ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 51/60012.04.10
За позовом Дочірнього підприємства «ЕнергоСвіт»Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Нігма»
до Київської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.09.08 р.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Пановський С.І.
від відповідача : Гулько А.Б.
від третьої особи: не з'явився
Обставини справи:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.09.08р., укладеного між Дочірнім підприємством «ЕнергоСвіт»ТОВ «Будівельна компанія «Нігма»та Київською міською радою. Позовні вимоги обґрунтовані неможливістю позивача використовувати орендовану земельну ділянку за її цільовим призначенням.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.09 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.12.09 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
В процесі розгляду справи представник позивача неодноразово звертався до суду із заявами про зміну підстав або предмету позову (уточнення позовних вимог). Відповідно до останньої заяви про зміну предмету позову, позивач просить суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою, площею 0,1109 га, кадастровий № 8000000000:85:341:0018, розташованої по вул. Почайнинській, 24 у Подільському районі м. Києва, а саме: знести нежитлові споруди (гаражі), самочинно збудовані невідомими забудовниками та привести земельну ділянку у придатний для цільового використання стан, визнати пункти 4.3, п. 4.4 договору оренди земельної ділянки від 12.09.08р. недійсними з моменту їх укладення. Також позивач просить суд об'єднати, в порядку ст. 58 ГПК України, його позовні вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення та підтвердженими доказами.
Частиною 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
При цьому суд відзначає, що під зміною предмета позову слід розуміти зміну матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, яка ґрунтується на тих же фактичних обставинах, які були викладені у позовній заяві.
Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Крім того, нормами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві, в той час як у заяві про зміну підстав позову (уточнення позовних вимог) позивачем заявлено додаткову вимогу -про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою, площею 0,1109 га, кадастровий № 8000000000:85:341:0018, розташованої по вул. Почайнинській, 24 у Подільському районі м. Києва, а саме: знести нежитлові споруди (гаражі), самочинно збудовані невідомими забудовниками та привести земельну ділянку у придатний для цільового використання стан.
За таких обставин, суд прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог) лише в частині зміни предмета позову, тобто щодо зміни матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, яка ґрунтується на тих же фактичних обставинах, які були викладені у позовній заяві, про визнання пунктів 4.3, п. 4.4 договору оренди земельної ділянки від 12.09.08р. недійсними з моменту їх укладення.
В іншій частині суд відмовляє позивачу у прийнятті заяви про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог).
Окрім того, суд відмовляє позивачу в задоволенні заяви про об'єднання, в порядку ст. 58 ГПК України, його позовних вимог, пов'язаних між собою підставами виникнення та підтвердженими доказами з огляду на те, що позивачем не конкретизовано суду, які позовні вимоги він змінює та має намір об'єднати.
В додаткових письмових поясненнях по справі представник позивача зауважив на тому, що відповідач при укладанні договору оренди земельної ділянки від 12.09.08р. не тільки не дотримався обов'язкової типової форми договору оренди землі, затвердженої КМУ, а самовільно включив до розділу 4 вказаного договору оспорювані пункти 4.3 та 4.4., які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Представник позивача вважає, що вина ДП «ЕнергоСвіт»ТОВ «Будівельна компанія «Нігма»у не підписанні договору оренди протягом п'ятимісячного строку, з моменту набуття чинності рішенням органу місцевого самоврядування, відсутня.
Відповідач заперечив проти позову з тих підстав, що, по -перше, позивач на момент укладення оспорюваного договору погодився з тим, що земельна ділянка, яка передається в оренду, перебуває у належному стані та не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню, у зв'язку з чим посилання позивача на те, що він не знав про стан земельної ділянки, який був незадовільним, не відповідає дійсності. По -друге, представник відповідача зауважив на тому, що відповідно до ч. 5 ст. 21 ЗУ «Про оренду землі», верхня межа розміру річної орендної плати визначена на рівні 12 % від нормативної грошової оцінки землі. Враховуючи вказані обставини, відповідав вважає, що дані вимоги були належним чином дотримані сторонами при укладанні договору оренди земельної ділянки від 12.09.08р.
