вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" лютого 2021 р. Справа№ 911/1497/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Разіної Т.І.
Тарасенко К.В.
за участю секретаря судового засідання Тарнавського В.Б.
за участю представника(-ів) згідно протоколу судового засідання від 24.02.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка"
на рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2020 (повний текст рішення складено 03.12.2020)
у справі №911/1497/20 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка"
про стягнення 216 258,97 грн заборгованості за договором постачання природного газу №06/10-2521БО-17 від 20.12.2010 р, у тому числі - 140 232,06 грн інфляційних втрат, 76 026,91 грн 3% річних,
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" про стягнення 216 258,97 грн, з яких: 140 232,06 грн інфляційних втрат, 76 026,91 грн 3% річних.
За доводами позивача підставою для нарахування відповідачу в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних та 3% річних стало не виконання останнім судового рішення № 15/090-12 в частині сплати заборгованості у розмірі 1 264 214,65 грн.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.11.2020 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 140 232,06 грн інфляційних втрат, 76 026,91 грн 3% річних, 3243,88 грн судового збору.
Аргументуючи вищезгадане судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення інфляційних втрат у розмірі 140 232,06 грн та 3 % річних у розмірі 76 026,91 грн.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Комунальне підприємство Володарської селищної ради "Володарка" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області №911/1497/20 від 23.11.2020 та прийняти у справі нове рішення, яким розмір 3% річних зменшити до 10%.
Разом з тим, в апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки повний текст рішення Господарського суду Київської області ним було отримано 15.12.2020.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
В обґрунтування наведеної позиції викладеної у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, а також не з'ясовано обставин, що мають значення для справи.
Зокрема відповідач посилається на відсутність в його діях прямого умислу, спрямованого на порушення ним договірного зобов'язання, оскільки на думку відповідача заборгованість виникла у зв'язку невідшкодуванням державою різниці в тарифах з бюджету.
За таких обставин відповідач вважає, що у даній справі наявні підстави для застосування ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та зменшення розміру три відсотки річних до 10 %.
Окрім того, на думку відповідача всі штрафні санкції, які нарахував позивач у позові, підлягають списанню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Також за твердження відповідача, Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України" не мала права звертатися до суду з даним позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки строк позовної давності за вказаними позовними вимогами сплив.
Короткий зміст відзиву (відповіді на відзив) на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
Заперечуючи проти доводів викладених у апеляційній скарзі, позивач просить суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2021 апеляційну скаргу Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2021 поновлено Комунальному підприємству Володарської селищної ради "Володарка" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2020 у справі №911/1497/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" на рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2020 у справі №911/1497/20; зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2020 року у справі №911/1497/20 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги; розгляд апеляційної скарги призначено на 24.02.2021.
В судове засідання 24.02.2021 з'явився представник позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд апеляційної інстанції не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2021, про що свідчить долучене до матеріалів справи поштове повідомлення за № 0411633287252.
Враховуючи, що явка представника відповідача в судове засідання судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.
Дослідивши долучені до апеляційної скарги документи, а саме копію інформації про різницю в тарифах не відшкодовану з бюджету, копію протоколу №5 та аудиторського висновку, судова колегія ухвалила не розглядати, у якості доказів вищевказані документи, оскільки такі документи уже містяться у матеріалах справи (арк. справи 85-89).
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
20.12.2010 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (за договором - постачальник, позивач) та Комунальним підприємством Володарської селищної ради "Володарка" (за договором - покупець, відповідач) укладено договір № 06/10-2521БО-17 про закупівлю природного газу за державні кошти ( надалі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору.
Згідно з п. 1.2 договору постачальник передає покупцю в період з 01.01.2011 по 31.12.2011 природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 829,1 тис. куб. м., у тому числі - по місяцях. (Помісячний графік обсягів поставки визначений в договорі).
Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна за 1000 куб. м. газу становить 2187,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 234,00 грн. без ПДВ. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2957,93 грн. з ПДВ. Загальна вартість договору на дату його укладення становить 2452418,10 грн. з ПДВ.
За правилами пп. 6.1.1 п. 6.1 договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ.
Договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів (п'ять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених пунктом 3 частини другої Закону України "Про здійснення державних закупівель") з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель відомостей про рішення Уповноваженого органу про погодження процедури закупівлі в одного учасника, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2011 року і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2011 року включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 10.1 договору).
20.12.2010 між позивачем та відповідачем було підписано додаток № 1 до договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010, в якому визначені умови поставки і обліку газу, інші права та обов'язки сторін та порядок приймання-передачі газу, відповідно до якого приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акт приймання-передачі газу складається на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником.
28.01.2011 між позивачем та відповідачем була підписана додаткова угода № 1 до договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010, якою сторони виклали назву договору у наступній редакції: "Договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання", а також встановили, що з 01.01.2011 плата за 1000 куб. м. природного газу становить 3073,97 грн. з ПДВ (п. 3.1 договору), та визначили, що загальна вартість цього договору складається із сум вартості місячних поставок газу (пп. 3.1.1 п. 3.1 договору).
04.04.2011 між позивачем та відповідачем була підписана додаткова угода № 2 до договору поставки природного газу № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010, якою сторони встановили, що з 01.04.2011 плата за 1000 куб. м. природного газу становить 3436,75 грн. з ПДВ (п. 3.1 договору).
11.07.2011 між позивачем та відповідачем була підписана додаткова угода № 3 до договору поставки природного газу № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010, якою сторони встановили, що з 01.07.2011 плата за 1000 куб. м. природного газу становить 4042,76 грн. з ПДВ (п. 3.1 договору).
На виконання умов договору та додаткових угод до нього позивач у січні - квітні 2011 року поставив відповідачу природний газ в обсязі 451,563 тис. куб. м на суму 1401214,65 грн на підставі актів передачі-приймання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання від 31.01.2011 на суму 441139,00 грн, від 28.02.2011 на суму 452939,96 грн, від 31.03.2011 на суму 382804,31 грн, від 30.04.2011 на суму 124331,38 грн.
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідач за отриманий природний газ розрахувався з позивачем частково у період з 20.04.2011 по 27.04.2011 у сумі 137000,00 грн.
Таким чином, у порушення умов п. 4.1 договору відповідач свої зобов'язання в частині оплати отриманого природного газу в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 1264214,65 грн.
Вказані обставини були досліджені та встановлені Господарським судом Київської області у справі № 15/090-12.
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.11.2012 у справі № 15/090-12 було стягнуто з відповідача 1264214,65 грн. основного боргу, 95372,35 грн. пені, 40672,13 грн. інфляційних втрат, 58695,55 грн. 3% річних та судовий збір.
У зв'язку з тим, що боржник продовжив порушувати виконання грошового зобов'язання зі сплати присудженого за судовим рішенням боргу в сумі 1264214,65 грн, позивач у 2018 році звернувся з позовом до суду та просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 482980,75 грн за період квітень 2015 року - березень 2018 року на суму основного боргу 1264214,65 грн та 3% річних за період з 27.04.2015 по 27.04.2018 в сумі 113883,23 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 10.07.2018 у справі № 911/893/18 позовні вимоги задоволено у повному обсязі та стягнуто з відповідача 482980,75 грн інфляційних, 113883,23 грн 3% річних та 8952,96 грн витрат по сплаті судового збору.
Даний спір у справі № 911/1497/20 виник, у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2012 у справі № 15/090-12 в частині несплати відповідачем основного боргу у розмірі 1264214,65 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.11.2020 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 140 232,06 грн інфляційних втрат, 76 026,91 грн 3% річних, 3243,88 грн судового збору.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).
Враховуючи, що рішенням Господарського суду Київської області від 30.11.2012 у справі № 15/090-12 було встановлено розмір наявної заборгованості відповідача перед позивачем, а в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем має преюдиційне значення у розгляді даної справи та не підлягає доказуванню.
Разом з цим колегія суддів вважає за необхідним зазначити, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних, аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Наведена правова позиція сформована Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 11.03.2020 у справі № 910/5587/19, від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений газ згідно договору № 06/10-2521БО-17 про закупівлю природного газу за державні кошти від 20.12.2010 станом на момент подання позову до суду першої інстанції погашено не було. Наведена обставина відповідачем не спростована.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з правомірним висновок місцевого господарського суду стосовно задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з невиконанням останнім рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2012 у справі № 15/090-12.
Водночас, відповідачем в якості доказу неможливості розрахуватися з позивачем за природний газ було надано аудиторський висновок на підтвердження факту існування заборгованості бюджету з дотації на відшкодування різниці в ціні за надані послуги теплопостачання населенню та бюджетним установам в розмірі 1394055,00 грн. станом на 01.01.2016.
Однак, судова колегія зауважує, що договір між позивачем та відповідачем було укладено в 2010 році, і борг за поставлений у 2011 році природний газ на даний час не погашено.
Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що ні чинним законодавством, ні умовами укладеного сторонами договору не передбачено звільнення покупця від відповідальності за несплату отриманого природного газу через невідповідність тарифів, ненадання субвенції з державного бюджету або будь-яких інших умов.
Водночас, жодних протокольних рішень, договорів про організацію взаєморозрахунків або змін до вже існуючого договору поставки природного газу підписано не було, тобто порядок здійснення розрахунків за договором не змінювався. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Посилання відповідача на те, що відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1730 від 03.11.2016 (надалі - Закон) його підприємство включене до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, і це є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати за поставлений позивачем природний газ, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Так, зокрема, за приписами даного Закону на реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штраф, пеня), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.
Однак жодних доказів звернення відповідача щодо здійснення реструктуризації заборгованості та укладення відповідного договору матеріали справи не містять.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 10% задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Поряд з цим, передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми та інфляційних втрат здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).
При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в якій зазначено також, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
У клопотанні про зменшення розміру 3% річних відповідач зазначає, що основним напрямком його діяльності є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам, а порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача, у зв'язку з чим останній просить зменшити розмір 3% річних на 10 %.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 902/417/18 від 18.03.2020.
Однак, у даному випадку, судова колегія враховує, що прострочення оплати має тривалий і триваючий характер та стосується значних сум несплачених грошових коштів, в той час як розмір заявлених до стягнення відсотків річних (3%), не є завищеним стосовно розміру, передбаченого ст. 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача 3% річних у повному обсязі, оскільки таке стягнення має компенсаційний характер, і у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, з іншого боку - не носить ознак штрафної санкції та надмірного тягаря для боржника.
Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, статус позивача, який має стратегічне значення для країни, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, а також те, що значна за розміром сума основного боргу, яка виникла у 2011-2012, не сплачена і на даний час, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у повному обсязі.
Твердження відповідача щодо сплив строку позовної давності стосовно позовних вимог у даній справі, судовою колегією відхиляються, з огляду на таке.
Відповідно до вимог статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як зазначалося вище, рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/893/18 було прийнято 10.07.2018.
З урахуванням зазначеного, інфляційні втрати та 3% річних, нараховані позивачем у даній справі, заявлені в межах загального строку позовної давності у 3 роки, після переривання строку позовної даності (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Також враховуючи, що розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат відповідачем не оскаржується, правомірність нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних при прийнятті даної постанови судовою колегією не розглядається.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим.
Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2020 у справі №911/1497/20 - без змін.
Матеріали справи №911/1497/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.03.2021.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді Т.І. Разіна
К.В. Тарасенко