79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.03.2021 справа № 914/62/21
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП»
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Львівське автотранспортне підприємство-14630»
про: стягнення 11740,49грн.
Представники
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
13.01.2021р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» до Публічного акціонерного товариства «Львівське автотранспортне підприємство-14630» про стягнення 11740,49грн.
15.01.2021р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 10.02.2021р.; викликати представників сторін у судове засідання.
09.02.20201р. на адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника, де зазначено про те, що позивачем позовні вимоги підтримуються, відзиву на позовну заяву не отримано, вказане клопотання зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№3131/21.
У судове засідання 10.02.2021р. сторони участь повноважних представників не забезпечили.
Протокольною ухвалою суду від 10.02.2021 року судове засідання відкладено на 03.03.2021 р. о 11:15 год.
У судове засідання 03.03.2021р. сторони участь повноважних представників не забезпечили.
04.03.2021 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та про участь в судових засіданнях у режимі відеоконференції у господарському суді Рівненської області.
Судом отримано зазначене клопотання 04.03.2021 року, що унеможливило його розгляд до судового засідання 03.03.2021 року. З'ясувавши технічну можливість проведення судового засідання 17.03.2021 року об 12:15 год., 09.03.2021р., Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» (вх. № 5360/21 від 04.03.2021 року) про участь в судовому засіданні 17.03.2021 року об 12:15 год. в режимі відеоконференції у справі № 914/62/21 відмовити.
Крім того, ухвалами, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, Господарський суд Львівської області викликав позивача та відповідача у цій справі та повідомляв про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.
17.03.2021р. в судовому засіданні участь повноважних представників сторін не забезпечено.
Позиції сторін у справі:
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши потерпілій внаслідок ДТП особі страхове відшкодування- власнику пошкодженого транспортного засобу «Volkswagen Passat» д.н. НОМЕР_1 , набув право подати регресний позов до страхувальника, забезпеченого транспортного засобу «БАЗ А 079 14», реєстраційний номер НОМЕР_2 , відповідача у справі за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом №А1/9753469 від 07.07.2016р., відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України та п. 38.1.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки винна в ДТП особа самовільно залишила місце дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву відповідно до ст.165 Господарського процесуального кодексу України, однак був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи, відповідно останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк, без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
05.07.2016р. Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» та Публічним акціонерним товариством «Львівське автотранспортне підприємство-14630» укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом №А1/9753469 від 07.07.2016р., яким було забезпечено автомобіль «БАЗ А 079 14», д.н.з. НОМЕР_2 (надалі-забезпечений транспортний засіб).
За цим договором (надалі - поліс) Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» зобов'язалось, у разі настання події, яка є страховим випадком, і внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором, здійснити виплату страхового відшкодування. Страхувальник, в свою чергу, зобов'язався, дотримуватись умов договору страхування, передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Як зазначає позивач, 06.07.2017р. настав страховий випадок - по вул. Короткій у м.Львові трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Volkswagen Passat» д.н. НОМЕР_1 та забезпеченого транспортного засобу відповідача, під керуванням ОСОБА_1 , який допустив зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Passat» д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , який був пошкоджений.
Згідно акта огляду транспортного засобу від 07.07.2017р. було проведено огляд транспортного засобу «Volkswagen Passat» д.н. НОМЕР_1 та визначено пошкодження.
На підставі заяви на виплату потерпілого ОСОБА_2 (власника «Volkswagen Passat» д.н. НОМЕР_1 ) від 01.12.2017р., в якій було погоджено розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування та згідно Ремонтної калькуляції №17-124418 від 29.11.2017р., позивач здійснив виплату страхового відшкодування за пошкодження транспортного засобу «Volkswagen Passat» д.н. НОМЕР_1 в розмірі 11 740,49 грн., що підтверджується платіжним дорученням №ЗР000248 від 03.01.2018р.
Постановою Личаківського районного суду м.Львова від 10.08.2017р. у справі №4633721/17, водія забезпеченого транспортного засобу було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 та ст.124 КУпАП. Вказаним рішенням встановлено факт наїзду на автомобіль «Volkswagen Passat» д.н. НОМЕР_1 та залишення місця пригоди водієм забезпеченого транспортного засобу.
Матеріали справи містять претензію позивача до ОСОБА_1 від 23.01.2018р. за вих.№170000124418, з приводу відшкодування в порядку регресу 11 740,49 грн., яка була залишена без відповіді та виконання.
З огляду на викладене, оскільки водій забезпеченого транспортного засобу, самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь шкоду в порядку регресу в розмірі 11 740,49 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.4 та ч.6 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).
Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Тобто, відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовано Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно з п 1.1 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
У відповідності до статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Як було вказано вище, цивільно-правова відповідальність забезпеченого транспортного засобу, на підставі Полісу №А1/9753469 була застрахована позивачем, страхувальником за вказаним полісом є відповідач.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Статтею 990 Цивільного кодексу України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Суд встановив, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування, що підтверджено матеріалам справи.
Згідно з підпунктом в) пункту 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).
Отже, зазначена норма не вказує на обов'язковість звернення страховика з вимогою до водія забезпеченого транспортного засобу, оскільки передбачає у випадках, якщо водій після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди, наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову за його вибором або до страхувальника, або до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018р. у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18).
Вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, а також обставини щодо залишення останнім місця дорожньо-транспортної пригоди встановлені Личаківським районним судом міста Львова відповідно до постанови від 10.08.2017р. у справі №463/3721/17, яка набрала законної сили, та згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не потребують доказування при розгляді цієї справи.
У відповідності до ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З наведеного вбачається, що, оскільки відповідач є страхувальником за страховим полісом №А1/9753469 від 07.07.2016р., до страховика перейшло право зворотної вимоги, що є підставою для стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу зі страхувальника.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1,2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивач, реалізуючи своє право на звернення з регресним позовом, звернувся з такою вимогою до страхувальника, відповідача у справі, що відповідає пп.«в» п.38.1.1 ч.38.1 ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому з огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими. Відтак, до стягнення з відповідача підлягає 11740,49грн. страхового відшкодування.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №ЗР131097 від 23.12.2020р. на суму 2 102,00 грн.
Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Львівське автотранспортне підприємство-14630, м.Львів (ідентифікаційний код 03114744) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», м. Київ, вул. Глибочицька, 44 (ідентифікаційний код 24175269) суму страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 11 740,49 грн, 2 102, 00 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено та підписано 22.03.2021 р.
Суддя М.Р. Король