Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"22" березня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1481/20
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кравець С.Г.,
секретар судового засідання: Гекалюк О.І.,
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом: Кабенко О.Ю., ордер серія КВ №153640
від 22.01.2021,
від відповідача за первісним позовом: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Хмари Максима Станіславовича (м.Гайворон,
Кіровоградська область)
до Приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" (с.Квітневе,
Попільнянський район, Житомирська область)
про стягнення 664089,00грн,
та за зустрічним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства
"Жовтневе" (с.Квітневе, Попільнянський район, Житомирська область)
до: Фізичної особи-підприємця Хмари Максима Станіславовича (м.Гайворон,
Кіровоградська область)
про визнання недійсним договору заявки №1823 від 30.06.2020 в частині
встановлення в абзаці 6 "Додаткових умов" договору пені у розмірі 15% від вартості
фрахту за кожен день прострочення,
Фізична особа-підприємець Хмара Максим Станіславович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" про стягнення 664089,00грн з яких: 36000,00грн основного боргу, 626400,00грн неустойки, 490,00грн 3% річних, 1199,00грн інфляційних втрат, а також судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 26.01.2021.
11.01.2021 Приватне сільськогосподарське підприємство "Жовтневе" звернулося до господарського суду з зустрічним позовом до Фізичної особи-підприємця Хмари Максима Станіславовича про визнання недійсним договору заявки №1823 від 30.06.2020 в частині встановлення в абзаці 6 "Додаткових умов" договору пені у розмірі 15% від вартості фрахту за кожен день прострочення.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.01.2021 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" до Фізичної особи-підприємця Хмари Максима Станіславовича про визнання недійсним договору заявки №1823 від 30.06.2020 в частині встановлення в абзаці 6 "Додаткових умов" договору пені у розмірі 15% від вартості фрахту за кожен день прострочення; вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом та призначено засідання суду для спільного розгляду зустрічного позову разом із первісним позовом на 26.01.2021.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26.01.2021 відкладено підготовче засідання на 22.02.2021.
Ухвалою від 22.02.2021 відзив ПСП "Жовтневе" від 05.02.2021 на позовну заяву залишено без розгляду; відмовлено у задоволені клопотання ПСП "Жовтневе" від 18.02.2021 про залучення до участі в справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_1 ; закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1481/20 до судового розгляду по суті на 22.02.2021р.
Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 22.03.2021 позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяв та просила їх задовольнити. Також проти задоволення зустрічного позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на зустрічну позовну заяву (а.с.60-62).
Відповідач за первісним та позивач за зустрічним позовом повноважного представника в судове засідання 22.03.2021 не направив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення №1000232259195 про вручення поштового відправлення.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів. З огляду на те, що неявка в засідання суду представника ПСП "Жовтневе" не перешкоджає розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно з ч.9 ст.165 ГПК України та ч.2 ст.178 ГПК України.
Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника ФОП Хмари М.С., всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
Між Фізичною особою-підприємцем Хмарою Максимом Станіславовичем (перевізник/позивач за первісним позовом) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Жовтневе" (замовник/відповідач за первісним позовом) 30.06.2020 було укладено договір-заявку №1823 про надання транспортних послуг (далі - договір-заявка) (а.с.8).
За умовами договору-заявки №1823, позивач зобов'язався організувати та здійснити перевезення згідно маршруту: Рудки, Львівська обл. - Квітневе, Житомирська область; адреса завантаження - Рудки, Львівська область; адреса розвантаження - Квітневе, Житомирська область, автомобілем МАН.
Вартість перевезення по договору складає 36000 тис. грн. Б/Г без ПДВ.
Додаткові умови договору-заявки №1823:
- Замовник зобов'язується здійснити своєчасне завантаження та розвантаження автомобіля, правильно оформити супровідні документи, указати фактичну адресу завантаження та розвантаження автомобіля;
- Перевізник зобов'язується вчасно надати автомобіль і доставити вантаж до місця розвантаження в обумовлений строк;
- Норма часу оформлення документів, завантаження /розвантаження складає 12 годин з моменту подачі автомобіля. Перевищення норм часу вважається простоєм;
- Простій автомобіля сплачується з розрахунку 1000,00грн за добу.
