проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"22" березня 2021 р. Справа № 905/1987/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В., суддя Стойка О.В.
секретар судового засідання Євтушенко Є.В.
за участю представників:
від стягувача - не з'явився;
від боржника - Корсун Ю.Ю., за довіреністю; Багнич О.А. (адвокат), за довіреністю та свідоцтвом;
від органу ДВС - не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ вх. № 646 Д/З на ухвалу господарського суду Донецької області від 09.02.2021 р. у справі № 905/1987/19 (суддя - Зекунов Е.В., повний текст складено та підписано 12.02.2021р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпульс-2008», м. Маріуполь
до Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк
про стягнення 1 466 135,71 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 13.01.2020 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Імпульс-2008” до Державного підприємства “Донецька залізниця” про стягнення 1 466 135,71 грн. задоволено частково, з Державного підприємства “Донецька залізниця” стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Імпульс-2008” 3% річних у розмірі 403 969 грн. 83 коп., інфляційні витрати у розмірі 1 061 923 грн. 42 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 21 988 грн. 41 коп.
Додатковим рішенням суду від 10.02.2020 р. з Державного підприємства “Донецька залізниця” стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Імпульс-2008” витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 995,86 грн.
24.02.2020 та 30.03.2020 р. на виконання зазначених рішень господарським судом видані відповідні накази.
На теперішній час в Управлінні забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває ЗВП №62662285 від 27.07.2020 стосовно стягнення заборгованості боржника АТ “Укрзалізниця”. До складу зведеного виконавчого провадження №62662285 від 27.07.2020 входить ВП №62433371 з виконання наказу господарського суду Донецької області №905/1987/19 від 30.03.2020.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.07.2020, яка постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 р. залишена без змін, замінено сторону у виконавчому провадженні в наказі господарського суду Донецької області від 24.02.2020 у справі №905/1987/19, а саме боржника - з ДП “Донецька залізниця” на його правонаступника - Акціонерне товариство “Українська залізниця”.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 05.11.2020 у справі №905/1987/19, яка постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 залишена без змін, зобов'язано відділ примусового виконання рішень Управління усунути (поновити порушене право заявника) шляхом забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) невідкладно, вжити всі необхідні заходи з примусового виконання передбачені Законом України "Про виконавче провадження".
11.01.2021 Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в рамках примусового виконання наказів, на виконання яких відкритті виконавчі провадження, які входять до складу зведеного виконавчого провадження ЗВП № 62662285, накладено арешт на кошти Акціонерного товариства “Українська залізниця”, в межах суми стягнення 21 092 777,08 грн. (накази у справах № 905/1987/19, № 905/2999/17, № 905/1532/17 та № 905/1774/15).
18.01.2021 та 21.01.2021 на депозитний рахунок відділу надійшли кошти, які були списані платіжними вимогами з рахунків боржника АТ “Українська залізниця”, необхідні для задоволення всіх вимог стягувачів за ЗВП №62662285, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження; відповідно, стягнуті кошти перераховані за призначенням.
04.02.2021 державним виконавцем, на підставі п.9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”, винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень №50767221, №62433371, №55506004, №56910232.
26.01.2021 р. Акціонерне товариство “Українська залізниця” звернулося до господарського суду Донецької області зі скаргою на дії ВПВР Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якій просить суд:
- визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо винесення постанов про накладення арештів на грошові кошти АТ “Укрзалізниця” в рамках зведеного виконавчого провадження ЗВП №62662285 (накази по справах №905/1987/19, №905/2999/17, №905/1532/17 та №905/1774/15);
- визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо виставлення та направлення в банківські установи боржника платіжних вимог про примусове списання грошових коштів в рамках зведеного виконавчого провадження ЗВП №62662285 (накази у справах № 905/1987/19, №905/2999/17, № 905/1532/17 та № 905/1774/15).
В обґрунтування вимог скарги АТ «Укрзалізниця» посилається на те, що 17.02.2017 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції”, за змістом якого до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції та затвердження передавального акту цього майна АТ “Укрзалізниця” як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств, встановлено мораторій на звернення стягнення на активи АТ “Укрзалізниця” за зобов'язаннями таких підприємств, в тому числі і за зобов'язаннями ДП “Донецька залізниця”, у зв'язку з чим дії ВПВР Управління суперечать вимогам п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.02.2021 р. відмовлено у задоволенні скарги АТ «Укрзалізниця» на дії ВПВР Управління.
Ухвала суду мотивована, зокрема, з тих підстав, що:
- пунктом 3 розділу ІІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами;
- АТ “Укрзалізниця” не доведено, що все майно боржника на яке може бути здійснено примусове стягнення знаходиться на території проведення антитерористичної операції, оскільки на території Донецької області працюють залізничні вокзали та здійснюється господарська діяльність АТ «Укрзалізниця» (станції Краматорськ, Маріуполь, Лиман, Слов'янськ, Волноваха, Покровськ), тобто скаржник фактично отримав та використовує частину активів ДП «Донецька залізниця»;
- місцезнаходженням грошових коштів боржника, з урахуванням вимог ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», вимог глави XIII Цивільного кодексу України (в розумінні якої грошові кошти є майном), та Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” є місцезнаходження банківських установ, в яких відкриті рахунки боржника, а не на території проведення антитерористичної операції.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду від 09.02.2021 р., боржник - АТ «Укрзалізниця» звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення про задоволення скарги на дії ВПВР Управління.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування наявності підстав для застосування спеціальних норм щодо мораторію скаржник посилається на п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 р. у справі № 910/5953/17 та стверджує, що цей мораторій не пов'язаний з неможливістю звернути стягнення на майно таких підприємств, оскільки воно знаходиться на непідконтрольній органам державної влади території, а спрямований на захист майнових інтересів АТ «Укрзалізниця» як стратегічно важливого підприємства державного сектору економіки, що обумовлюється можливістю приведення АТ «Укрзалізниця» до банкрутства через виконання значного обсягу зобов'язань ДП «Донецька залізниця» (близько 6,5 млрд. грн.) без фактичного отримання його активів.
У визначений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 р. строк, від стягувача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
22.03.2021 р. на електронну пошту суду від АТ «Укрзалізниця» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів майна щодо суб'єкта, на підтвердження знаходження майна ДП «Донецька залізниця» на території здійснення АТО.
Оскільки у даному клопотанні не наведено обставин неможливості надання даних доказів суду першої інстанції, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 269 ГПК України, тому наведене клопотання боржника відхиляється.
Представники боржника у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу у повному обсязі.
Представники стягувача та органу ДВС у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи всі учасники апеляційного провадження повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
Наразі, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.
05.10.2016 р. набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ, відповідно до ст. 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (далі - Закон №145-ІХ ).
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ, заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Згідно з правовою позицією ВП ВС, викладеною у постанові від 20.11.2020 р. у справі № 910/12809/19, системний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.
Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону №145-ІХ.
Аналогічні висновки щодо застосування пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №145-ІХ викладені в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/13346/18 та від 29.04.2020 у справі №910/6948/19, у яких Суд визнав очевидними і такими, що не викликають розумних сумнівів висновки судів про можливість вчинення виконавчих дій стосовно Акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо стягнення грошових коштів.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено підставу для зупинення виконавчого провадження у разі встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Згідно з п. 5-1 Розділу 3 Перехідні та прикінцеві положення Закону України “Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування”, до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов'язаннями таких підприємств.
Відповідно до п. 5-2 Розділу 3 Перехідні та прикінцеві положення Закону України “Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування”, мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5-1 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Розділ 3 Перехідних та прикінцевих положень цього Закону доповнений пунктами 5-1 та 5-2 згідно із Законом № 1787-VIII від 20.12.2016 та викладений в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 2604-VIII від 18.10.2018.
Закон № 2604-VIII від 18.10.2018 набрав чинності 12.01.2019 р., а, як зазначено вище, Закон №145-ІХ набрав чинності 20 жовтня 2019 року, тобто, хронологічно пізніше.
Акціонерне товариство “Укрзалізниця” є правонаступником Державного підприємства "Донецька залізниця" з дати державної реєстрації АТ "Укрзалізниця" - 21.10.2015 р.; саме такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17.
Таким чином, за правовою позицією ВП ВС, викладеною у постанові від 20.11.2020 р. у справі № 910/12809/19, при закріпленні законодавцем можливості звернення стягнення на грошові кошти державних підприємств, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", враховані й інші заборони та мораторії на звернення стягнення на майно боржників, в т.ч. який встановлений по відношенню до АТ «Укрзалізниця».
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано наголошено на тому, що АТ “Укрзалізниця” не доведено того, що все майно боржника (ДП «Донецька залізниця»), на яке може бути здійснено примусове стягнення, знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Також в оскаржуваній ухвалі суду зазначено, що самого поняття дії “проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту” чи відсилки до відповідного нормативно-правового акту, де б містилось роз'яснення цього поняття у Законі України “Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування” відсутнє, як відсутній і строк проведення такої дії, чого в апеляційній скарзі скаржником не спростовано.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що зазначена норма стосується лише майна боржника, яке розташовано на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та жодним чином не впливає на питання звернення стягнення на кошти боржника, що містяться на рахунках в банківських установах та не обмежені у вільному обороті.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 р. у справі № 910/5953/17 як на підставу неможливості звернення стягнення на грошові кошти АТ «Укрзалізниця» та, як наслідок, виконання додаткового рішення суду у даній справі, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки:
- по-перше, даний висновок стосується питання правонаступництва АТ «Укрзалізниця» прав та обов'язків ДП «Донецька залізниця»;
- по-друге, сама по собі констатація наявності означеного мораторію не спростовує висновку суду апеляційної інстанції в контексті висновків ВП ВС, викладених у постанові від 20.11.2020 р. у справі № 910/12809/19, про можливість примусового стягнення грошових коштів з боржників - державних підприємств за наявності інших заборон та мораторіїв, які були чинними на момент прийняття та набрання чинності Законом №145-ІХ.
За наведених обставин, судом першої інстанції на законних підставах відмовлено у задоволенні скарги АТ «Укрзалізниця» на дії ВПВР Управління у повному обсязі.
Враховуючи викладене, оскаржувана ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
За приписами ст. 344 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284, 326, 327, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Ухвалу господарського суду Донецької області від 09.02.2021 р. у справі № 905/1987/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено 23.03.2021 р.
Головуючий суддя В.І. Пушай
Суддя С.В. Барбашова
Суддя О.В. Стойка