вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" березня 2021 р. Справа№ 911/2387/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейне об'єднання «Робочий стіль»
на рішення Господарського суду Київської області 26.11.2020
у справі № 911/2387/20 (суддя Кошик А.Ю.)
за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейне об'єднання «Робочий стіль»
про стягнення 10 046,93 грн
Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі - АТ «Укргазвидобування», позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейне об'єднання «Робочий стіль» (далі - ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль», відповідач) про стягнення 10 046,93 грн, з яких 5 613,41 грн пені та 4 433,52 грн штрафу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 19-163 від 04.09.2019 щодо своєчасної поставки товару.
Рішенням Господарського суду Київської області від 26.11.2020 у справі №911/2387/20 позов задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим є підстави для застосування встановленої законом та договором відповідальності; перевіривши надані позивачем розрахунки пені та штрафу, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
При цьому, враховуючи, що 28.08.2020 за платіжним дорученням №323804 позивач повернув сплачені відповідачем як заборгованість грошові кошти за платіжним дорученням № 1510 від 21.08.2020, оскільки предметом позову у справі є стягнення пені та штрафу, тобто штрафних санкцій, а не заборгованості за договором, суд дійшов висновку про те, що заявлені до стягнення у справі пеня та штраф фактично не погашені відповідачем.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким закрити провадження у справі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за нез'ясування обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням судом норм процесуального права щодо закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
В обґрунтування скарги відповідач вказував на те, що суд залишив поза увагою ту обставину, що до моменту відкриття провадження у справі (25.08.2020) відповідачем була здійснена оплата у розмірі 10 046,93 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1510 від 21.08.2020, а відтак, у даній справі відсутній предмет позову щодо стягнення вказаних грошових коштів та наявні підстави для закриття провадження; 21.08.2020 відповідачем направлено на адресу позивача лист з повідомленням про здійснену оплату, однак, останнім 28.08.2020 з невідомих причин повернуто грошові кошти, що свідчить про зловживання позивачем процесуальними правами; судом не врахована чітка ідентифікація призначення платежу за платіжним дорученням № 1510 від 21.08.2020 викладена у вказаному листі про відсутність взаємних претензій чи вимог від 21.08.2020 що спростовує висновок суду про можливість (право) позивача не приймати платіж відповідача та повернути його на власний розсуд.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль» на рішення Господарського суду Київської області 26.11.2020 у справі № 911/2387/20; встановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено АТ «Укргазвидобування» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2387/20.
Позивач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі та залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував на тому, що на час ухвалення оскаржуваного судового рішення заявлені до стягнення штраф та пеня не були сплачені відповідачем, у зв'язку з чим відсутні підстави для закриття провадження у справі; позовні вимоги відповідачем не заперечені та не спростовані, а факт перерахування грошових коштів в сумі 10 046,93 грн на користь позивача в добровільному порядку свідчить лише про визнання позову.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 04.09.2019 між АТ «Укргазвидобування» (у тексті договору - покупець) та ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль» (у тексті договору - постачальник) було укладено договір поставки № 19-163 (далі - договір), за умовами якого (п. 1.1) постачальник зобов'язався поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації/-ях, що додається/ються до договору і є його невід'ємною/-ими частиною/-ами, а покупець - прийняти та оплатити такий товар.
Згідно з п. 1.2. договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації/-ях (далі - Специфікація/-ії), яка є Додатком №1 до договору та є його невід'ємною частиною.
Строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в Специфікації/-ях до цього договору (п. 5.1. договору).
Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що обсяг поставки товару (кожної партії товару) визначається в рознарядках покупця та узгоджується до поставки товару. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання постачальником рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка постачальнику може направлятися покупцем в електронному вигляді на електронну адресу постачальника, вказану в розділі XIV даного договору.
Відповідно до п. 5.3. договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, (при наявності двух дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).
Строк дії договору складає з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), і діє до повного виконання сторонами зобов'язань (п. 10.1 договору).
Згідно зі Специфікацією №1 від 04.09.2019, що є Додатком №1 до договору, сторони погодили поставку товарів (спецодягу) загальною вартістю 98 322,00 грн на умовах DDP станція склад призначення: Україна,
Харківська обл., Балаклійський р-н, смт. Андріївка, в'їзд Першотравневий 4, Склад №2 ГПУ «Шебелинкагазвидобування».
Пунктом 3 вказаної специфікації встановлено строк поставки товару, що становить 60 календарних днів з дати підписання договору.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків здійснення поставки товару позивачем на поштову адресу відповідача було направлено вимогу про сплату 9 637,61 грн штрафних санкцій.
Посилаючись на те, що вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль» пені та штрафу а несвоєчасну поставку товару.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вимоги чинного законодавства та вищевказані межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, укладення між позивачем та відповідачем вищевказаного договору поставки було спрямоване на отримання останнім оплати за товар та обов'язку по здійсненню його поставки.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 662 ЦК України передбачено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було зазначено вище, відповідно до п. 3 Специфікації №1 від 04.09.2019, що є Додатком №1 до договору, сторони погодили строк поставки товару, що становить 60 календарних днів з дати підписання договору.
Отже, граничним терміном виконання зобов'язань за договором є 04.11.2019, з урахуванням того, що 03.11.2019 був вихідним днем.
За приписами ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця.
При цьому, колегією суддів враховано, що у Специфікації №1 від 04.09.2019 сторони погодили здійснення поставки товару на умовах DDP-станція (склад) призначення, що у відповідності до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року означає DDP (DELIVERED DUTY PAID) - поставка зі сплатою мита. Термін «поставка зі сплатою мита» означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які «мита» (під словом «мито» тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій з проходження митних процедур, а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.
З матеріалів справи вбачається, що 05.09.2019 позивачем на електронну адресу відповідача було надано рознарядку №1 від 04.09.2019 на весь обсяг товару, визначений у Специфікації №1 до договору, що підтверджується роздруківкою з програми електронної пошти.
На виконання умов договору та вказаної рознарядки відповідачем здійснено поставку товару наступним чином:
20.11.2019 за видатковою накладною №340 від 20.11.2019 - «Халат медичний» в кількості 20 од. на суму 5 760,00 грн (позиція 5 Специфікації №1);
20.11.2019 за видатковою накладною №341 від 20.11.2019 - «Костюм медичний» в кількості 20 комплектів на суму 5 880,00 грн (позиція 5 Специфікації №1);
03.12.2019 за видатковою накладною №385 від 27.11.2019 - «Халат для захисту від розчинів рослин» в кількості 26 комплектів та «Жилет сигнальний-слецодяг підвищеної видимості» в кількості 87 комплектів на суму 23 346,00 грн (позиція 3 та 1 Специфікації № 1);
23.12.2019 за видатковою накладною №501 від 18.12.2019 - «Костюм для робітників харчоблоків» в кількості 52 комплекти на суму 35 880,00 грн (позиція 4 та 1 Специфікації №1);
20.01.2020 за видатковою накладною №8 від 15.01.2020 - «Халат для захисту від виробничих забруднень» в кількості 27 од. на суму 7 776,00 грн (позиція 2 Специфікації №1);
10.03.2020 за видатковою накладною №52 від 02.03.2020 - «Плащ для захисту від води «в кількості 80 комплектів на суму 19 680,00 грн (позиція 7 Специфікації №1).
Таким чином, відповідач здійснив поставку товару у визначених договором обсягах, проте з порушенням узгоджених строків поставки.
Позивачем в повному обсязі здійснено оплату поставленого товару, що підтверджується платіжними дорученнями №252865 від 24.01.2020, №252864 від 24.01.2020, №254898 від 30.01.2020, №259904 від 17.02.2020, №269763 від 12.03.2020, №284520 від 29.04.2020.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).
За приписами статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідно до п.7.10. договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у даному договорі, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочений понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
Так, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем господарських зобов'язань за договором щодо своєчасної поставки товару, позивачем на підставі п. 7.10 договору нараховано пеню в розмірі 5 613,41 грн за період прострочення з 05.11.2019 до фактичної дати відповідної поставки товару за вищевказаними видатковими накладними, а також штраф у розмірі 4 433,52 грн.
Перевіривши наведені у позовній заяві розрахунки вказаних сум пені та штрафу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вказаних вимог про стягнення з відповідача 5 613,41 грн пені та 4 433,52 грн штрафу та наявність підстав для їх задоволення.
При цьому, судом першої інстанції враховано, що відповідач під час розгляду справи жодних заперечень проти позову не надав, а стверджував про добровільне погашення заявленої у справі заборгованості за платіжним дорученням № 1510 від 21.08.2020.
Листом про відсутність взаємних претензій чи вимог вих. №21-08/19/20 від 21.08.2020 відповідач повідомив позивача про те, що 21.08.2020 ним виявлено на сайті «Судова влада України» наявність на розгляді Господарського суду Київської області справи №911/2387/20 за позовом АТ «Укргазвидобування» до ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль» про стягнення заборгованості у розмірі 10 046,93 грн, у зв'язку з чим останнім здійснено оплату вказаної заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням № 1510 від 21.08.2020.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач не прийняв вказаний платіж відповідача та 28.08.2020 за платіжним дорученням № 323804 повернув сплачені відповідачем грошові кошти.
Як зазначив позивач, вказані грошові кошти були повернуті відповідачеві у зв'язку з тим, що предметом позову у справі є стягнення пені та штрафу, тобто штрафних санкцій, а не заборгованості за договором, про що зазначив відповідач у призначенні платежу у платіжному дорученні № 1510 від 21.08.2020.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про необхідність закриття провадження у даній справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, виходячи з наступного.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до звернення позивача з позовом до суду, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Так, предметом спору у даній справі є сплата пені та штрафу, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної поставки товару.
Разом з тим, як станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції, так і станом на час розгляду апеляційної скарги, заявлені до стягнення у справі пеня та штраф фактично не були сплачені відповідачем позивачеві, тобто предмет даного спору між сторонами продовжує існувати, що свідчить про відсутність підстав для закриття провадження у справі згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, місцевий господарський суд, належним чином дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль» на користь АТ «Укргазвидобування» 5 613,41 грн пені та 4 433,52 грн штрафу.
За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2020 у справі №911/2387/20 прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль» має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейне об'єднання «Робочий стіль» на рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2020 у справі №911/2387/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2020 у справі №911/2387/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/2387/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз