/20 (вх.№4611 від 25.02.2021 року) на 1 рік рівними щомісячними платежами по 110667,90 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.02.2021 року відкладено вирішення питання про прийняття до розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Бісіак" про розстрочення виконання рішення у справі №922/2357/20 (вх.№4611 від 25.02.2021 року) до повернення матеріалів справи до Господарського суду Харківської області.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 року рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 року у справі №922/2357/20 залишено без змін.
09.03.2021 року матеріали справи №922/2357/20 повернулися до Господарського суду Харківської області.
09.03.2021 року Господарським судом Харківської області, на виконання зазначеного вище рішення, видано відповідний наказ.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.03.2021 року розгляд заяви призначено на 16.03.2021 року на 11:00 год.
У судовому засіданні 16.03.2021 року оголошено перерву до 19.03.2021 року.
18.03.2021 року стягувач подав заперечення (вх.№ 1538), в яких проти розстрочення виконання рішення у справі заперечував.
У судове засідання 19.03.2021 року представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду заяви були повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками справи докази, суд зазначає таке.
В обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення боржник посилається на перебування у спрощеній системі оподаткування та отримання невеликого розміру доходів. На підтвердження вказаних обставин боржник надав копії податкових декларацій за період 2018-2020 років та довідку №2 від 23.02.2021 року.
Крім того, заявник вказує на дотримання ним взятих на себе зобов'язань з виконання рішення стягувача від 22.04.2020 року № 2094/20.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав заяви про надання розстрочки виконання судового рішення і заперечень проти неї, суд виходить з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
У рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2012 року у справі № 18-рп/2012 вказано на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 року у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Положеннями статті 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Вирішення питання щодо надання чи відмови в наданні розстрочки виконання рішення суду є суб'єктивним правом суду, яке останній приймає на власний розсуд шляхом оцінки наданих сторонами доказів.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Далі-Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ( рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hor№sby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgme№ts a№d Decisio№s 1997-II).
За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" , № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), а існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, п. 43).
Згідно з п.1 ст.6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати ( рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством так і на практиці (рішення від 7.06.2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.
Отже, виходячи із наведеного вище, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання.
При цьому, господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Аналіз процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання розстрочки виконання рішення суду, вказує, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення з об'єктивними, непереборними - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Суд зазначає, що згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Складне фінансове становище боржника, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення; при цьому, розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15.03.2018 року у справі №910/8153/17).
Суд зазначає, що наведені боржником обставини, а саме невеликий розмір доходів, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність боржника, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення.
Негативні наслідки, що викликані неспроможністю боржника до беззбиткового господарювання, незадовільним станом планування власної економічної діяльності тощо, не можуть бути перекладені на стягувача, оскільки це суперечило б принципам справедливості, добросовісності, розумності цивільного законодавства (п. 6 ст.3 ЦК України).
Крім того, суд враховує пояснення стягувача, з яких вбачається, що боржник не звертався до нього із пропозицією щодо розстрочення, тоді, як для вирішення питання щодо розстрочення має бути дотримано баланс інтересів обох сторін, як боржника так саме і стягувана. Несвоєчасне надходження коштів до місцевого бюджету призведе до негативних наслідків. При цьому дотримання боржником взятих на себе зобов'язань з виконання рішення стягувача від 22.04.2020 року №2094/20 не є тією винятковою обставиною, що ускладнює виконання судового рішення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що боржником у порушенні статей 73, 74 ГПК України не доведено суду належними та допустимими доказами виняткових обставин, що можуть бути підставами для розстрочки виконання рішення суду.
Разом з тим суд також приймає до уваги, що заявником не надано й доказів, які б свідчили про майбутнє покращення скрутного матеріального становища Товариства з обмеженою відповідальністю "Бісіак" у вказаний у заяві про розстрочку термін, а отже не доведено наявність реальної можливість виконання рішення протягом 1 року.
З огляду на викладене та враховуючи те, що обставини, на які посилається боржник, не є винятковими у розумінні статті 331 ГПК України, з урахуванням матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, неможливість перекладати комерційні ризики боржника та його недбалість у веденні власних справ на стягувача, суд вважає, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Бісіак" про надання розстрочки виконання судового рішення задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 42, 73, 74, 76, 77, 232-235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю"Бісіак" про розстрочення виконання рішення від 22.06.2020 року у справі №922/2357/20 (вх.№4611 від 25.02.2021 року) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
Повний текст ухвали складено 23.03.2021 року.
Суддя О.В. Смірнова
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.