В письмових поясненнях по справі представник третьої особи зауважив на тому, що у Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відсутні підстави для проведення перерахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розташованої по вул. Почайнинській, 24 у Подільському районі, із застосуванням коефіцієнту функціонального використання 0,5. Також представник третьої особи просив суд розглядати справу за наявними в ній матеріалами без його участі.
Розгляд справи неодноразово переносився через нез'явлення у судове засідання представника відповідача, неналежне виконання сторонами вимог суду, необхідністю витребування нових доказів у справі та у зв'язку з перебуванням судді Пригунової А.Б. на лікарняному.
Представники позивача та відповідача у судовому засіданні 12.04.10р. підтримали свої правові позиції.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився.
Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 12.04.2010 р. за згодою представника позивача та відповідача судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до п. 7 ст. 28 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 “Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві” (в редакції, яка діяла на момент винесення рішення КМР № 1614/4447 від 27.12.2007р.), якщо договір оренди землі не підписаний зацікавленою особою в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради про передачу відповідної земельної ділянки в оренду, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки.
Рішенням Київської міської ради від 27.12.2007р. № 1614/4447 “Про передачу ДП «ЕнергоСвіт»ТОВ «Будівельна компанія «Нігма»земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з вбудованими офісними та торговельними приміщеннями на вул. Почайнинській, 24 у Подільському районі м. Києва»передано позивачу в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,11 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з вбудованими офісними та торговельними приміщеннями на вул. Почайнинській, 24 у Подільському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
12.09.08р. між Дочірнім підприємством «ЕнергоСвіт»ТОВ «Будівельна компанія «Нігма»та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007р. № 1614/4447, за актом приймання-передачі зобов'язався передати, а позивач -прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку визначену цим договором.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виконав своє зобов'язання за вищевказаним договором щодо передачі об'єкту оренди, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 18.09.08р. (копія в матеріалах справи).
Судом встановлено, що даний договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П за № 1167, та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) у Книзі записів державної реєстрації договорів від 18.09.08р. за № 85-6-00415.
Згідно п. 2.1. договору об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:
- місце розташування - вул. Почайнинська, 24 у Подільському районі м. Києва;
- розмір -0,1109 га;
-цільове призначення -для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з вбудованими офісними та торговельними приміщеннями;
- кадастровий номер -8 000 000 000:85:341:0018.
Відповідно до пункту 4.2. договору, річна орендна плата за земельну ділянку встановлена у розмірі 11,25 від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
Пунктом 4.3 договору оренди сторонами було узгоджено, що у випадку, якщо цей договір не підписаний орендарем в установленому законодавством порядку протягом 5 місяців з моменту набуття чинності рішенням КМР, зазначеного у п. 1.1 договору, розмір орендної плати (зазначений у п. 4.2 договору) на період аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків на місяць від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно з п. 4.4 договору, після закінчення періоду, за який сплачується орендна плата у п'ятикратному розмірі, орендна плата розраховується та сплачується відповідно до п. 4.2 договору.
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що позивач вважає, що вищевказані пункти договору суперечить положенням чинного законодавства України, оскільки завідомо порушують права та інтереси позивача, містять неправомірну вимогу про сплату непропорційно великого розміру санкцій за несвоєчасне укладання договору оренди, та, у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 1,5 ст. 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання їх недійсними.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст.142 Конституції матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Статтею 143 Конституції визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно ст.145 Конституції права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
Приписами статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Аналогічні приписи містяться в ст.124 ЗК України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до статті 125 ЗК України право на оренду земельних ділянок виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Надання земельних ділянок у користування у м. Києві здійснюється у відповідності з Земельним кодексом України та рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 “Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві”.
Відповідно до п. 7, п. 8 ст. 28 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 “Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві” (в редакції, яка діяла на момент винесення рішення КМР № 1614/4447 від 27.12.2007р.) якщо договір оренди землі не підписаний зацікавленою особою в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради про передачу відповідної земельної ділянки в оренду, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки.
Рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду вважається таким, що втратило чинність, через дев'ять місяців після набуття ним чинності, якщо відповідний договір оренди землі не укладено.
Судом встановлено, що договір оренди земельної ділянки від 12.09.08р., пункти 4.3, 4.4 якого оскаржуються, укладено в межах дев'ятимісячного терміну з дня прийняття рішення Київською міською радою № 1614/4447 від 27.12.2007р.), проте з порушенням визначеного п'ятимісячного строку.
Разом з тим, суд відзначає, що оспорюваний пункт 4.3 договору є мірою відповідальності, в разі непідписання орендарем у встановлений термін договору, а пункт 4.4 договору лише визначає розмір орендної плати, узгодженої сторонами в п. 4.2 договору, яку зобов'язаний сплачувати позивач після закінчення періоду, за який сплачується орендна плата у п'ятикратному розмірі.
Частиною 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
З наведеного випливає, що обов'язковою умовою для притягнення особи до відповідальності є наявність її вини.
Згідно з ч. 4 ст. 202 ЦК України двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу положень ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відноситься свобода договору.
Відповідно до положень ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ст. 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, законодавцем передбачено, що свобода договору проявляється, зокрема, у можливості надання сторонам визначати умови такого договору.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності з ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотні умови договору оренди земельної ділянки визначені у ст. 15 Закону України "Про оренду землі", які сторони обов'язково мають узгодити в договорі оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України, укладання господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися в спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладання договорів, встановленого ст. 181 ГК України.
Стаття 181 ГК України встановлює загальний порядок укладання господарських договорів.
Зазначеною нормою права встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Як встановлено судом, позивач при укладенні договору не заперечував проти умов договору, зокрема п. 4.3., п. 4.4.
Оскільки протокол розбіжностей сторонами не складався та не підписувався, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору сторонами було досягнуто згоди з усіх пунктів вказаного договору, зокрема, з оспорюваного, який визначено на розсуд сторін, погоджений ними та є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Оскільки договір є видом правочину, для його укладання та чинності сторонами необхідно дотримуватись усіх вимог, які визначені у ст. 203 ЦК України.
Стаття 215 ЦК України визначає загальні правові підстави визнання правочину недійсним, які відповідно до частини першої зазначеної норми права безпосередньо пов'язані з дотриманням у момент вчинення правочину вимог, передбачених ч.ч. 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.
Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони домовились укласти угоду у певній формі, узгодили її умови, уповноважені особи підписали договір і скріпили його печатками, а сторони приступили до їх виконання, зокрема, відповідач передав позивачу об'єкт оренди.
Як до подання даного позову, так і в процесі розгляду справи сторони не заперечували того, що їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі.
Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має насідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсним частини.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на момент підписання договору по факту не мала лише альтернатива, встановлена гіпотезою (структурною частиною) цієї умови, оскільки при його укладанні було очевидним порушення встановленого п'ятимісячного терміну.
Суд звертає увагу позивача на те, що, що п 4.3 договору оренди від 12.09.08р. фактично дублює п. 7 ст. 28 рішення Київської міської ради від 15.07.04 № 457/1867 “Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві”, чинного на час прийняття рішення у даній справі, вимоги якого на момент підписання договору були порушені.
Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити, що п 4.3, п. 4.4 договору оренди від 12.09.08р. визначено розмір орендної плати на відповідний період, та не вбачається, що відповідачем порушені вказані вимоги земельного законодавства, а зазначені у рішенні місцевого господарського суду правові норми, як підстава для визнання недійсним вказаних умов договору, безпосередньо не визначають недійсність спірної умови договору, та не містять таких підстав вважати, що ці умови суперечать цьому Кодексу чи іншим актам цивільного законодавства.
Враховуючи наведене суд відмовляє позивачу в задоволені позовних вимог повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, при відмові у позові витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя Пригунова А.Б.