ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.03.2021Справа № 910/563/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "ЕМКО"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДОЛЖИЛБУД"
про стягнення 256 958, 81 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП "ЕМКО" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДОЛЖИЛБУД" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 256 958, 81 грн., з яких: 209 852, 00 грн. - основного боргу, 32 051, 55 грн - пені, 6 436, 59 грн - 3 % річних та 8 618, 67 грн - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 12/1 від 10.01.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема повідомлено, що відповідач протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
01.02.2021 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДОЛЖИЛБУД" із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (надіслана на електронну пошту суду), в якій відповідач просить суд розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДОЛЖИЛБУД" із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - відмовлено.
12.02.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що додані позивачем видаткові накладні не є належними доказами, оскільки неможливо встановити, що вони складені на виконання саме договору № 12/1 від 10.01.2020. Також, відповідач зазначає про пропуск позивачем строку давності щодо нарахування пені.
22.02.2021 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що у позивача відсутні будь-які інші договори з відповідачем та видаткові накладні складені саме на виконання договору № 12/1 від 10.01.2020.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
10.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОДОЛЖИЛБУД" (далі - покупець/замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВП "ЕМКО" (далі - постачальник) укладено договір № 12/1, предметом якого є поставка постачальником і передача у власність замовнику електротехнічної продукції (далі - продукція), визначеної специфікаціями та/або рахунками, які є невід'ємними частинами договору, на умовах часткової попередньої оплати.
Відповідно до п. 2.1. договору, поставка продукції здійснюється на умовах ЕХW - склад постачальника - Україна, м. Київ, вул. Виборзька, 99. Тлумачення базисних умов поставки і передачі продукції здійснюється відповідно до Правил Інкотермс у редакції 2010. Продукція може доставлятися на склад замовника постачальником.
Договірна ціна та кількість продукції зазначається у рахунках за погодженням сторін. Сума договору складається з суми вартості окремих партій продукції (п. 4.1. договору).
Згідно п. 4.4. договору, розрахунки здійснюються протягом п'яти робочих днів з дня виставлення рахунку шляхом переказу 70 % вартості продукції на поточний рахунок постачальника на підставі цього договору. Остаточний розрахунок здійснюється протягом п'яти робочих днів з дня повідомлення про готовність продукції до поставки.
Пунктом 7.5. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції замовник сплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день поставки, від вартості несвоєчасно оплаченої продукції за кожний день прострочення оплати.
Цей договір діє з дня підписання його сторонами до 31.12.2020 року. Якщо жодна з сторін не вимагає розірвання договору за один місяць до закінчення терміну дії договору, його дія продовжується на новий календарний рік на тих самих умовах (п. 8.1. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 489 852, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними № ВП42 від 06.02.2020 на суму 200 772, 00 грн та № ВП43 від 06.02.2020 на суму 289 080, 00 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково на суму 280 000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 768 від 15.01.2020, № 808 від 28.01.2020, № 7819 від 30.01.2020, № 224 від 03.03.2020, № 1235 від 03.07.2020, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОДОЛЖИЛБУД" утворилась заборгованість у розмірі 209 852, 00 грн., що також вбачається з акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2020, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.
Позивачем на адресу відповідача направлялася вимога № 47 від 22.12.2020, в якій позивач просив відповідача погасити заборгованість за поставлений за договором № 12/1 від 10.01.2020 товар у розмірі 209 852, 00 грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 22.12.2020.
Відповідач на вищезазначену вимогу відповіді не надав.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 214 500, 00 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 32 051, 55 грн - пені за періоди з 07.02.2020 по 03.03.2020, з 04.03.2020 по 03.07.2020, з 04.07.2020 по 12.01.2021, 6 436, 59 грн - 3 % річних з 07.02.2020 по 12.01.2021 та 8 618, 67 грн - інфляційних втрат за період з 07.02.2020 по 12.01.2021.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 12/1 від 10.01.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 489 852, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними № ВП42 від 06.02.2020 на суму 200 772, 00 грн та № ВП43 від 06.02.2020 на суму 289 080, 00 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Однак, відповідач за поставлений товар розрахувався частково на суму 280 000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 768 від 15.01.2020, № 808 від 28.01.2020, № 7819 від 30.01.2020, № 224 від 03.03.2020, № 1235 від 03.07.2020, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОДОЛЖИЛБУД" утворилась заборгованість у розмірі 209 852, 00 грн., що також вбачається з акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2020, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що видаткові накладні не є належними доказами, оскільки в таких накладних в графі договір вказано - «Основний», тож не можливо встановити, що вони складені на виконання саме договору № 12/1 від 10.01.2020, як і не можливо встановити платежі здійснені відповідачем за договором № 12/1 від 10.01.2020, оскільки в платіжних дорученнях в графі призначення платежу зазначено «оплата за щити згідно рахунку № 13 від 14.01.2020».