- За відмову від виконання завіреної заявки винна сторона виплачує штраф у розмірі 1500,00грн;
- Оплата виконується у день доставки вантажу. У випадку затримки оплати більше 2 банківських днів, замовник зобов'язується виплатить 15% від вартості фрахту за кожен прострочений банківський день.
- Факсимільна копія вважається дійсною до виконання, а також така, що має юридичну силу;
- Договір-заявка набуває чинності з моменту його підписання;
- Всі суперечки, що виникають з приводу договору-заявки або у зв'язку з ним, будуть регулюватись шляхом переговорів або через Господарський Суд України.
Договір-заявку підписано представниками сторін та їх підписи скріплені печатками підприємств.
Позивач за первісним позовом, посилаючись на неналежне виконання відповідачем за первісним позовом зобов'язань за договором-заявкою №1823 про надання транспортних послуг на перевезення вантажу від 30.06.2020, просить стягнути з відповідача 36000,00грн заборгованості за надання послуг по перевезенню вантажу, 626400,00грн неустойки, 490,00грн 3% річних, 1199,00грн інфляційних втрат.
В свою чергу, ПСП "Жовтневе" подало зустрічний позов про визнання недійсним пункту додаткових умов договору-заявки №1823 від 30.06.2020, який передбачає, що у випадку затримки оплати більше 2 банківських днів, замовник зобов'язується виплатить 15% від вартості фрахту за кожен прострочений банківський день (а.с.31-32).
З огляду на підстави заявлених позовних вимог та враховуючи черговість питань, які потребують дослідження у даній справі, суд вважає за необхідне спершу розглянути питання обґрунтованості зустрічного позову про визнання недійсним договору заявки №1823 від 30.06.2020 в частині встановлення в абзаці 6 "Додаткових умов" договору відповідальності у розмірі 15% від вартості фрахту за кожен день прострочення.
Обґрунтовуючи зустрічний позов ПСП "Жовтневе" вказує, що передбачена в абзаці 6 "Додаткових умов" договору відповідальності у розмірі 15% від вартості фрахту за кожен день прострочення фактично є пенею, а виходячи з положень ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені не може перевищувати встановленої законом верхньої межі, а саме - подвійної облікової ставки НБУ. Посилаючись на норми ч.1 ст.203, ч.1, ч.3 ст.215 ЦК України, ПСП "Жовтневе" просить визнати недійсним договір-заявку №1823 від 30.06.2020 в частині абзацу 6 "Додаткових умов" яким передбачено відповідальність у вигляді пені у розмірі 15% від вартості фрахту за кожен день прострочення. Зазначає, що в момент вчинення правочину (укладення договору), сторонами не було додержано вимог, які містяться в актах цивільного законодавства, а саме положень ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Крім того ПСП "Жовтневе" повідомило про сплату ФОП Хмарі М.С. основної суми боргу в розмірі 36000,00грн відповідно до виписки з АТ "Приватбанк" за 28.12.2020 року.
У відзиві на зустрічний позов представник ФОП Хмари М.С. зазначає, що ПСП "Жовтневе" невірно формулює оспорюваний пункт договору, помилково вважаючи відповідальність пенею. Вказує, що договір заявка не містить пунктів про обов'язок сплати пені, а нарахування 15% проводиться від вартості фрахту (перевезення), тобто від стабільної величини - вартості робіт, вибірково, лише за прострочений банківський день, а не календарний день. Доводить, що за своєю суттю нарахування 15% скоріше є штрафом, а не пенею, порядок якого проводиться відповідно до укладеного договору. Вважає, що посилання ПСП "Жовтневе" на неуважність при підписанні договору, не може бути підставою (умовою) визнання його, або його частини недійсною, оскільки умови визнання договору недійсним прямо встановлені законом, зокрема, гл.16 ЦК України. Посилаючись на наведене представник ФОП Хмари М.С. просить у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Дослідивши умови укладеного між сторонами договору в оспорюваній частині та норми чинного законодавства, які регулюють дані правовідносини, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, зокрема, частинами 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Правочином відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору-заявки №1823 від 30.06.2020.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір-заявка є договором перевезення.
Згідно ч.1 ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно ч.1 ст.916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
За приписами ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положеннями ст.628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Абзацом 6 "Додаткових умов" договору-заявки №1823 про надання транспортних послуг від 30.06.2020 року передбачено, що у випадку затримки оплати більше 2 банківських днів, замовник зобов'язується виплатить 15% від вартості фрахту за кожен прострочений банківський день.
Позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсним зазначений абзац 6 "Додаткових умов" договору-заявки №1823 про надання транспортних послуг від 30.06.2020 року посилаючись на те, що в момент вчинення правочину (укладення договору), сторонами не було додержано положень ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до вимог ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, в силу припису ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним абзацу 6 "Додаткових умов" в оспорюваній частині, покладається на позивача за зустрічним позовом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.1, ч.2, ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, принцип свободи договірного регулювання правовідносин, утілений у чинному законодавстві, дозволяє сторонам договору на власний розсуд визначати свої взаємні права та обов'язки.
Укладаючи договір-заявку №1823, сторони за наявності взаємного волевиявлення закріпили в оспорюваному пункті договору умову про те, що у випадку затримки оплати більше 2 банківських днів, замовник зобов'язується виплатить 15% від вартості фрахту за кожен прострочений банківський день.
Слід зазначити, що договір як в цілому, так і в оспорюваній частині (абзацу 6 "Додаткових умов") підписаний сторонами без будь-яких зауважень, які могли бути викладені позивачем за зустрічним позовом, зокрема, у протоколі розбіжностей до договору і, як наслідок, погоджені сторонами в іншій редакції або ж виключені. Зазначене, з огляду на приписи вищенаведених приписів чинного законодавства України, свідчить про погодження сторонами всіх умов, які містяться в такому договорі та в оспорюваному пункті зокрема. Отже, підписавши договір без застережень, позивач за зустрічним позовом фактично погодився зі всіма його умовами, в тому числі й тими, які на його думку, є недійсним.
Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
За змістом статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.2 п.1 ст.199 ГК України до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.
У частині 2 статті 9 Цивільного кодексу України зазначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею).
Згідно з ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Стаття 549 Цивільного кодексу України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ГПК України).
Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується наступними ознаками: а) застосування у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, передбачена в абзаці 6 "Додаткових умов" договору від 03.06.2020 відповідальність за затримку оплати більше 2-х банківських днів (15% від вартості фрахту), виходячи із встановленого в зазначеному пункті способу обчислення, фактично є пенею, оскільки нараховується за затримку оплати саме за кожний прострочений банківський день. Наведеним спростовуються доводи відповідача за зустрічним позовом про те, що за своєю суттю нарахування 15% скоріше є штрафом, а не пенею.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення грошового зобов'язання у відсотках до вартості невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про стягнення такої неустойки у зв'язку з простроченням зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Проаналізувавши в сукупності вищевказані норми матеріального права, суд вважає, що сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання по оплаті у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання в цій частині угоди недійсною.
При цьому суд зазначає, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187, від 07.11.201 у справі № 5002-2/5109-2010 (3-121гс11)).
Зазначені висновки господарського суду першої інстанції відповідають роз'ясненням, які надані у п.49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України", в якому надано відповідь на запитання "Чи можна визнати недійсним пункт договору, в якому сторони передбачили розмір пені, який перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України?"
