61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
23.03.2021 Справа № 905/190/21 Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор'євій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Промислова група ЮВП”, м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове”, м.Курахове, Донецька область
про стягнення 82221,06грн.
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Куренний С.В., ордер АА 1043601 від 19.08.20
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Промислова група ЮВП” м.Київ, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Елекросталь-Курахове”, м.Курахове, Донецька область про стягнення 82221,06грн., з яких: 71519,60грн. - основний борг, 943,60грн. - 3% річних, 5983,63грн. - інфляційні збитки, 3774,23грн. - пеня.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором поставки №ЕК/19/15-01/06 від 18.12.2019 в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару.
Ухвалою суду від 03.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 02.03.2021.
Ухвалою від 02.03.2021 судове засідання відкладено на 23.03.2021.
У засідання суду 23.03.2021 представник позивача не з'явився.
Представник відповідача в судове засідання 23.03.2021 з'явився, надав усні заперечення проти позову та суми витрат позивача на правничу допомогу.
Суд зазначає, що відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом строк (протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі) не скористався, заперечень проти розгляду справи у спрощеному позовному провадженні та будь-яких заяв (клопотань) щодо продовження або поновлення процесуальних строків, в тому числі на подання відзиву, до суду не надходило.
Згідно із частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Клопотань від сторін про відкладення розгляду справи не заявлено. Про наявність доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути справу по суті, суду не повідомлялося.
В той же час згідно з положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил частини 9 статті 165, статті 202 ГПК України.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд
18.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елекросталь-Курахове» (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова група ЮВП» (постачальник, позивач) укладено договір поставки №ЕК/19/15-01/06 (далі - договір), згідно з пунктом 1.1 якого, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію у кількості, за цінами та у строки у відповідності із специфікаціями до даного договору, які складають його невід'ємну частину.
Відповідно до пункту 2.1. договору поставка продукції здійснюється на умовах обумовлених у специфікаціях (згідно правил ІНКОТЕРМС 2010).
Згідно з пунктом 2.2. договору зобов'язання постачальника в частині виконання строків поставки вважаються виконаними з моменту передачі продукції на складі покупця.
Покупець має право відмовитися від прийняття та оплати неякісної/некомплектної продукції та/або, поставка якої прострочена. В цьому випадку постачальник у триденний строк з моменту відмови покупця зобов'язаний повернути останньому суму передплати, отриманої за таку продукцію (пункт 2.8 договору).
Пунктом 3.1. договору визначено, що загальна сума договору визначається як сумарна вартість продукції, поставка якої здійснюється згідно доданих до даного договору специфікаціям.
Відповідно до пункту 3.2. договору покупець здійснює оплату за поставлену продукцію протягом 30-ти календарних днів з моменту поставки, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку, якщо інше не обумовлено у специфікації або додатковій угоді. Моментом оплати вважається момент списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.
За умовами пункту 4.4. договору у випадку прострочки покупцем оплати за фактично поставлену продукцію, покупцю нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання покупцем свого грошового зобов'язання, від суми заборгованості за кожен день прострочки.
Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками обох сторін та діє до 31 грудня 2020 року. У випадку, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, то договір вважається пролонгованим на один рік (п.7.4. договору).
Договір підписаний представниками сторін, підписи засвідчені печатками юридичних осіб.
Доказів розірвання договору або визнання його недійсним, сторонами не надано, отже він є обов'язковим для сторін.
19.08.2020 сторонами підписана специфікація №2 на поставку вогнетривкої продукції (Додаток №2 до договору поставки №ЕК/19/15-01/06 від 18.12.2019), якою визначені: найменування продукції - цегла вогнетривка П-91 №1, піддон; кількість, ціна, загальна вартість продукції в сумі 285 519,60грн.; умови поставки - FCA склад постачальника; умови оплати - 10% передоплата, 30% - після проведення вхідного контролю, 60% - протягом 14-ти календарних днів з моменту поставки товару.
За твердженнями позивача, за видатковою накладною №908-01 від 08.09.2020 та товарно-транспортною накладною №Р908-01 від 08.09.2020 відповідачу було поставлено товар на загальну суму 285 519,60грн. (з ПДВ), обумовлений специфікацією.
Видаткова накладна та товарно-транспортна накладна підписані представником позивача (постачальника) та представником відповідача (покупця, отримувача) без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості, якості товару та відсутності товаросупровідних документів. Підписи представників постачальника та покупця (отримувача) засвідчені печатками Товариств. Видаткова накладна містить посилання на договір поставки №ЕК/19/15-01/06 від 18.12.2019. Товарно-транспортна накладна містить посилання на видаткову накладну №908-01 від 08.09.2020.
