про відмову у відкритті провадження у справі
"17" березня 2021 р. м. Ужгород Справа № 907/118/21
Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Укрстор-Інвест», м. Сміла
до відповідача 1 Товариства з додатковою відповідальністю “Торговий дім Закарпатський”, м. Ужгород
до відповідача 2 Закритого акціонерного товариства «Назаровское», с. Степове Красноярського краю, Російська Федерація
про солідарне стягнення 841950,87 грн
Позивач як новий кредитор за Договором про відступлення права вимоги (цесії) від 15.12.2020 заявив позов до відповідачів про солідарне стягнення суми в розмірі 841950,87 грн, який складається з 659871,66 грн боргу за відпущений товар, 122907,70 грн інфляційних втрат та 59171,51 грн трьох відсотків річних. Борг виник внаслідок невиконання відповідачем 2 своїх зобов'язань по оплаті поставленого ТОВ «Трак-Агро»(первісний кредитор) товару. Оскільки виконання відповідачем 2 зобов'язання за цим Договором забезпечено Договором поруки від 09.01.2021, укладеним між позивачем та відповідачем 1, вимога про стягнення боргу заявлена товариством до відповідачів солідарно. Позов заявлено з посиланням на статті 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 75 Закону України «Про міжнародне право» та Угоду від 20.03.1992 про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.
Судом встановелно, що одним з відповідачем є суб'єкт господарювання іноземної держави - юридична особа, зареєстрована в Російській Федерації.
Відповідно до ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду господарських справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Отже, на господарські справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила територіальної підсудності. Основним питанням при розгляді справи з іноземним елементом є з'ясування судом питання про те, чи поширюється його територіальна компетенція на розгляд даної справи.
Вирішуючи питання підсудності справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог ч. 3, 366 ГПК України повинні керуватися як нормами ГПК України, так і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Згідно із положеннями п. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Звертаючись з цим позовом до Господарського суду Закарпатської області, позивач покликається на Угоду від 20.03.1992 про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифіковану постановою Верховної Ради України від 19.12.1992, зокрема. її статтю 4.
Так, вказана стаття регламентує, що компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, зокрема, якщо відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на день висування позову. Якщо у справі беруть участь декілька відповідачів, що знаходяться на території різних держав - учасниць Співдружності, спір розглядається за місцем знаходження будь-якого відповідача за вибором позивача.
Оскільки один з відповідачів, а саме: відповідач 1 (поручитель по основному зобов'язанню відповідача 2), має місцезнаходження в межах територіальної підсудності Господарського суду Закарпатської області, позивач зробив вибір про розгляд справи саме його місцезнаходженням.
Разом з тим, в національному законодавстві існує розмежування права вибору позивача щодо обрання підсудності та поняття виключної підсудності справ. Питання виключної територіальної підсудності справ урегульовано ст. 30 ГПК України, яка визначає, що у випадку об'єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, спір розглядається господарським судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов'язання.
Виключна територіальна підсудність унеможливлює вибір позивачем підсудності іншої ніж та, що встановлена господарським процесуальним законом для розгляду цієї категорії спорів.
В даному випадку, саме відповідач 2 є відповідачем за основним зобов'язанням, отже, вказаний факт є підставою для застосування правила виключної підсудності до заявленого позову, а не права позивача.
Такого висновку суд дійшов з огляду на аналіз згаданої вище ст. 4 Угоди, яка визначає саме право держави розглянути поданий на розгляд спір.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
Оскільки Угодою поданий на розгляд спір не віднесений до виключної компетенції конкретного суду, в даному випадку - суду України, то за наявності визначених національним законодавством обмежень, обраний позивачем суд не є судом, встановленим законом.
Виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку, що спір з вимогами про солідарне стягнення коштів за основним зобов'язанням боржника-відповідача, місцезнаходженням якого є територія іншої держави, не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства України. Такий спір з огляду на положення ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції Господарського суду Закарпатської області, і у випадку існування іншого відповідача-резидента, такий спір підлягав би передачі за територіальною підсудністю.
Оскільки ані чинним законодавством України, ані нормами міжнародного права передача господарської справи за підсудністю до іншої держави не передбачена, це є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.
В порядку ч. 6 с. 175 ГПК України суд роз'яснює позивачу його право на звернення з цим позовом до суду Російської Федерації.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В прийнятті позовної заяви від 22.02.2021 (вх. № 02.3.1-06/128/21 від 01.03.2021) відмовити.
2. Позовну заяву і додані до неї документи повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала з урахуванням перебування судді у відрядженні та тимчасово призупинення роботи суду підписана 22.03.2021.
Роз'яснити заявнику, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Суддя Л.В. Андрейчук