ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.03.2021Справа № 910/268/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пружпол-УА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ощаденергобуд"
про стягнення 294 953,62 грн
Суддя Зеленіна Н.І.
Без виклику представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Пружпол-УА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ощаденергобуд" про стягнення основної заборгованості за поставлений товар, згідно видаткових накладних №289 від 05.11.2019, №314 від 18.11.2019, у розмірі 283 170,00 грн, 3% річних у розмірі 286,92 грн, інфляційних витрат у розмірі 11 496,70 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 відкрито провадження у справі №910/268/21, визнано справу малозначною та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04210, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, буд. 8, корпус 6, кв. 13.
Поштове відправлення з ухвалою про відкриття провадження повернулося на адресу суду, у графі причин повернення зазначено: "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись із вищевказаною ухвалою у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пружпол-УА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ощаденергобуд" укладено договір купівлі-продажу у спрощеній формі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було передано відповідачу товар згідно видаткових накладних №177 від 16.09.2019 на суму 151 989,60 грн, №231 від 03.10.2019 на суму 45 696,00 грн, №289 від 05.11.2019 на суму 7 737,60 грн, №314 від 18.11.2029 на суму 275 432,40 грн.
Видаткові накладні №177 від 16.09.2019, №231 від 03.10.2019 та №289 від 05.11.2019 підписані та скріплені печатками контрагентів.
Видаткова накладна №314 від 18.11.2019 відповідачем не підписана та не скріплена печаткою.
Відповідачем оплачено поставлений товар згідно видаткових накладних №177 від 16.09.2019 та №231 від 03.10.2019, що підтверджується платіжними дорученнями №68 від 04.10.2019 на суму 33 132,96 грн, №69 від 04.10.2019 на суму 21 989,60 грн, №71 від 29.10.2019 на суму 96 867,04 грн, №72 від 29.10.2019 на суму 45 696,00 грн.
Спір виник внаслідок того, що позивачем поставлено товару, а відповідач не здійснив його оплату, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість з оплати за поставлений товар.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.
Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.
Суд визнає як належні та допустимі докази на підтвердження факту поставки товару видаткові накладні №177 від 16.09.2019, №231 від 03.10.2019 та №289 від 05.11.2019, які наявні в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що дійсно, між сторонами виникли договірні правовідносини, на виконання яких одна сторона (позивач) здійснив доставку товару за видатковою накладною №314 від 18.11.2019, а інша сторона (відповідач) прийняла цей товар.
Хоча з боку відповідача видаткова накладна №314 від 18.11.2019 не підписана, однак вказана видаткова накладна визнається позивачем і відповідач проти неї не заперечує.
Оскільки видаткова накладна №314 від 18.11.2019 на загальну суму 275 432,40 грн містить найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість, а також враховуючи прийняття відповідачем поставленого згідно вказаної накладної товару (що відповідачем не заперечується), суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.
Крім того, у матеріалах справи наявний лист за вих. №/н від 03.08.2020, яким позивач звертався до відповідача з вимогою про підписання та скріплення печаткою видаткової накладної №314 від 18.11.2019 та підписання акту звірки взаєморозрахунків.
Таким чином, 04.08.2020 позивачем було направлено на юридичну адресу відповідача лист від 03.08.2020 та видаткову накладну №314 та акт звірки взаєморозрахунків для підписання та повернення позивачу.
Вказане поштове відправлення не було вручено відповідачу, у графі причини повернення зазначено: "Інші причини".
Також, в матеріалах справи міститься копія претензії №б/н від 23.10.2020 та повторної претензії №24/12-02 від 24.12.2020.
Відповіді на зазначені претензії матеріали справи не містять.
Окрім того, в матеріалах справи наявна заява свідка ОСОБА_1 , яка підтверджує факт передачі товару, згідно видаткової накладної №314 від 18.11.2019, водієві ТОВ "Ощаденергобуд" зі складу ТОВ "ПРУЖПОЛ-УА", який відмовився від підписання зазначеної видаткової накладної.
18.11.2019 представниками позивача було складено односторонній акт про відмову представника відповідача від підпису на видатковій накладній.
Враховуючи те, що позивачем було поставлено товар згідно видаткових накладних, в яких погоджено який товар має бути поставлено, його ціну, приймаючи до уваги часткову оплату відповідачем отриманого товару, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, оскільки позивач поставив товар, а відповідач отримав товар згідно з вищевказаними накладними, то у відповідача виник обов'язок щодо його оплати, не пізніше наступного дня з дня отримання товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Також, судом встановлено, позивачем направлялися претензії відповідачу щодо сплати грошових коштів за поставлений товар, про що свідчить опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек.
Отже, строк виконання обов'язку відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.
Матеріали справи підтверджують, що відповідач не виконав зобов'язання по оплаті отриманого товару, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої не оспорений відповідачем та складає 283 170,00 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'зковим до виконання сторонами.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати товару на суму 283 170,00 грн, наявність заборгованості у цьому розмірі не спростовано, відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, а відтак суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 283 170,00 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні витрат.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України)
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат, у зв'язку з чим приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 286,92 грн та інфляційних витрат у розмірі 11 496,70 грн.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за договором, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Щодо вимоги позивача про нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Тобто, вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, яка повинна оплачуватись судовим збором в розумінні норм ГПК України, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача заявленими до суду про використання останнім передбаченого ч. 10 ст. 238 ГПК України відповідного права.
Таким чином, зазначаючи в тексті судового рішення про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд лише використовує своє право на вчинення дій встановлене ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Остаточна сума відсотків у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду.
Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пружпол-УА" - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ощаденергобуд" (04210, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, буд. 8, корп. 6, кв. 13, код ЄДРПОУ - 42865295) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пружпол-УА" (01001, м. Київ, вул. Костьольна, буд. 6, офіс 23, код ЄДРПОУ - 41782229) 283 170 (двісті вісімдесят три тисячі сто сімдесят) грн - суми основного боргу, 286 (двісті вісімдесят шість) грн 92 коп. - 3% річних, 11 496 (одинадцять тисяч чотириста дев'яносто шість) грн 70 коп. - інфляційних витрат та 4 424 (чотири тисячі чотириста двадцять чотири) грн 31 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Нараховувати до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ощаденергобуд" (04210, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, буд. 8, корп. 6, кв. 13, код ЄДРПОУ - 42865295) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пружпол-УА" (01001, м. Київ, вул. Костьольна, буд. 6, офіс 23, код ЄДРПОУ - 41782229) 3% річних до моменту виконання рішення суду в частині основного боргу за наступною формулою:
В=СОБ*3/100*КДН,
де В - сума нарахованих відсотків, СОБ - сума основного боргу, КДН - кількість днів нарахування.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.І. Зеленіна