В підтвердження повноважень особи, яка прийняла товар з боку покупця (відповідача), позивачем надано копію довіреності №437 від 03.09.2020 на отримання від ТОВ «Промислова група ЮВП» цінностей за договором №ЕК/19/15-01/06 від 18.12.2019.
Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №908-01 від 08.09.2020 в сумі 285 519,60грн.
Відповідач вартість отриманого товару сплатив частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в сумі 214000,00грн., в підтвердження чого до матеріалів позовної заяви позивачем додані копії банківських виписок за 03.09.2020, 14.09.2020, 17.09.2020, 12.10.2020, 26.12.2020.
У зв'язку із несплатою відповідачем у повному обсязі вартості отриманого товару, позивач 14.12.2020 звернувся до відповідача з листом - вимогою вих. №141220 від 14.12.2020 про сплату заборгованості у сумі 71519,60грн. протягом трьох днів від дня отримання цього листа. В якості доказів направлення листа - вимоги до матеріалів позовної заяви додані копії опису вкладення у цінний лист, фіскального чеку та накладної АТ «Укрпошта» від 14.12.2020., рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, у зв'язку із не належним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару за договором поставки №ЕК/19/15-01/06 від 18.12.2019 та наявністю заборгованості за вказаним договором, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 82221,06грн., з яких: 71519,60грн. основного боргу, 943,60грн. 3% річних, 5983,63грн. інфляційних збитків та 3774,23грн. пені.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного:
Внаслідок укладення договору поставки між сторонами договору №ЕК/19/15-01/06 від 18.12.2019 згідно з пунктом першим частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами у справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із статтями 11, 509 Цивільного кодексу України, статтею 174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга стаття 712 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до пункту першого статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як визначено положеннями статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.
При цьому, приписи частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що уклавши договір, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо строків розрахунків за проданий товар, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов'язки, які відображені в його умовах.
Як встановлено судом та зазначено вище, на виконання умов договору поставки №ЕК/19/15-01/06 від 18.12.2019 позивач передав відповідачу товар на загальну суму 285 519,60грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковою накладною №908-01 від 08.09.2020 та товарно-транспортною накладною №Р908-01 від 08.09.2020 на суму 285 519,60грн. Вказана видаткова накладна відповідає вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором також свідчить відсутність з боку відповідача письмових претензій та повідомлень про порушення постачальником умов договору.
За висновками суду, враховуючи визначені у специфікації умови оплати, кінцевий строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором з оплати вартості отриманої продукції є таким, що настав 22.09.2020.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем, як покупцем, своє право на отримання продукції було реалізовано 08.09.2020. Оплата отриманого товару здійснена частково у сумі 214 000,00грн., а саме: 03.09.2020 у сумі 29000,00грн., 14.09.2020 у сумі 50000,00грн., 17.09.2020 у сумі 50000,00грн., 12.10.2020 у сумі 25000,00грн. та 26.10.2020 у сумі 60000,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.
Таким чином, про визнання зобов'язань з оплати товару свідчить факт часткової оплати товару, що відповідачем жодним чином не заперечується.
Докази сплати позивачу відповідачем заборгованості за поставлений товар відповідно до умов договору та специфікації до нього у сумі 71519,60грн. суду не надані та в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки та сплати грошових коштів за поставлений позивачем товар у повному обсязі, відповідач має перед позивачем невиконані зобов'язання з оплати отриманого товару у сумі 71519,60грн.
За таких обставин, враховуючи, що факт передачі позивачем товару на виконання умов договору поставки, підтверджується наявними у справі доказами, строк оплати за який настав, то за відсутності доказів сплати його повної вартості, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 71519,60грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно наданого розрахунку позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних у загальному розмірі 943,60грн. Вказані нарахування здійснено позивачем на суму боргу в розмірі 156519,60грн. за період з 23.09.2020 по 12.10.2020, на суму боргу в розмірі 131519,60грн. за період з 13.10.2020 по 26.10.2020, та на суму боргу в розмірі 71519,60грн. за період з 27.10.2020 по 25.01.2020.
Судом перевірено розрахунок заявлених 3% річних та встановлено, що позивачем не вірно визначені періоди нарахувань 3% річних на суму боргу 156519,60грн. та на суму боргу 131519,60грн., а тому наданий розрахунок є арифметично не вірним. Суд зазначає, що день фактичної оплати товару 12.10.2020 та 26.10.2020 не включається до кількості днів прострочення за попередній період, за який здійснюються відповідні нарахування. Враховуючи вказане вірним буде нарахування 3% річних:
- на суму боргу 156519,60грн. за період з 23.09.2020 по 11.10.2020;
- на суму боргу 131519,60грн. за період з 12.10.2020 по 25.10.2020, враховуючи, що відповідачем 12.10.2020 сплачено 25000,00грн. та 26.10.2020 сплачено 60000,00грн. В той же час оскільки початок періоду визначений позивачем з 13.10.2020 та з 27.10.2020 що не є порушенням, судом здійснюється розрахунок 3% річних на суму боргу 131519,60грн. за період з 13.10.2020 по 25.10.2020; на суму боргу 71519,60грн. за період з 27.10.2020 по 25.01.2021.
Провівши власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних судом встановлено, що загальний розмір цих вимог складає 917,77грн.
3% відсотки річних по видатковій накладній від 08.09.2020, кінцевий строк оплати за якою настав 22.09.2020, прострочка виникла з 23.09.2020, розраховані судом наступним чином:
- за період з 23.09.2020 по 11.10.2020 на суму 156519,60грн., враховуючи погашення боргу за вказаною видатковою накладною 03.09.2020 в сумі 29000,00грн., 14.09.2020 в сумі 50000,00грн. та 17.09.2020 в сумі 50000,00грн. (285 519,60грн. - 129000,00грн. = 156519,60грн.) 3% річних складають 243,76грн.;
- за період з 13.10.2020 (початок періоду визначений позивачем) по 25.10.2020 на суму боргу 131519,60грн., враховуючи погашення боргу 12.10.2020 в сумі 25000,00грн. (156519,60грн. - 25000,00грн. = 131519,60грн.) 3% річних складають 140,14грн.;
- за період з 27.10.2020 (початок періоду визначений позивачем) по 25.01.2021 на суму боргу 71519,60грн., враховуючи погашення боргу 26.10.2020 в сумі 60000,00грн. (131519,60грн. - 60000,00грн. = 71519,60грн.) 3% річних складають 533,87грн.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 917,77грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
За приписами частини 2 пункту 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.
Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеній у Постанові від 07.08.2019 року у справі №905/1302/18.
Разом з цим, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Згідно наданого розрахунку інфляційних втрат позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні втрати у загальному розмірі 5983,63грн.
Вказані нарахування здійснено позивачем на суму боргу в розмірі 156519,60грн. за період з 23.09.2020 по 12.10.2020, на суму боргу в розмірі 131519,60грн. за період з 13.10.2020 по 26.10.2020, та на суму боргу в розмірі 71519,60грн. за період з 27.10.2020 по 25.01.2021.
Перевіривши подані розрахунки та періоди нарахування інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат є не вірним, оскільки позивачем не враховані вищенаведені положення, які підлягають застосуванню при проведенні відповідних нарахувань.
Суд зазначає, що у вересні 2020 року прострочення відповідача зі сплати 156519,60грн. тривало з 23-го по 30-й день календарного місяця вересня, тобто 8 календарних днів.
Отже, за період з 23 по 30 вересня 2020 року прострочення склало менше півмісяця, тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується та розрахунок починається з наступного місяця.
Разом з цим, оскільки погашення заборгованості у сумі 25000,00грн. відбулося 12.10.2020 та відповідно у жовтні 2020 року прострочення відповідача зі сплати 156519,60 тривало з 1-го по 11-й календарний день жовтня місяця, тобто 11 календарних днів, інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця.
Водночас у жовтні 2020 року прострочення відповідача зі сплати 131519,60грн. (156519,60грн. - 25000,00грн.) тривало з 12-го по 25-й календарний день (враховуючи 26.10.2020 оплату в сумі 60000,00грн.). Тому оскільки погашення заборгованості в сумі 60000,00грн. відбулося з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова на суму боргу 131519,60грн. розраховується з урахуванням цього місяця.
При цьому оскільки, за період з 26 по 31 жовтня 2020 року прострочення сплати заборгованості у сумі 71519,60грн. склало менше півмісяця, тому за такий неповний місяць жовтень інфляційна складова боргу не враховується та розрахунок інфляційних втрат на суму боргу 71519,60грн. починається з наступного місяця.
Провівши власний перерахунок інфляційних втрат на суму боргу 131519,60грн. за жовтень 2020 року, та на суму боргу 71519,60грн. за період листопад 2020 - січень 2021 судом встановлено, що загальний розмір цих вимог складає 3847,32грн.
Таким чином, вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 3847,32грн.
Суд зазначає, що розглядаючи вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат судом не застосовувалась формула визначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №905/21/19 від 26.06.2020 з огляду на наступне.
У пункті 28 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що визначений у цій постанові спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 Цивільного кодексу України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Таким чином, сторони у справі та суд який розглядає спір не позбавлені права до застосування інших математичних підходів щодо способів розрахунку інфляції в тому числі і передбачених постановою пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013.
За вимогами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.
Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин четвертої та шостої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 322 Господарського кодексу України.
За умовами пункту 4.2. договору у випадку прострочки покупцем оплати за фактично поставлену продукцію, покупцю нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання покупцем свого грошового зобов'язання, від суми заборгованості за кожен день прострочки.
На підставі вказаного пункту договору позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в загальному розмірі 3774,23грн. Вказані нарахування здійснено позивачем на суму боргу в розмірі 156519,60грн. за період з 23.09.2020 по 12.10.2020, на суму боргу в розмірі 131519,60грн. за період з 13.10.2020 по 26.10.2020, та на суму боргу в розмірі 71519,60грн. за період з 27.10.2020 по 25.01.2021.
Судом перевірено розрахунок заявленої до стягнення пені та встановлено, що позивачем не вірно визначені періоди таких нарахувань на суму боргу 156519,60грн. та на суму боргу 131519,60грн., а тому наданий розрахунок є арифметично не вірним. При проведені розрахунку пені позивачем допущені помилки аналогічні тим, що і при розрахунку 3% річних.
Провівши власний перерахунок заявленої до стягнення пені судом встановлено, що загальний розмір пені складає 3669,74грн.
Пеня по видатковій накладній від 08.09.2020, кінцевий строк оплати за якою настав 22.09.2020, прострочка виникла з 23.09.2020, розраховані судом наступним чином:
- за період 23.09.2020 по 11.10.2020 на суму 156519,60грн., враховуючи погашення боргу за вказаною видатковою накладною 03.09.2020 в сумі 29000,00грн., 14.09.2020 в сумі 50000,00грн. та 17.09.2020 в сумі 50000,00грн. (285 519,60грн. - 129000,00грн. = 156519,60грн.) розмір пені складає 975,04грн.;
- за період з 13.10.2020 (початок періоду визначений позивачем) по 25.10.2020 на суму боргу 131519,60грн., враховуючи погашення боргу 12.10.2020 в сумі 25000,00грн. (156519,60грн. - 25000,00грн. = 131519,60грн.) розмір пені складає 560,58грн.;
- за період з 27.10.2020 (початок періоду визначений позивачем) по 25.01.2021 на суму боргу 71519,60грн., враховуючи погашення боргу 26.10.2020 в сумі 60000,00грн. (131519,60грн. - 60000,00грн. = 71519,60грн.) розмір пені складає 2134,12грн.
Таким чином, вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 3669,74грн.
Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені судом було здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.
Враховуючи вищенаведене, судом не приймаються до уваги усні заперечення представника відповідача, надані у судовому засіданні у зв'язку з їх юридичною неспроможністю та безпідставністю.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом третім частини третьої статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також позивачем заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно положень статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.209 у справі №922/445/19.
В підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката, позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги №200420 від 20.04.2020, додаткової угоди №4 від 14.12.2020 до договору про надання правової допомоги №200420 від 20.04.2020, акту приймання передачі наданих юридичних послуг (правової допомоги) №4/01 від 25.01.2021, ордеру серія ДН №134702 від 14.12.2020, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3261 від 24.06.2009.
Акт приймання-передачі містить детальний опис наданих послуг з визначенням, кількість годин витрачених адвокатом на надання послуг та їх вартість, яка складає 14000,00грн.
Представник відповідач у судовому засіданні висловив заперечення щодо розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку із розглядом справи.
Дослідивши акт приймання-передачі, суд зазначає, що зазначені в акті перелік, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає умовам договору про надання правової допомоги з додатковою угодою до нього, документам та інформації, що містяться у матеріалах справи.
З урахуванням наведених положень процесуального законодавства, проаналізувавши зміст вищевказаних доказів на підтвердження вартості наданої правничої допомоги, виходячи із загальних засад діючого законодавства щодо справедливості та добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем заявленої до стягнення з відповідача суми витрат на правничу допомогу.
При цьому беручи до уваги, що позов задоволено частково, відповідно до вимог статті 129 ГПК України слід покласти на відповідача витрати на професійну правову допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 13614,05рн.
Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 123, 126, 129, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Промислова група ЮВП” м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Елекросталь-Курахове”, м.Курахове, Донецька область про стягнення 82221,06грн. з яких: 71519,60грн. - основний борг, 943,60грн. - 3% річних, 5983,63грн. - інфляційні збитки, 3774,23грн. - пеня, задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елекросталь-Курахове» (85612, Донецька обл., Мар'їнський район, місто Курахове, Промислова зона, будинок 115; код ЄДРПОУ 41491822) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова група ЮВП» (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, буд. 12; код ЄДРПОУ 42442251) основний борг в сумі 71519,60грн., 3% річних в сумі 917,77грн., інфляційне збільшення в сумі 3847,32грн., пеню в сумі 3669,74грн., судовий збір в сумі 2207,42грн. та витрати на правову допомогу в сумі 13614,05грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області.
У судовому засіданні 23.03.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 23.03.2021.
Суддя М.О. Лейба