ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
23.03.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/3/21
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіко"
до відповідача: Приватного підприємства "Віталс-Плюс"
про стягнення 40364,06 грн, з яких: 31462,02 грн. - пеня, 5707,97 грн. - інфляційні втрати, 3194,07 грн. - 3% річних.
Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Спіко" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Віталс-Плюс" про стягнення 40364,06 грн, з яких: 31462,02 грн. - пеня, 5707,97 грн. - інфляційні втрати, 3194,07 грн. - 3% річних.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
05.01.2021 суд прийняв позовну заяву ТОВ "Спіко" до розгляду, відкрив провадження у справі та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та запропонував сторонам у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження подати заяву з відповідним обґрунтуванням своїх заперечень.
Ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 10.01.2021; даний факт підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору дистрибуції № 43 від 23.05.2018 в частині оплати вартості поставленого товару.
З огляду на прострочку виконання відповідачем грошового зобов'язання згідно укладеного між сторонами договору, позивач просить суд стягнути з відповідача 40364,06 грн, з яких: 31462,02 грн. - пеня, 5707,97 грн. - інфляційні втрати, 3194,07 грн. - 3% річних.
Матеріально-правовою підставою позову визначені стаття 193 Господарського кодексу України, статті 526,530, 599, 610, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України.
Позиція відповідача.
Згідно з ухвалою про відкриття провадження у справі суд встановив відповідачу строк до 15 днів з дня отримання цієї ухвали для надання суду відзиву на позовну заяву і всіх наявних у нього доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спіко" отримало ухвалу про відкриття провадження у справі 10.01.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач відзиву на позов або будь-яких заперечень на позов не надіслав.
Як вбачається із ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Обставини справи, дослідження доказів.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив таке. 23.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ""Спіко" (постачальник/позивач) та Приватним підприємством "Віталс-Плюс" (дистрибутор/відповідач) укладено договір дистрибуції № 43 (а.с. 8-13).
Зазначений вище Договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України; погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, отже дотримання положень такого Договору є обов'язковим.
Згідно з п.1.1 договору, постачальник зобов'язується передати у власність дистрибутору товар, для його подальшого розповсюдження на умовах, визначених у цьому договорі, а дистрибутор зобов'язується на умовах цього договору приймати такий товар у кількості, асортименті та по цінам відповідно до погоджених постачальником заявок дистрибутора на постачання товару, сплатити його вартість та здійснювати його продаж та розповсюдження.
Порядок поставки та приймання товару визначені у розділі 3 договору.
Пунктом 3.2 сторони погодили, що право власності на товар, що поставляється, переходить від постачальника до дистрибутора в момент фактичної поставки товару. Датою поставки товару (тобто момент фактичної передачі товару) є дата підписання матеріально-відповідальною особою дистрибутора товарно-транспортної та видаткової накладної (при цьому дистрибутор надає постачальнику довіреність за передбаченою Додатком №1 до даного договору формою разом із зразками печаток або штампів, що посвідчують підписи матеріально-відповідальних осіб дистрибутора, які приймають товар разом з переліком таких осіб).
Виконуючи умови договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар (безалкогольні напої) на загальну суму 79390,08 грн, підписав без жодних зауважень та скріпив печаткою видаткову накладну №103 від 06.06.2018 та товарно-транспортну накладну №103 від 06.06.2018 (а.с. 14-15).
При дослідженні зазначених вище документів судом встановлено, що поставка товару відбулася на підставі договору № 43 від 23.05.2018.
У відповідності до пункту 2.2.3 договору дистрибутор зобов'язаний здійснювати своєчасну оплату товару постачальника в строки, відповідно до умов даного договору.
Пунктом 6.3. розділу 6 Договору передбачено, що дистрибутор зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар в гривнях безготівковим розрахунком на рахунок постачальника на умовах відстрочення платежу в кількості 30 (тридцять) календарних днів з моменту відвантаження постачальником товару.
В порушення умов договору, відповідач прийняті на себе договірні зобов'язання щодо проведення розрахунку за отриманий товар належним чином не виконав; за поставлений товар розрахувався частково в сумі 49149,28 грн.
Факт часткової оплати підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с. 16-33): №88 від 11.07.2018 на суму 1390,08 грн; №108 від 20.07.2018 на суму 2000,00 грн; №2213 від 07.11.2018 на суму 2000,00 грн; №2215 від 08.11.2018 на суму 4500,00 грн; №2216 від 12.11.2018 на суму 1000,00 грн; № 2218 від 19.11.2018 на суму 2000,00 грн; № 2255 від 05.02.2019 на суму 1000,00 грн; № 2270 від 06.03.2019 на суму 1500,00 грн; № 2283 від 27.03.2019 на суму 1000,00 грн; № 2295 від 16.04.2019 на суму 2000,00 грн; № 2307 від 10.05.2019 на суму 2000,00 грн; № 2332 від 11.07.2019 на суму 3000,00 грн; № 2345 від 07.08.2019 на суму 3000,00 грн; № 2354 від 11.09.2020 на суму 2000,00 грн; № 2365 від 11.10.2019 на суму 2000,00 грн; № 2408 від 25.02.2020 на суму 1000,00 грн; № 29 від 18.11.2020 на суму 1000,00 грн.