За таких обставин, позивачем за зустрічним позовом не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог про визнання недійсним договору-заявки №1823 від 30.06.2020 в частині встановлення в абзаці 6 "Додаткових умов" договору відповідальності за затримку оплати більше 2-х банківських днів у розмірі 15% від вартості фрахту за кожен прострочений банківський день, яка фактично за правовою природною є пенею, у зв'язку з чим зустрічні позовні вимоги є безпідставними та недоведеними, а тому суд відмовляє у їх задоволенні.
Судові витрати за зустрічним позовом, відповідно до ст.129 ГПК України, позивача за зустрічним позовом.
У первісному позові ФОП Хмара М.С. просить стягнути з ПСП "Жовтневе" заборгованість в сумі 664089,00грн з яких: 36000,00грн основного боргу, 626400,00грн неустойки, 490,00грн 3% річних, 1199,00грн інфляційних втрат, а також судові витрати.
Відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти позову зазначає, що суму заборгованості в розмірі 36000,00грн за договором відповідач сплатив 28.12.2020. Вказує, що розмір пені визначений за згодою сторін не повинен перевищувати встановленої законом межі - подвійної облікової ставки Національного банку України. Вказує, що перерахування коштів за транспортні послуги на виконання договору заявки №1823 здійснювалося дружиною директора ПСП "Жовтневе" ОСОБА_2 на особисту карту батька позивача - ОСОБА_1 , а оскільки такий перерахунок не включає ПДВ, то сума сплати склала 30000,00грн, замість 36000,00грн.
Дослідивши подані матеріали суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з такого.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання договору-заявки №1823 від 30.06.2020, позивачем за первісним позовом було надано транспортні послуги по перевезенню вантажу в строки та в порядку, передбаченому договором-заявкою за маршрутом: Рудки, Львівська область - Квітневе, Житомирська область.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем та прийняття відповідачем наданих послуг в загальній сумі 36000,00грн підтверджується Актом надання послуг №1823 від 01.07.2020 на суму 36000,00грн, який підписано представниками обох сторін та скріплено печатками підприємств (а.с.9). Відповідач акт надання послуг підписав без зауважень, заперечень щодо незгоди з зазначеними в акті послугами позивачу не надав (в матеріалах справи відсутні докази протилежного).
У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За змістом договору-заявки №1823 від 30.06.2020 на надання транспортних послуг, оплата виконується у день доставки вантажу.
Отже, надання позивачем за первісним позовом транспортних послуг на суму 36000,00грн на виконання договору-заявки №1823 від 30.06.2020 є підставою виникнення у відповідача за первісним позовом як замовника, зобов'язання оплатити вказані транспортні послуги відповідно до зазначеного договору-заявки.
Таким чином, згідно погоджених сторонами строків проведення розрахунків, за отримані транспортні послуги відповідач за первісним позовом зобов'язаний був остаточний розрахунок за актом надання послуг №1823 від 01.07.2020 на суму 36000,00грн здійснити у строк 01.07.2020. Проте, у зазначений строк відповідачем оплата проведена не була.
Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно поданих відповідачем за первісним позовом до справи доказів вбачається, що після звернення позивача з позовом та відкриття провадження у даній справі, ПСП "Жовтневе" було здійснено погашення заборгованості в сумі 36000,00грн, що підтверджується платіжним документом від 28.12.2020 (а.с.37). При цьому, призначення платежу вказаного платіжного документа чітко передбачає, що оплата здійснювалась за транспортні послуги по маршруту: Рудки, Львівська область - Квітневе, Житомирська область, згідно рахунку №1823 від 01.07.2020.
Щодо посилань ПСП "Жовтневе" на те, що перерахування коштів за транспортні послуги на виконання договору-заявки №1823 здійснювався дружиною директора ПСП "Жовтневе" ОСОБА_2 на особисту карту батька позивача - ОСОБА_1 в сумі 30000,00грн, а оскільки такий перерахунок не включає ПДВ, то сума сплати склала 30000,00грн, замість 36000,00грн судом до уваги не приймається з огляду на таке.
Відповідно до ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту; кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
У даному випадку, укладений між сторонами договір-заявка №1823 не містить будь-яких умов щодо покладення виконання обов'язку по проведенню замовником оплати на іншу особу, а тому належним виконанням зобов'язань ПСП "Жовтневе" по проведенню оплати за надані ФОП Хмарою М.С. транспортні послуги є саме оплата яка здійснена від 28.12.2020 згідно з платіжним дорученням №2857 на суму 36000,00грн. В зв'язку з чим, в силу приписів статі 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання ПСП "Жовтневе" перед ФОП Хмарою М.С. про проведення оплати є таким, що припинилось. Здійснення ж платіжних операцій по поповненню карти/рахунку між фізичними особами, які не є сторонами укладеного договору та за відсутності призначень відповідних платежів, не може вважатись належним виконанням зобов'язань ПСП "Жовтневе" за договором-заявкою №1823 укладеним між суб'єктами господарської діяльності, а тому доводи відповідача за первісним позовом з цього приводу до уваги взяті бути не можуть.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з ПСП "Жовтневе" заборгованості в сумі 36000,00грн підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Крім суми основного боргу, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача 626400,00грн неустойки, 490,00грн 3% річних, 1199,00грн інфляційних втрат.
Як уже зазначалось у цьому рішенні, укладаючи договір-заявку №1823, сторони за наявності взаємного волевиявлення закріпили в абзаці 6 умову про те, що у випадку затримки оплати більше 2 банківських днів, замовник зобов'язується виплатить 15% від вартості фрахту за кожен прострочений банківський день, яка виходячи із встановленого в зазначеному пункті способу обчислення, за своєю правовою природою, фактично є пенею.
Перевіривши проведені позивачем нарахування заявлених до стягнення з відповідача сум неустойки (пені), господарський суд встановив, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом неустойки (пені) в сумі 1369,26грн, нарахованої за подвійною обліковою ставкою НБУ за кожен прострочений банківський день в межах заявлених позовних вимог, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині вимоги ФОП Хмари М.С. про стягнення неустойки (пені) в сумі 625030,74грн є безпідставними, а тому задоволенню вони не підлягають.
У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до зазначеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 490,00грн 3% річних, 1199,00грн інфляційних втрат (а.с.3).
Перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на встановлені вище строки прострочення виконання зобов'язання та з урахуванням визначених позивачем періодів та сум на які здійснено таке нарахування, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 490,00грн, інфляційних в сумі - 721,15грн.
Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 1369,26грн неустойки (пені), 490,00грн 3% річних, 721,15грн інфляційних втрат підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення 625030,74грн неустойки (пені), 477,85грн інфляційних суд відмовляє. Провадження у справі в частині стягнення з ПСП "Жовтневе" заборгованості в сумі 36000,00грн підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Судові витрати за первісним позовом, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, п.2 ч.1 ст.231, статтями 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Первісний позов Фізичної особи-підприємця Хмари Максима Станіславовича до Приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості в сумі 36000,00грн.
3. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" (13532, Житомирська область, Попільнянський район, с.Квітневе; ідентифікаційний код 00858102) на користь Фізичної особи-підприємця Хмари Максима Станіславовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ):
- 1369,26грн неустойки,
- 490,00грн 3% річних,
- 721,15грн інфляційних втрат,
- 578,71грн витрат по сплаті судового збору.
4. У задоволенні первісного позову в іншій частині відмовити.
5. У задоволенні зустрічного позову Приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" до Фізичної особи-підприємця Хмари Максима Станіславовича про визнання недійсним договору заявки №1823 від 30.06.2020 в частині встановлення в абзаці 6 "Додаткових умов" договору відповідальності у розмірі 15% від вартості фрахту за кожен день прострочення - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 23.03.21
Суддя Кравець С.Г.
Віддрукувати:
1 - в справу
2,3 - сторонам (рек. з пов.)
та на електронні адреси:
- ІНФОРМАЦІЯ_1
- ІНФОРМАЦІЯ_2
- ІНФОРМАЦІЯ_3