вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" березня 2021 р. Справа№ 927/848/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2020
у справі №927/848/20 (суддя Ноувен М.П.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»
до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області
про стягнення 129 568,54 грн
Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії, позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Головного управління державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області, відповідач) про стягнення 129 568,54 грн, з яких 119 991,18 грн основного боргу, 5 933,38 грн пені, 2 085,29 грн 3% річних та 1 558,69 грн інфляційних нарахувань, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання телекомунікаційних послуг споживачам, які здійснюють їх закупівлю за державні кошти №67 від 04.02.2019 щодо своєчасної та повної їх оплати.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2020 у справі №927/848/20 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії 119 983,19 грн боргу, 2 966,47 грн пені, 1 558,59 грн інфляційних втрат та 2 085,19 грн 3 % річних, 2 102,00 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що відповідач надані позивачем послуги оплатив частково, відтак, допустив порушення зобов'язання; вказані позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, однак, у зв'язку з недоведеністю позивачем наявності заборгованості в сумі 7,99 грн за жовтень 2019 року, а також у зв'язку з неправильно здійсненими розрахунками пені, 3% річних та інфляційних втрат, підлягають задоволенню частково.
При цьому, з огляду на заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, беручи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про можливість зменшення стягуваної суми пені на 50 %.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ГУ ДФС у Чернігівській області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що рахунок на оплату за грудень 2019 року до нього не надходив; заборгованість перед позивачем виникла не з його вини, оскільки починаючи з 17.12.2019 рахунки ГУ ДФС у Чернігівській області у Головному управлінні ДКСУ у Чернігівській області, як замовника, були заблоковані стягувачами на підставі судових рішень, а відтак, на думку апелянта, відсутні підстави для нарахування пені за невиконання зобов'язань; судом безпідставно стягнуто з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, оскільки такі не передбачені умовами договору, а норми ст. 625 ЦК України підлягають застосуванню лише у цивільних правовідносинах між фізичними особами та між фізичними та юридичними особами.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2020 у справі №927/848/20; визначено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; зобов'язано ГУ ДФС у Чернігівській області надати суду докази виконання вимог статтею 259 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо надіслання іншим учасникам справи копії цієї скарги та доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.
26.01.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ГУ ДФС у Чернігівській області на виконання вимог вказаної ухвали суду надійшло клопотання з доказами направлення апеляційної скарги позивачеві.
Позивач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Чернігівської області залишити без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на безпідставність доводів апелянта, оскільки останній отримав рахунок за грудень 2019 року 14.01.2019 за допомогою програми M.E.Doc IS в електронному вигляді на електронну адресу, як визначено умовами договору; відповідач підтвердив отримання послуг за спірний період та відсутність претензій щодо їх якості та обсягу, а згода апелянта з сумою заборгованості підтверджується також її оплатою відповідачем 30.12.2020; з огляду на прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими; судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апелянта спростовуються фактичними обставинами справи.
04.02.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ГУ ДФС у Чернігівській області надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких відповідач повідомив про виконання ним 30.12.2020 свого зобов'язання за договором в частині сплати за послуги, надані в листопаді та грудні 2019 року.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 04.02.2019 між ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії (у тексті договору - виконавець) та ГУ ДФС у Чернігівській області (у тексті договору - замовник) було укладено договір № 67 про надання телекомунікаційних послуг споживачам, які здійснюють їх закупівлю за державні кошти (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується у 2019 році надавати замовнику послуги телефонного зв'язку та передачі даних згідно ДК 021:2015 код 64210000-1 «Послуги телефонного зв'язку та передачі даних», а також послуги, пов'язані технологічно з телекомунікаційними послугами (далі - послуги), що визначаються у Замовленні послуг та у відповідних Додатках до цього договору, а замовник зобов'язується своєчасно оплачувати отримані послуги відповідно до вимог цього договору і Умов та порядку надання телекомунікаційних послуг ПАТ «Укртелеком» (далі - Умови Укртелекому, затверджені виконавцем та опубліковані на офіційному веб-сайті ПАТ «Укртелеком» http://ukrtelekom.ua).
Ціна цього договору становить 800 000,00 грн, у тому числі ПДВ 133 333,33 грн (п. 2.1. договору).