Проте, суд не погоджується з такими твердження відповідача, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів наявності будь-яких інших договірних відносин з позивачем, окрім укладеного договору № 12/1 від 10.01.2020.
Крім того, згідно п. 4.4. договору, розрахунки здійснюються протягом п'яти робочих днів з дня виставлення рахунку шляхом переказу 70 % вартості продукції на поточних рахунок постачальника на підставі цього договору. Остаточний розрахунок здійснюється протягом п'яти робочих днів з дня повідомлення про готовність продукції до поставки.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2020 відповідно до умов договору № 12/1 від 10.01.2020 позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № ВП 13 від 14.01.2020 на загальну суму 289 080, 00 грн та 21.01.2020 позивачем було виставлено відповідачу рахунок № ВП 44 на суму 200 772, 00 грн.
Тож, на підставі вказаних рахунків відповідачем здійснено передоплату та часткову оплату за поставлений товар за видатковими накладними № ВП42 від 06.02.2020 на суму 200 772, 00 грн та № ВП43 від 06.02.2020, при цьому останні підписані відповідачем без зауважень та заперечень.
Суд також зазначає, що в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2020, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств, відповідно до якого заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДОЛЖИЛБУД" становить 209 852, 00 грн.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, тобто з 07.02.2020, оскільки видаткові накладні № ВП42 та № ВП43, за якими отримано товар складені та підписані сторонами 06.02.2020.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 12/1 від 10.01.2020 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 209 852, 00 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 32 051, 55 грн - пені за періоди з 07.02.2020 по 03.03.2020, з 04.03.2020 по 03.07.2020, з 04.07.2020 по 12.01.2021, 6 436, 59 грн - 3 % річних з 07.02.2020 по 12.01.2021 та 8 618, 67 грн - інфляційних втрат за період з 07.02.2020 по 12.01.2021.
Пунктом 7.5. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції замовник сплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день поставки, від вартості несвоєчасно оплаченої продукції за кожний день прострочення оплати.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 32 051, 55 грн - за періоди з 07.02.2020 по 03.03.2020, з 04.03.2020 по 03.07.2020, з 04.07.2020 по 12.01.2021, в той же час Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОДОЛЖИЛБУД" заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення пені.
Згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Частиною п'ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як роз'яснено у пункті 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 14.01.2020 (згідно з вхідним штампом канцелярії суду), в той час як нарахування пені здійснено за періоди з 07.02.2020 по 03.03.2020, з 04.03.2020 по 03.07.2020, з 04.07.2020 по 12.01.2021, тож позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення пені в межах спеціального строку позовної давності в один рік, відтак суд не вбачає підстав для застосування наслідків пропуску спеціалього строку позовної давності за заявою відповідача.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов'язання, оскільки розрахунок проведено за період більше 6 місяців в порушення положень ч. 6 ст. 232 ГК України.
Тож, за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 31 499, 61 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період не більше 6 місяців з 07.02.2020 по 03.03.2020 нарахована на суму боргу 289 852, 00 грн, з 04.03.2020 по 03.07.2020 нарахована на суму боргу 249 852, 00 грн та з 04.07.2020 по 04.01.2021 нарахована на суму боргу 209 852, 00 грн, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Щодо вмоги позивача про стягнення з відповідача 6 436, 59 грн - 3 % річних з 07.02.2020 по 12.01.2021 та 8 618, 67 грн - інфляційних втрат за період з 07.02.2020 по 12.01.2021, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат встановив, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 436, 59 грн - 3 % річних з 07.02.2020 по 12.01.2021 та 8 618, 67 грн - інфляційних втрат за період з 07.02.2020 по 12.01.2021.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "ЕМКО" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДОЛЖИЛБУД" (вул. Осиповського, буд. 9, м. Київ, 04123, ідентифікаційний код - 38981171) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "ЕМКО" (вул. Олекси Тихого, буд. 99, м. Київ, 03067, ідентифікаційний код - 40172418) 209 852 (двісті дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят дві) грн 00 коп. - заборгованості, 31 499 (тридцять одну тисячу чотириста дев'яносто дев'ять) грн 61 коп. - пені, 6 436 (шість тисяч чотириста тридцять шість) грн 59 коп. - 3 % річних, 8 618 (вісім тисяч шістсот вісімнадцять) грн 67 коп. - інфляційних втрат та 3 846 (три тисячі вісімсот сорок шість) грн 10 коп. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков