вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" березня 2021 р. Справа№ 910/18644/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Пашкіної С.А.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Добрицька В.С.
учасники справи згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2020
у справі № 910/18644/20 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом ОСОБА_1
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21"
про зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21" про зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/18644/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21" про зобов'язання вчинити дії з доданими до неї документами повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції указував, що функціонування роботи ЄСІТС відтерміновано, а відповідно, до початку її функціонування подання процесуальних документів та інших документів, доказів здійснюється в паперовій формі, тоді як позовна заява, уточнена позовна заява до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ПЕТРИЦЬКОГО 21" і додані до неї документи, а також заява про усунення недоліків позовної заяви подані в електронній формі. При цьому, суд першої інстанції посилався на рішення Вищої ради правосуддя від 28.02.2019 № 624/0/15-19.
Крім того, суд першої інстанції зазначав, що усупереч вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 позивачем не було подано на адресу суду доказів направлення позовної заяви та додатків до неї на адресу відповідача в оригіналі (лист з описом вкладення, документ, що підтверджує надання поштових послуг) відповідно до вимог частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України. Крім того суд першої інстанції зазначав, що відсутні жодні належні та допустимі докази на підтвердження того, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ПЕТРИЦЬКОГО 21" має офіційну поштову адресу, яку зазначив саме Позивач, оскільки з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вбачається наявність такої адреси.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 23.12.2020 за допомогою системи "Електронний суд" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у даній справі. Продовжити розгляд судом позовної заяви позивача. Також до апеляційної скарги скаржником додано заяву про звільнення від сплати судового збору за подання скарги.
В обґрунтування своєї скарги апелянт зазначав, що при винесені оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було порушено норми процесуального права. Зокрема апелянт зазначав, що відсутність факту початку повноцінного функціонування ЄСІТС не може бути перешкодою для роботи її підсистеми «Електронний суд» та відповідно права особи на подання процесуальних документів через цю підсистему в електронній формі. Позивач зазначав, що аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 06.08.2019 у справі №2340/4648/18 та №520/20958/18 від 22.08.2019.
Крім того, позивач зазначав, що усі документи, що надійшли до суду з використанням сервісу «Електронний суд», вважається такими, що подані з використанням власного електронного підпису.
Позивач зазначав, що у порядку виконання вимог ст.162, 164 ГПК України, підтвердження відправки копій позовної заяви відповідачу електронним листом на електронну адресу відповідача та надано скріншот, як доказ його процесуальних дій.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/18644/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Пашкіна С.А., Буравльов С.І.
Перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 , судом були виявлені недоліки такої скарги, а саме відсутність належних доказів, які підтверджують направлення апеляційної скарги на адресу відповідача.
За таких обставин, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/18644/20. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/18644/20 залишено без руху на підставі ст. ст. 174, 260 ГПК України та надано скаржнику строк на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали.
15.02.2021 на адресу суду від скаржника на виконання вимог ухвали суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/18644/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Розгляд справи призначено на 16.03.2021.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги заслухавши пояснення представника скаржника, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню. Справу №910/18644/20 передати на розгляд Господарського суду м. Києва.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Отже, як убачається із матеріалів справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки указана позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заявником не додано до матеріалів позовної заяви жодних належних та допустимих доказів на підтвердження надсилання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до вимог частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України.
В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначав, що зі скріншоту електронної пошти позивача не вбачається надсилання на адресу відповідача копії доданих до позовної заяви та уточненої позовної заяви документів, які були подані на адресу Господарського суду міста Києва. Крім того, відсутні жодні належні та допустимі докази на підтвердження того, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ПЕТРИЦЬКОГО 21" має офіційну поштову адресу, яку зазначив саме Позивач, оскільки з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вбачається наявність такої адреси.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву посилався на рішення Вищої ради правосуддя від 28.02.2019 № 624/0/15-19, зазначивши, що до початку функціонування роботи ЄСІТС подання процесуальних документів та інших документів, доказів здійснюється в паперовій формі.
Однак, колегія суддів не може погодитись із указаним посиланням суду першої інстанції, з наступних підстав.
У рішенні ВРП від 23.04.2020 №1052/0/15-20 зазначено наступне.
У зв'язку з численними зауваженнями до указаного проекту Положення, які надійшли на адресу Вищої ради правосуддя, 28 лютого 2019 року Вища рада правосуддя прийняла рішення № 624/0/15-19 «Про повернення на доопрацювання проекту Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему», згідно з яким Проект надіслано до ДСА України на доопрацювання.
Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 151, 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» своїм рішення від 23.04.2020 №1052/0/15-20 ВРП вирішила, зокрема, доопрацювати та надати на затвердження проект Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему; впровадити ЄСІТС; розробити нормативи кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та подати їх на затвердження.
Державна судова адміністрація наказом від 01.06.2020 №247 «Про затвердження в дослідну експлуатацію підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет», на підставі статей 152, 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", рішень Вищої ради правосуддя від 26.03.2020 № 880/0/15-20 та від 23.04.2020 № 1052/0/15-2 щодо прискорення впровадження Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (із змінами), Концепції побудови Єдиної судової іформаційної-телекомунікаційної системи, затвердженої наказом ДСА України від 07.11.2019 № 1096 (із змінами), та ураховуючи лист Державного підприємства "Центр судових сервісів" від 28.05.2020 № 2805-2020-1-ЕС щодо завершення проведення тестової експлуатації підсистем "Електронний суд" та "Електронний кабінет", наказала зокрема у п. 1, запровадити з 1 червня 2020 року в дослідну експлуатацію підсистеми "Електронний суд" та "Електронний кабінет" (далі - Підсистеми) у всіх місцевих та апеляційних судах України (крім Київського апеляційного суду) та Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду (далі - пілотні суди).
Отже, колегія суддів зазначає, що станом на дату винесення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, відповідно до наказу ДСА та рішення ВРП (вищезазначені) запроваджена дослідна експлуатація підсистеми «Електронний суд» та «Електронний кабінет» у всіх місцевих та апеляційних судах України.
Водночас згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою принципу верховенства права є право на звернення до суду, що передбачено статтею 55 Конституції України та гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд).
Крім того, статтею 64 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану.
Отже, право на справедливий суд також не може бути обмежено, проте, визначаючи справедливий баланс між правом особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля та правом на справедливий суд, слід зазначити про пріоритет природного права особи на життя та безпечне довкілля, яке визнається таким усіма цивілізованими народами і націями та є загальним спадком європейської правової традиції, позитивний обов'язок щодо забезпечення якого на території України покладено на державу Україна. Так, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 1 Конституції України).
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що посилання суду першої інстанції, стосовно подання процесуальних документів та інших документів у лише у паперовій формі є передчасними та необґрунтованими.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп зазначено, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція)кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією. У рішенні від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (параграф 33) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно із ч. 1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Стосовно доводів наведених судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, що позивачем не було виконано вимоги викладені в ухвалі суду від 07.12.2020 (залишення без руху), колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається із змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд зазначив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 надано ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду доказів направлення позовної заяви та додатків до неї на адресу відповідача в оригіналі (лист з описом вкладення, документ, що підтверджує надання поштових послуг) відповідно до вимог частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України.
Суд першої інстанції зазначив, що позивачем не було надано доказів направлення позовної заяви та додатків до неї на адресу відповідача в оригіналі (лист з описом вкладення, документ, що підтверджує надання поштових послуг) відповідно до вимог частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України, а зі скріншоту електронної пошти позивача не убачається надсилання на адресу відповідача копії доданих до позовної заяви та уточненої позовної заяви документів, які були подані на адресу Господарського суду міста Києва. Суд першої інстанції зазначав, що відсутні жодні належні та допустимі докази на підтвердження того, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ПЕТРИЦЬКОГО 21" має офіційну поштову адресу, яку зазначив саме позивач, оскільки з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не убачається наявність такої адреси.
Однак, колегія суддів не може погодитись із указаним вище твердженням суду першої інстанції з наступних підстав.
Надсилання процесуальних документів до суду в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеному за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов'язковим використанням власного електронного підпису.
Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через «Електронний кабінет».
Як установлено судом та убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 позовну заяву та додані до неї документи до суду першої інстанції було надіслано за допомогою підсистеми «Електронний суд», з урахуванням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" і "Про електронні довірчі послуги".
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач звертаючись із апеляційною скаргою на ухвалу суду від 22.12.2020, подав апеляційну скаргу через особистий кабінет в системі "Електронний суд".
Також, апелянтом було надано суду повідомлення про проведення Загальних зборів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Петрицького 21», де зазначено, що збори відбудуться 28.02.2021 за адресою А.Петрицького, 21. В указаному повідомлення було зазначено електронну адресу ОСББ: «osbb.petrytskoho21@gmail.com».
Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» (надалі Закон), юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Частиною 3 ст. 10 вищезазначеного Закону визначено, що вимоги підтвердження факту одержання документа, встановлені законодавством у випадках відправлення документів рекомендованим листом або передавання їх під розписку, не поширюються на електронні документи. У таких випадках підтвердження факту одержання електронних документів здійснюється згідно з вимогами цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону визначено, що електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.
З матеріалів справи убачається, що позивачем було надано вищеуказані докази, як на предмет свого доказування.
Стосовно наявності офіційної електронної адреси у відповідача у відомостях ЄДРПОУ. Колегія суддів зазначає, що внесення даних до відомостей реєстру є обов'язок особи, яка відповідно реєструється. З урахуванням відсутності офіційної електронної адреси у відомостях реєстру і з урахуванням неможливості заявника надати суду офіційні відомості з цього приводу, суд відповідно до вимог ГПК (глава 3 ) може сам установити належність електронної адреси відповідача, не здійснюючи при цьому обмеження права позивача на доступ до правосуддя.
Крім того, у матеріалах справи наявне оголошення відповідача, про проведення зборів, де сам відповідач указував дану електронну адресу.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не в повній мірі відповідає нормам процесуального права та фактичним обставинам справи, а покладений в основу оскаржуваної ухвали висновок суду про повернення позовної заяви ОСОБА_1 є передчасним.
Відповідно до ч. 3 ст. 271 ГПК України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Беручи до уваги вищенаведене, ухвала Господарського суду м. Києва від 22.12.20202 у справі №910/18644/20 підлягає скасуванню, а справа передачі на розгляд Господарського суду м. Києва.
Питання розподілу судових витрат визначено у статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Так, згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Водночас, розподіл судового збору здійснюється між сторонами спору відповідно до частини 1 названої статті в залежності від результатів розгляду справи по суті. Господарським процесуальним кодексом України не передбачено розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.
Також, Господарський процесуальний кодекс України не ставить вирішення питання розподілу судових витрат в залежності від стадії розгляду справи в судах першої чи апеляційної інстанцій.
При цьому, суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат у справі лише у разі прийняття ним постанови про скасування чи зміну судового рішення суду першої інстанції, прийнятого за результатами розгляду справи по суті.
Отже, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції в даному випадку не здійснює розподіл судових витрат, в тому числі судового збору.
Колегія суддів відзначає, що аналогічної правової позиції дотримується також Верховний Суд в ухвалі від 18.06.2018 у справі № 914/31/18.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.12.2020 у справі № 910/18644/20 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.12.2020 у справі № 910/18644/20 скасувати.
3. Справу №910/18644/20 передати на розгляд Господарського суду м. Києва.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 23.03.2021.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді С.А. Пашкіна
С.І. Буравльов