Порядок оплати наданих телекомунікаційних послуг - кредит (п. 3.2. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору розрахунки проводяться шляхом здійснення оплати замовником після пред'явлення виконавцем рахунку на оплату послуг (разом з рахунком надається акт здавання-приймання наданих послуг) або рахунка-акта на оплату послуг (при цьому рахунок-акт одночасно є актом здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг) за кожний розрахунковий період.
У п. 3.3. договору сторони погодили систему розрахунків, що застосовуються виконавцем: з надсиланням рахунків в електронному вигляді на електронну поштову адресу, зазначену в реквізитах.
Пунктом 3.4. договору передбачено, що замовник сплачує фактично отримані послуги згідно з діючими тарифами виконавця, у порядку передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до п. 6.1. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та Умов Укртелекому.
Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами, і згідно з п.3 ст. 631 ЦК України умови цього договору застосовуються до відносин, які складися з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 7.2. договору).
Пунктом 8.6. договору сторони погодили, що при виконанні договору у випадках, не передбачених договором та Умовами Укртелекому, сторони керуються законодавством, в тому числі Законом України «Про телекомунікації» і Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг в діючій на момент надання послуг редакції. Інші відносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються Умовами Укртелекому, з якими замовник ознайомлений, погоджується та зобов'язується виконувати в повному обсязі. Укладаючи цей договір замовник своїм підписом підтверджує, що він ознайомлений з положеннями Закону України «Про телекомунікації», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 та Умовами Укртелекому, що є складовою частиною цього договору. Кожна із сторін самостійно організовує ознайомлення з діючим законодавством України та Умовами Укртелекому.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору у період з 01.11.2019 по 31.03.2020 та неоплатою наданих позивачем послуг, 13.05.2020 ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії листом № 14-12/101 від 13.05.2020 звернулося до ГУ ДФС у Чернігівській області з претензією про сплату боргу в сумі 119 991,18 грн.
Листом № 570/10/25-01-05-03 від 01.06.2020 відповідач повідомив позивача, що ГУ ДФС України в Чернігівській області зареєструвало в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Чернігівській області Реєстр бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів №359 від 17.12.2019 на суму 59 972,08 грн згідно з рахунком за листопад, а також Реєстр бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів №359 від 23.12.2019 на суму 59 972,08 грн згідно рахунку за грудень 2019 року. Станом на дату пред'явлення претензії ГУ ДФС у Чернігівській області вживаються всі заходи щодо погашення заборгованості в сумі 119 991,18 грн.
Посилаючись на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснив оплату за надані позивачем послуги у період з жовтня по грудень 2019 року, останній звернувся з даним позовом до суду про стягнення основного боргу та нарахованих на нього пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог частково, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором про надання послуг, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Таким чином, укладення ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії та ГУ ДФС у Чернігівській області договору про надання телекомунікаційних послуг споживачам, які здійснюють їх закупівлю за державні кошти №67 від 04.02.2019 було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку із здійснення їх оплати.
За умовами ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Умовами надання послуг є укладення договору між оператором телекомунікацій та споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог договору про надання телекомунікаційних послуг та оплати замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.
Відповідно до п. 5 ст. 33 Закону України «Про телекомунікації», споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції по наданню послуг підтверджується первинними бухгалтерськими документами, зокрема, актами наданих послуг, які повинні відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
За змістом п. 3.1 договору сторони передбачили, що рахунок-акт одночасно є актом здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг) за кожний розрахунковий період.
Як вбачається з наданих позивачем рахунків-актів №7440000000000067.10.2019 від 31.10.2019 за телекомунікаційні послуги за жовтень 2019 року на суму 59 959,01 грн, № 7440000000000067.11.2019 від 30.11.2019 за телекомунікаційні послуги за листопад 2019 року на суму 59 980,07 грн, №7440000000000067.12.2019 від 31.12.2019 за телекомунікаційні послуги за грудень 2019 року на суму 60 011,11 грн (а.с. 51-56) ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії було надано телекомунікаційні послуги ГУ ДФС у Чернігівській області на загальну суму 179 942,20 грн.
