18.03.2021 року м.Дніпро Справа № 904/5287/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Березкіної О.В. (доповідач)
суддів: Антоніка С.Г., Дарміна М.О.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, м. Дніпро
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2020 року (суддя Васильєв О.Ю.) у справі № 904/5287/20
за позовом Фізичної особи - підприємця Коверник Ірини Павлівни, м. Дніпро
до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, м. Дніпро (відповідач-1)
та Управління Державної казначейської служби України у Чечелівському районі м. Дніпро (відповідач-2)
про стягнення 21 524, 12 грн.
Позивач - ФОП Коверник І.П. звернувся до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (відповідач-1) та Управління ДКСУ у Чечелівському районі м. Дніпро (відповідач-2) із позовом про стягнення 6 683, 42 грн. - інфляційних втрат та 14 841, 00 грн. - 3% річних, нарахованих за зберігання майна позивача ( грошових коштів) без достатньої правової підстави.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на факти, встановлені рішеннями судів у адміністративній та господарській справах. Окрім того - просив стягнути з відповідача-1: 6 600, 00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу та витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102, 00 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2020 року у справі № 904/5287/20 позовні вимоги задоволено у повному обсязі .
Суд стягнув з Державного бюджету України на користь позивача: Фізичної особи-підприємця Коверник Ірини Павлівни 6 683, 42 грн. - інфляційних втрат та 14 841, 00 грн. - 3% річних.
Суд стягнув з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь Фізичної особи-підприємця Коверник Ірини Павлівни 2 102, 00грн. - витрат на сплату судового збору та 6 600, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач-1 - Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Фізичної особи - підприємця Коверник Ірини Павлівни - відмовити.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що при прийнятті вказаного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судом неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи.
Головне управління не було набувачем або зберігачем майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, оскільки кошти, що сплачуються на виконання постанов про накладення штрафу включаються до складу доходів Державного бюджету України, є такими, що надійшли до державного бюджету в установлений законом спосіб, та не акумулюються на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Крім того, апелянт вважає, що надані представником позивача документи на підтвердження витрат на правову допомогу, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року та ухвалення нового рішення, про відмову у задоволенні позову Фізичної особи - підприємця Коверник Ірини Павлівни.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2020 року у справі № 904/5287/20 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 03.01.19 р. постановою № ДН2298/248/НП/СПТД-ФС/12 тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного управлінням Держпраці у Дніпропетровській області Катченко В. Є. за результатами розгляду справи про накладання штрафу на підставі акта про неможливість інспекційного відвідування від 10.12.18 р. за № ДН2298/248/НП на ФОП Коверник І.П. було накладено штраф у розмірі 372 300,00 грн.
8 січня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду адвокатом був поданий адміністративний позов про визнання протиправною та скасування постанови № ДН2298/248/НП/СПТД-ФС/12 про накладання вказаного штрафу з огляду його не законність.
Враховуючи те, що оскаржувана позивачем постанова є виконавчим документом, який набирає законної сили з моменту прийняття - з 03.01.19 р., та підлягають примусовому виконанню незалежно від факту їх судового оскарження, з метою запобіганню негативних наслідків звернення постанови до примусового виконання, позивачем 4 лютого 2019 року платіжним дорученням № 29 було добровільно сплачено до державного бюджету 372 300,00 грн. в рахунок виконання вказаної постанови про накладання штрафу.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року по справі № 160/206/19 у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправною та скасування постанови № ДН2298/248/НП/СПТД-ФС/12 про накладання штрафу у розмірі 372 300 гривень відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року апеляційна скарга позивача на рішення суду першої інстанції була задоволена у повному обсязі та ухвалено нове рішення, яким визнана протиправною та скасована постанова № ДН2298/248/НП/СПТД-ФС/12 Головного управлінням Держпраці у Дніпропетровській області про накладання на ФОП Коверник І. П. штрафу у розмірі 372 300,00 грн.
Ухвалою Верховного суду від 19.06.2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на вказану постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року.
30.05.19р. позивачем до канцелярії Головного управлінням Держпраці у Дніпропетровській області була подана заява, в якій були повідомленні поточні банківські реквізити для повернення сплаченого штрафу в зв'язку із його скасуванням апеляційним адміністративним судом, надана належним чином завірена копія вказаної постанови суду, та платіжного доручення, що підтверджує факт сплати штрафу.
Листом від 23 липня 2019 року Головне управлінням Держпраці у Дніпропетровській області повідомило позивача, що відсутність у Управління (відповідача 1) доказів сплати з боку ФОП Коверник І. М. до державного бюджету вказаного штрафу позбавляє можливості Управлінню Держпраці видати відповідне подання на повернення помилково сплачених коштів.
Листом від 09.08.19 р. позивачем на адресу відповідача -1 було надіслано лист Управління Державної казначейської служби України у Чечелівському районі м. Дніпра від 07.08.2019 року в підтвердження зарахування вказаних коштів до державного бюджету.
В подальшому, позивач заявами від 11.07.19р., 09.08.19р., 20.08.19р., 20.09.19 р. звертався до відповідача-1 з вимогою здійснити відповідні заходи щодо повернення сплаченого штрафу, який скасований у судовому порядку, а саме - направити подання на повернення помилково сплаченого до бюджету штрафу, яке подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно затвердженого від 03.09.2013 року наказом Мінфіну “Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів” № 787.
Рішенням господарського суду Дніпропетровській області від 15.01.2020 року по справі № 904/4651/19, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16 березня 2020 року, позовні вимоги ФОП Коверник І. П. задоволені частково, з Державного бюджету України стягнуто 372300,00 грн. штрафу та судові витрати по справі.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вищезазначені обставини, на які посилається позивач, встановленні вказаними вище судовими рішеннями та мають для суду преюдиціальний характер.
01.04.20р. на виконання вказаного судового рішення по справі № 904/4651/19 господарським судом Дніпропетровської області був виданий відповідний наказ, який відповідно до заяви від 02.04.20р. був переданий для виконання до територіального органу державної казначейської служби. Згідно виписки з особового рахунку позивача від 17.09.20р., вбачається, що фактично вказане судове рішення було виконане лише 10 вересня 2020 року.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, за період з 14 травня 2019 року по 10 вересня 2020 року грошові кошти в розмірі 372 300,00 грн. вважається майном, яке зберігалось за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
Звертаючись до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (відповідач-1) та Управління ДКСУ у Чечелівському районі м. Дніпро (відповідач-2) із позовом про стягнення 6 683, 42 грн. - інфляційних втрат та 14 841, 00 грн. - 3% річних, нарахованих за зберіганням майна позивача ( грошових коштів) без достатньої правової підстави, позивач - фізична особа-підприємець Коверник Ірина Павлівна посилалась на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання щодо повернення грошових коштів, безпідставно збережених відповідачем 1.
Окрім того - просив стягнути з відповідача-1: 6 600, 00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу та витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102, 00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що з дати визнання судом протиправною та скасування постанови № ДН2298/248/НП/СПТД-ФС/12 Головного управлінням Держпраці у Дніпропетровській області (відповідача 1) про накладання на ФОП Коверник І. П. штрафу у розмірі 372 300,00 грн., володіння вказаними грошовими коштами є безпідставним; а оскільки позивачу вказані грошові кошти були повернуті 10 вересня 2020 року, то термін безпідставного володіння вказаним майном складає 485 днів, позивач обґрунтовано відповідно до приписів ст. 625 ЦК України нарахував: 6 683,42 грн. - інфляційних втрат та 14 841 грн. - 3% річних.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І “Загальні положення про зобов'язання” книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вказані висновки про правильне застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, а також враховані у постановах Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 916/1914/17 та від 07.10.2018 у справі № 908/2552/17.
Враховуючи викладене, з огляду на виникнення між сторонами у даній справі грошового зобов'язання, яке полягає у поверненні безпідставно отриманих грошових коштів, а також наявність прострочення у виконанні цього зобов'язання (відсутність з боку Держпраці відповідного подання до органу казначейства) та відсутність спеціальних норм, які регулюють вказані правовідносини, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
При цьому, доводи апелянта про те, що зазначена сума не повинна стягуватись з відповідача, є безпідставними.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, відповідно до якої відповідачами у справах про зобов'язання зі сплати коштів державного бюджету є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами є орган примусового виконання (дії якого призвели до порушення прав позивача) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
Відтак, участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про зобов'язання зі сплати коштів державного бюджету. Встановивши наявність підстав для стягнення 3% річних та збитків від інфляції, таке відшкодування може здійснюватися лише за рахунок коштів Державного бюджету через Державну казначейську службу України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету.
Правомірність застосування до аналогічних правовідносин приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України та необхідність їх стягнення саме з Державного бюджету України встановлено також у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 910/2569/18.
Щодо доводів апелянта про недоведеність витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно із ч. 3 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, на підтвердження витрат на правову допомогу, позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги №17/09/20-1 від 17.09.2020, укладений між Адвокатським об'єднанням “Радник” та Коверник І.П.; детальний розрахунок вартості адвокатського гонорару від 17.09.20р.; рахунок на оплату та платіжне доручення про перерахування на користь АО “Радник” 6 600, 00 грн. на оплату професійної правничої допомоги за договоро (а.с.36-38).
Згідно із ч. 4, 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів вважає, що апелянт не спростовував заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу, в той час як наданий позивачем розрахунок містить детальний опис виконаних робіт, витрачений час, що є співмірним зі складністю справи.
Інші доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, господарський суд Дніпропетровської області всебічно, повно, об'єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, м. Дніпро.
Керуючись ст.ст.275-282 Господарського процесуального кодексу України, суд Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, м. Дніпро - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпрпетровської області від 08.12.2020року у справі №904/5287/20- залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, м. Дніпро.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.03.2021
Головуючий суддя О.В.Березкіна
Суддя М.О.Дармін
Суддя С.Г.Антонік
У зв'язку з припиненням відправлення поштової кореспонденції в Центральному апеляційному господарському суді, про що складений акт від 23.11.2020 та 04.01.2021 копії постанови Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у справі №904/5287/20 поштою не надсилаються.
Надіслати копії цієї постанови на електронну адресу: Фізичної особи - підприємця Коверник Ірини Павлівни, м. Дніпро, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, м. Дніпро, Управління Державної казначейської служби України у Чечелівському районі м. Дніпро.