Крім того, згідно видаткової накладної № ВП000001467 від 20.12.2018 (а.с. 33), відповідач здійснив на користь позивача поставку товару на загальну суму 16759,20 грн, у зв'язку з чим позивач та відповідач уклали двосторонній акт зарахування зустрічних однорідних вимог № 9 від 26.12.2018 (а.с. 34).
З огляду на вищевикладене, відповідачем частково погашена заборгованість в сумі 49149,28грн, шляхом сплати відповідних грошових коштів за період з 11.07.2018 по 18.11.2020, тобто з порушенням строків виконання зобов'язання; залишок непогашеної заборгованості складає 30240,80 грн.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2020 у справі № 909/911/20 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіко" до Приватного підприємства "Віталс-Плюс" про стягнення 30240,80 грн; стягнуто з Приватного підприємства "Віталс-Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіко" 30240,80 грн заборгованості, 2102,00 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; зазначене рішення набрало законної сили 29.12.2020.
Предметом розгляду справи № 909/911/20 була матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості в сумі 30240,80 грн за поставлений товар за договором дистрибуції №43 від 23.05.2018.
Згідно приписів ч.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2020 у справі № 909/911/20 встановлено факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару згідно накладної №103 і товарно-транспортної накладної №103 від 06.06.2018 на загальну суму 79390,08 грн. та відсутність доказів сплати вартості товару в сумі 30240,80 грн.
Відповідальність сторін визначена в розділі 8 договору.
Пунктом 8.2. сторони погодили, що дистрибутор відповідає за несвоєчасну оплату поставленої партії товару шляхом сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від неперерахованої суми за кожну розпочату добу прострочення платежу.
Сторони відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України домовилися про збільшення строку позовної давності за несвоєчасне виконання дистрибутором грошових зобов'язань за даним договором до трьох років, та відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України домовилися про те, що нарахуванння штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленої партії товару, припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (п. 8.3 договору).
З огляду на прострочку виконання грошового зобов'язання, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 31462,02 грн, 3 % річних в сумі 3194,07 грн. та інфляційні втрати в сумі 5707,97 грн.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.
Із змісту ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Укладаючи договір дистрибуції № 43 від 23.05.2018 сторони погодили всі їх істотні умови.
За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - ч.1 ст.530 ЦК України.
Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Предметом розгляду даної справи є стягнення коштів в сумі 40364,06 грн, нарахованих позивачем до стягнення з відповідача за порушення грошового зобов'язання згідно укладеного між сторонами договору дистрибуції № 43 від 23.05.2018.
У відповідності до розрахунків позивача, до стягнення з відповідача належить: пеня в сумі 31462,02 грн. за період з 06.07.2018 по 21.12.2020, 3% річних в сумі 3194,07 грн. за період з 06.07.2018 по 21.12.2020 та інфляційні втрати в сумі 5707,97 грн. за період з 21.07.2018 по 18.11.2020.
З матеріалів справи вбачається, що за період з 11.07.2018 по 18.11.2020 мали місце часткові проплати за поставлений товар на загальну суму 49149,28 грн; основний борг в сумі 30240,80 грн. відповідачем не оплачено.
З огляду на вищевикладене, ТОВ "Віталс-Плюс" прострочено виконання грошового зобов'язання за договором дистрибуції № 43 від 23.05.2018.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею).
З огляду на положення ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.2. сторони погодили, що дистрибутор відповідає за несвоєчасну оплату поставленої партії товару шляхом сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від неперерахованої суми за кожну розпочату добу прострочення платежу.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вказана вище норма носить диспозитивний характер і встановлює, що, якщо в договорі або законі немає спеціальної вказівки на період, за який стягуються штрафні санкції, їх можна стягнути тільки за півроку від моменту, коли відбулося фактичне порушення виконання зобов'язання (шість місяців починають обчислюватися від дня, що настає за днем, який є остаточним строком для виконання зобов'язання).
У пункті 8.3 договору сторони відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України домовилися про збільшення строку позовної давності за несвоєчасне виконання дистрибутором грошових зобов'язань за даним договором до трьох років, та відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України домовилися про те, що нарахуванння штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленої партії товару, припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що укладений сторонами договір містить положення, які визначають інший строк нарахування штрафних санкцій ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Зазначене стосується і строку позовної давності, який за своєю суттю є строком, згідно положень ст. 256 ЦК України, і також може бути збільшений за домовленістю сторін, але обов'язково повинен мати конкретно визначений період, зважаючи на положення ст.ст. 251, 252 ЦК України.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 924/441/20, від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16, від 13.09.2019 у справі №902/669/18, від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У розумінні положень ст. 625 ЦК України, кредитором є будь-яка особа, в якої наявне право грошової вимоги.
Відтак, з огляду на те, що відповідачем неналежним чином виконано його грошове зобов'язання перед позивачем з оплати поставленого товару нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Суд перевірив правильність нарахування позивачем пені та 3% річних за період з 06.07.2018 по 21.12.2020 і зазначає наступне.
Пунктом 6.3. розділу 6 Договору передбачено, що дистрибутор зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар в гривнях безготівковим розрахунком на рахунок постачальника на умовах відстрочення платежу в кількості 30 (тридцять) календарних днів з моменту відвантаження постачальником товару.
Виконуючи умови договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар (безалкогольні напої) на загальну суму 79390,08 грн - 06.06.2018.
Відтак, з урахуванням положень статті 253 ЦК України щодо початку перебігу строку, період у часі, упродовж якого має місце прострочення боржника (відповідача) щодо виконання зобов'язання з оплати перед кредитором (позивачем), починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, а саме з наступного дня з моменту відвантаження постачальником товару.
З огляду на встановлені судом обставини, прострочення відповідача щодо виконання зобов'язання з оплати перед позивачем почалося не 06.07.2018, як зазначено в розрахунку позивача, а - з 07.07.2018. Також позивачем не враховано при розрахунку, що при здійсненні оплати сума основного боргу зменшується.
Натомість, при нарахуванні відповідачу пені та 3% річних позивачу належало виходити із періоду прострочення відповідача з 07.07.2018 і без урахування дня часткової оплати вартості товару.
Суд здійснив розрахунок пені та 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", застосовуючи такі дані: початок нарахування - 07.07.2018; день часткової оплати вартості товару не враховується.
За розрахунком суду, належна до стягнення пеня становить - 31264, 96 грн, зокрема: за період з 07.07.2018 по 10.07.2018 на суму 79390,08 грн. - 295,81 грн; за період з 11.07.2018 по 19.07.2018 на суму 78000,00 грн. - 668,88 грн; за період з 20.07.2018 по 06.11.2018 на суму 76000,00 грн. - 8143,45 грн; за період з 07.11.2018 по 07.11.2018 (1 день) на суму 74000,00 грн. - 72,99 грн; за період з 08.11.2018 по 11.11.2018 на суму 69500,00 грн. - 274,19 грн; за період з 12.11.2018 по 18.11.2018 на суму 68500,00 грн. - 472,93 грн; за період з 19.11.2018 по 19.12.2018 на суму 66500,00 грн. - 2033,26 грн; за період з 20.12.2018 по 04.02.2019 на суму 49740,80 грн. - 2305,76 грн; за період з 05.02.2019 по 05.03.2019 на суму 48740,80 грн. - 1394,10 грн; за період з 06.03.2019 по 26.03.2019 на суму 47240,80 грн. - 978,45 грн; за період з 27.03.2019 по 15.04.2019 на суму 46240,80 грн. - 912,13 грн; за період з 16.04.2019 по 09.05.2019 на суму 44240,80 грн. - 1030,25 грн; за період з 10.05.2019 по 10.07.2019 на суму 42240,80 грн. - 2511,25 грн; за період з 11.07.2019 по 06.08.2019 на суму 39240,80 грн. - 995,51 грн; за період з 07.08.2019 по 10.09.2019 на суму 36240,80 грн. - 1176,56 грн; за період з 11.09.2019 по 10.10.2019 на суму 34240,80 грн. - 928,70 грн; за період з 11.10.2019 по 24.02.2020 на суму 32240,80 грн. - 3399,67 грн; за період з 25.02.2020 по 17.11.2020 на суму 31240,80 грн. - 3333,97 грн; за період з 18.11.2020 по 21.12.2020 на суму 30240,80 грн. - 337,10 грн.
За розрахунком суду, належні до стягнення 3% річних становлять - 3182,88 грн, зокрема: за період з 07.07.2018 по 10.07.2018 на суму 79390,08 грн. - 26,10 грн; за період з 11.07.2018 по 19.07.2018 на суму 78000,00 грн. - 57,10 грн; за період з 20.07.2018 по 06.11.2018 на суму 76000,00 грн. - 687,12 грн; за період з 07.11.2018 по 07.11.2018 (1 день) на суму 74000,00 грн. - 6,08 грн; за період з 08.11.2018 по 11.11.2018 на суму 69500,00 грн. - 22,85 грн; за період з 12.11.2018 по 18.11.2018 на суму 68500,00 грн. - 39,41 грн; за період з 19.11.2018 по 19.12.2018 на суму 66500,00 грн. - 169,44 грн; за період з 20.12.2018 по 04.02.2019 на суму 49740,80 грн. - 192,15 грн; за період з 05.02.2019 по 05.03.2019 на суму 48740,80 грн. - 116,17 грн; за період з 06.03.2019 по 26.03.2019 на суму 47240,80 грн. - 81,54 грн; за період з 27.03.2019 по 15.04.2019 на суму 46240,80 грн. - 76,01 грн; за період з 16.04.2019 по 09.05.2019 на суму 44240,80 грн. - 87,27 грн; за період з 10.05.2019 по 10.07.2019 на суму 42240,80 грн. - 215,26 грн; за період з 11.07.2019 по 06.08.2019 на суму 39240,80 грн. - 87,08 грн; за період з 07.08.2019 по 10.09.2019 на суму 36240,80 грн. - 104,25 грн; за період з 11.09.2019 по 10.10.2019 на суму 34240,80 грн. - 84,43 грн; за період з 11.10.2019 по 24.02.2020 на суму 32240,80 грн. - 362,63 грн; за період з 25.02.2020 по 17.11.2020 на суму 31240,80 грн. - 683,71 грн; за період з 18.11.2020 по 21.12.2020 на суму 30240,80 грн. - 84,28 грн.
Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат за період з 21.07.2018 по 18.11.2020 суд зазначає наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
За методологічно вірним розрахунком суду, з відповідача на користь позивача слід стягнути інфляційні втрати в сумі 5240,60 грн, зокрема:
серпень - жовтень 2018 року (сума основного боргу 76000,00 грн.) - 2758,80 грн. (період заборгованості зазначений позивачем - 21.07.2018 - 07.11.2018);
грудень 2018 року (сума основного боргу 66500,00 грн.) - інфляційні збитки 0 (індекс інфляції 100%) (період заборгованості зазначений позивачем - 20.11.2018 - 20.12.2018);
січень 2019 року (сума основного боргу 49740,80 грн.) - 497,40 грн. (період заборгованості зазначений позивачем - 21.12.2018 - 05.02.2019);
лютий 2019 року (сума основного боргу 48740,80 грн.) - 243,70 грн. (період заборгованості зазначений позивачем - 06.02.2019 - 06.03.2019);
травень - червень 2019 року (сума основного боргу 42240,80 грн.) - 84,48 грн. (період заборгованості зазначений позивачем - 11.05.2019 - 11.07.2019);
серпень 2019 року (сума основного боргу 36240,80 грн.) - (-108,72 грн) (період заборгованості зазначений позивачем - 08.08.2019 - 11.09.2019);
вересень 2019 року (сума основного боргу 34240,80 грн.) - 239,68 грн. (період заборгованості зазначений позивачем - 12.09.2019 - 11.10.2019);
жовтень 2019 року - лютий 2020 року (сума осн. боргу 32240,80 грн.) - 225,68 грн. (період заборгованості зазначений позивачем - 12.10.2019 - 25.02.2020);
березень- листопад 2020 року (сума основного боргу 31240,80 грн.) - 1299,58 грн. (період заборгованості зазначений позивачем - 26.02.2020 - 18.11.2020).
За наведених обставин та правових норм, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ТОВ "Спіко".
Судові витрати.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в сумі 2066,90 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
Керуючись ст. 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіко" до Приватного підприємства "Віталс-Плюс" про стягнення 40364,06 грн, з яких: 31462,02 грн. - пеня, 5707,97 грн. - інфляційні втрати, 3194,07 грн. - 3% річних задоволити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Віталс-Плюс", вул. І. Левинського, буд. 3-А, м. Івано-Франківськ, 76018 (ідентифікаційний код 31524900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіко", вул.Володарського,буд.151А, с.Мирне, Бердичівський район, Житомирська область,13313 (ідентифікаційний код 30741101) - пеню в сумі 31264,96 (тридцять одна тисяча двісті шістдесят чотири гривні дев'яносто шість копійок), 3% річних в сумі 3182,88 (три тисячі сто вісімдесят дві гривні вісімдесят вісім копійок), інфляційні втрати в сумі 5240,60 (п'ять тисяч двісті сорок гривень шістдесят копійок) та судовий збір в сумі 2066,90 (дві тисячі шістдесят шість гривень дев'яносто копійок).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову - відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 23.03.2021
Суддя Л.М. Неверовська