При цьому, відповідач вказує на отримання ним 17.12.20219 рахунків-актів №7440000000000067.10.2019 від 31.10.2019 за телекомунікаційні послуги за жовтень 2019 року на суму 59 959,01 грн, №7440000000000067.11.2019 від 30.11.2019 за телекомунікаційні послуги за листопад 2019 року на суму 59 972,08 грн та №7440000000000067.12.2019 від 16.12.2019 за телекомунікаційні послуги за грудень 2019 року на суму 59 972,08 грн (а.с.106-109) та заперечує щодо отримання ним рахунку-акту №7440000000000067.12.2019 від 31.12.2019 за телекомунікаційні послуги за грудень 2019 року на суму 60 011,11 грн.
Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, у відповідності до погоджених сторонами умов договору рахунки-акти направлялись відповідачеві на адресу електронної пошти за допомогою програми «M.E.Doc».
З наданого позивачем витягу програми електронного документообігу «M.E.Doc» (а.с. 125-127) вбачається, що відповідач отримував рахунки-акти, а саме, рахунок-акт за жовтень 2019 року відповідач отримав 04.11.2019, за листопад 2019 року - 04.12.2019, за грудень 2019 року - 14.01.2019.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем рахунки-акти є належними та допустимими доказами на підтвердження факту надання позивачем телекомунікаційних послуг відповідачеві за період жовтень-грудень 2019 року на загальну суму 179 942,20 грн.
За приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У п. 3.2. договору сторони визначили порядок оплати наданих телекомунікаційних послуг - кредит.
Відповідно до п. 5.4. Умов Укртелекому у разі здійснення розрахунків за отримані послуги на умовах наступної (кредитної) форми оплати рахунок за телекомунікаційні послуги оплачуються абонентом не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не передбачено договором.
Отже, з урахуванням умов договору та Умов Укртелекому строк оплати послуг здійснюється 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Як вбачається з банківської виписки (а.с. 62) та визнається сторонами у справі, 28.11.2019 відповідачем сплачено вартість послуг за жовтень 2019 року в сумі 59 959,01 грн.
При цьому, позивач вказує на те, що відповідно до Умов Укртелекому існує порядок зарахування коштів: для абонентів - бюджетних підприємств, установ, організацій, які повністю фінансуються за рахунок бюджетних коштів: борги попередніх періодів, поточні нарахування - в черговості дати початку надання послуги, штраф (за наявності), пеня попередніх періодів (за наявності), аванс на наступний період.
В результаті неповної оплати відповідачем рахунків за попередні періоди позивач стверджує, що у відповідача виникла заборгованість в сумі 7,99 грн, у зв'язку з чим сума коштів, сплачена відповідачем 28.11.2019 в розмірі 59 959,01 грн була зарахована позивачем наступним чином: 7,99 грн - борг попереднього періоду за надані телекомунікаційні послуги за вересень 2019 року, решта суми 59 951,02 грн за надані послуги за жовтень 2019 року.
Як вбачається з наданого позивачем рахунку-акта №7440000000000067.7.2019 за липень 2019 року до суми наданих телекомунікаційних послуг було включено послугу: Розшифровка електронна по особовому рахунку в форматі csv за травень-червень 2019 року в сумі 8 грн (з ПДВ).
Водночас, позивачем у позовній заяві не наведено правових підстав щодо даної суми та не надано доказів, що підтверджують зазначені обставини.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості в сумі 7,99 грн за жовтень 2019 року, а відтак, заборгованість відповідача, з урахуванням оплати за жовтень 2019 року, становить 119 983,19 грн.
Таким чином, в порушення умов укладеного сторонами договору, відповідач надані протягом спірного періоду позивачем послуги оплатив лише частково, чим порушив права позивача, за захистом яких останній звернувся до суду з даним позовом.
Доказів сплати заборгованості за телекомунікаційні послуги в сумі 119 983,19 грн місцевому господарському суду не було надано, а платіжні доручення від 29.12.2020 №656 та №657, надані суду апеляційної інстанції, не можуть бути прийняті в якості додаткових доказів у справі та не впливають на розмір встановленого місцевим господарським судом розміру боргу, оскільки така оплата апелянтом була проведена після ухвалення судового рішення.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що отримання послуг відповідачем не заперечується, а позивачем належними та допустимими доказами доведено настання строку здійснення їх оплати, водночас, доказів повної оплати наданих позивачем послуг відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір в сумі 119 983,19 грн підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення вказаної вимоги у зазначеній сумі, а в частині стягнення з відповідача 7,99 грн заборгованості за жовтень 2019 року необхідно відмовити.
Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 966,47 грн, нарахованої за періоди прострочення, що визначені позивачем у розрахунку за кожний місяць надання послуг, з урахуванням оплати заборгованості за жовтень 2019 року.
Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
В силу ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Пунктом 4.3.8 Умов Укртелекому передбачено, що у разі несвоєчасної оплати абонентом наданих послуг у строк, визначений у розділі 5 (п. 5.4), Укртелеком має право вживати до нього такі заходи, зокрема, нараховувати пеню за прострочення оплати послуг з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не передбачено договором.
Відповідно до п. 7.6.2. Умов Укртелекому у разі затримки оплати за надані послуги абонент сплачує пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг, у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення оплати.
Разом з тим, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 у справі №902/669/18.
Як вбачається з розрахунку позивача, по рахунку за листопад 2019 року визначено період нарахування пені з 21.12.2019 по 30.06.2020, що є порушенням ч.6 ст. 232 ГК України.
При цьому, ані договором, ані Умовами Укртелекому не визначено продовження нарахування штрафних санкцій поза межами шестимісячного строку.
Таким чином, по рахунку № НОМЕР_1 за листопад 2019 року від 30.11.2019 період прострочення виконання грошового зобов'язання становить з 21.12.2019 по 21.06.2020.
Здійснивши власний розрахунок, з урахуванням непідтвердженої суми заборгованості у розмірі 7,99 грн, а також періоду прострочення з оплати послуг за листопад 2019 року, який не перевищує шести місяців, судом першої інстанції правильно встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 5 932,93 грн.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції заявив клопотання про зменшення розміру стягнення з нього пені на 50%.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначав, що починаючи з грудня 2019 року рахунки ГУ ДФС у Чернігівській області у Головному управлінні ДКСУ у Чернігівській області заблоковані стягувачами на підставі рішень судів. При цьому, відповідачем вживаються всі належні заходи щодо погашення заборгованості, а саме, 06.02.2020 направлено лист до Державної фіскальної служби України щодо потреб у збільшенні кошторисних призначень на 2020 рік для погашення кредиторської заборгованості за 2019 рік.
Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань та міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки суд наділений задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.
Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме, частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, неустойка як засіб розумного стимулювання виконання грошового зобов'язання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
За таких обставин, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, та зокрема на необхідність стимулювання відповідача в інтересах позивача до вчасного виконання грошових зобов'язань, а також з огляду на відсутність доказів понесених позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме в зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість зменшення розміру стягуваної суми пені на 50 %, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково у розмірі 2 966,47 грн. В іншій частині вказаної вимоги, а саме, у стягненні 2 699,91 грн пені необхідно відмовити.
Доводи апелянта про недоцільність нарахування пені, оскільки прострочення виконання зобов'язання виникло не з вини відповідача, а з тих підстав, що рахунки ГУ ДФС у Чернігівській області у Головному управлінні ДКСУ у Чернігівській області були заблоковані стягувачами судового збору на користь фізичних осіб-підприємців та підприємств згідно з рішеннями судів, колегія суддів відхиляє, адже такі доводи були враховані судом першої інстанції при зменшенні розміру пені, що підлягає стягненню та вказані обставини не є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за надані послуги позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 32 085,29 грн 3% річних та 1 558,69 грн інфляційних втрат, нарахованих відповідно станом на 31.07.2020 за періоди прострочення, що визначені позивачем у розрахунку за кожний місяць надання послуг, з урахуванням оплати заборгованості за жовтень 2019 року.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, з урахуванням непідтвердженої суми заборгованості у розмірі 7,99 грн, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вказаних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1 558,59 грн інфляційних втрат та 2 085,19 грн 3 % річних. В іншій частині вказаних вимог необхідно відмовити.
При цьому, доводи апелянта про неправомірність стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі не передбачені умовами договору, а норми ст. 625 ЦК України підлягають застосуванню лише у цивільних правовідносинах між фізичними особами та між фізичними та юридичними особами, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову частково та стягнення з ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії 119 983,19 грн боргу, 2 966,47 грн пені, 1 558,59 грн інфляційних втрат та 2 085,19 грн 3 % річних. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог судом першої інстанції правомірно відмовлено.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2020 у справі №927/848/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ГУ ДФС у Чернігівській області має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2020 у справі №927/848/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2020 у справі №927/848/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи №927/848/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова