вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" березня 2021 р. Справа№ 910/14572/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Пашкіної С.А.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду м. Києва від 03.12.2020 р. (повне рішення складено 03.12.2020 р.)
у справі № 910/14572/20 (суддя - Андреїшина І.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення збитків у розмірі 23128,29 грн
У вересні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків, спричинених незабезпеченням збереженості вагонів, у загальному розмірі 23128,29 грн, з яких: 3876,00 грн - витрати на придбання деталей, 10645,58 грн - вартість ремонтних робіт та 8606,71 грн - вартість передислокації вагонів до вагонних депо.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що внаслідок незабезпечення схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, відповідач зобов'язаний відшкодувати Приватному акціонерному товариству "Лізингова компанія "Укртранслізинг" суму збитків, понесених останнім в результаті заміни розукомплектованих деталей, у загальному розмірі 23128,29 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.10.2020 р. відкрито провадження у справі № 910/14572/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.12.2020 р. (повне рішення складено 03.12.2020 р.) у справі № 910/14572/20 позов Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що оскаржуване рішення суду ухвалено за неповного з'ясування обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням приписів процесуального права.
Відповідач посилається на те, що місцевим господарським судом проігноровано спеціальні норми законодавства в частині наявності підстав для пред'явлення позову про відшкодування збитків, завданих розукомплектуванням вагонів. На переконання відповідача, позивач повинен був надати акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М та акт загальної форми ГУ-23. Проте позивачем не надано до матеріалів справи акту про пошкодження вагона форми ВУ-25 всупереч Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 р.
Також відповідач вказує на те, що для ухвалення рішення у даній справі суд вивчав та керувався матеріалами іншої справи, оскільки судом здійснено посилання на відзив на позовну заяву із зовсім іншим вихідним номером, а також зазначено про розукомплектування 24 вагонів, незважаючи на той факт, що позивач стверджував про розукомплектування 7 вагонів.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2021 р. апеляційну скаргу у справі № 910/14572/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 р. відповідачеві поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, зупинено його дію, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/14572/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачеві строк для подання відзиву на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії цієї ухвали.
До суду 03.02.2021 р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" заперечує проти доводів скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що Акціонерним товариством "Українська залізниця" здійснено перевезення вантажних вагонів, що перебувають у власності Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг", під час якого виявлено розукомплектування 7 вагонів № № 95220513, 95220562, 95237061, 95220737, 95220273, 95220448 та 95240917.
Факт розукомплектування вагонів виявлено на станціях Одеса Застава (405101) Одеської залізниці, Вапнярка (408504) Одеської залізниці, Верхівцеве (456404) Придніпровської залізниці, Мелітополь (476003) Придніпровської залізниці та Сарни (355504) Львівської залізниці.
Зі складених актів загальної форми ГУ-23 щодо вагонів № № 95220513, 95220562, 95237061, 95220737, 95220273, 95220448, 95240917 убачається, що відбулося розукомплектування цих вагонів, а саме викрадення головної та/або магістральної частини повітророзподільника гальмівного обладнання безпосередньо під час перевезення вантажу відповідачем.
Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 р., (далі - статут), обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Абзацом 1 пункту 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002 р., визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли у процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.
При цьому, як правомірно зазначено місцевим господарським судом, з огляду на правову позицію, викладену у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 15.06.2018 р. у справі № 904/7360/17, від 20.02.2018 р. у справі № 904/12334/16 та від 03.04.2018 р. у справі № 904/11914/16, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами із сплатою провізної плати, мають статус вантажу.
Обставини викладені в акті загальної форми, не повинні повторно підтверджуватись іншими актами загальної форми, а тому зазначені в акті підстави його складання повинні оцінюватись судами без повторного доказування таких обставин (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2018 р. у справі № 907/382/17).
Таким чином, підтвердженням розукомплектування 7 вагонів позивача під час їх перевезення, на переконання Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг", є складені акти загальної форми ГУ-23, а також повідомлення про направлення вагонів на ремонт за формою ВУ-23М (фіксується вид несправності, виявлений під час курсування такого вагону у складі поїзду) та дефектні відомості за формою ВУ-22 (зазначається вид робіт по вагону, який прибув у ремонт). Вказані документи наявні у матеріалах даної справи.
Відповідно до п. 4 Правил складання актів комерційні акти складаються на вантаж, що перебуває у дорозі, у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом. У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.
Разом з цим, як зазначає позивач, комерційні акти представниками відповідача за фактом розукомплектування вагонів не складались. З метою отримання комерційних актів позивач звертався до відповідача із відповідними запитами. Також Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" зверталося із заявами до правоохоронних органів.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.05.2018 р. у справі № 916/1350/17 та від 01.06.2018 р. у справі № 910/3930/17, залізниця зобов'язана скласти комерційні акти, якщо сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажоодержувачу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформлюються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюються Правилами.
Внаслідок розукомплектування вагонів Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" було змушене придбати необхідні деталі для ремонту та направити їх до вагонних депо для встановлення на розукомплектовані вагони.
Передача позивачем придбаних деталей вагонним депо підтверджується відповідними актами приймання-передачі матеріалів від 01.08.2020 р., від 25.05.2020 р., від 29.04.2020 р., а також актами використання давальницьких вузлів від 02.08.2020 р., від 28.05.2020 р. та від 29.04.2020 р., копії яких наявні у матеріалах справи.
Окрім цього, деталі, які необхідно було встановити на пошкоджені вагони, придбані, зокрема:
- у Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецвагонкомплект» на підставі видаткової накладної № В-29/07/20-3 від 29.07.2020 р. придбано 2 одиниці товару «Штурвал К 22.04-04.05.00.0-00 СБ» на суму 1728,00 грн з ПДВ (оплата за товар здійснена платіжним дорученням № 00812 від 29.07.2020 р.). Придбані деталі були встановлені на вагони за № № 95220562 та 95237061;
- у Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський ВРЗ» на підставі договору № UTL-153 від 01.09.2017 р. придбано 2 одиниці товару «Кран 372» на суму 1452,00 грн з ПДВ (оплата за товар здійснена платіжним дорученням № 00578 від 22.05.2020 р., а поставка підтверджується видатковою накладною № 208 від 22.05.2020 р.). Придбані деталі були встановлені на вагони за № № 95220737 та 95220273;
- у Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський ВРЗ» на підставі договору № UTL-153 від 01.09.2017 р. придбано 1 одиницю товару «Важіль горизонтальний» на суму 696,00 грн з ПДВ (оплата за товар здійснена платіжним дорученням № 00489 від 24.04.2020 р., а поставка підтверджується видатковою накладною № 267 від 24.04.2020 р.). Придбана деталь була встановлена на вагон за № 95240917.
Таким чином, позивач зазначає, що він поніс витрати на придбання деталей у загальному розмірі 3876,00 грн.
При цьому, придбані позивачем деталі встановлювалися на розукомплектовані вагони у вагонних депо.
Згідно з п. п. 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 р., пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також внесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці. Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві, перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
У матеріалах даної справи наявні акти приймання-передачі деталей, акти використання давальницької сировини, дефектні відомості за формою ВУ-22, повідомлення за формою ВУ-36М, повідомлення за формою ВУ-23М, що підтверджують ремонт пошкоджених вагонів у депо.
Факт виконання вагонними депо ремонтних робіт підтверджується складеними актами № 47 від 27.04.2020 р., № 337/150 від 20.08.2020 р., № 2/621 від 26.06.2020 р., № 903(259) від 10.07.2020 р. та № 512(023) від 08.05.2020 р.
При цьому, позивач сплатив вартість виконаних робіт вагонним депо у розмірі 10645,58 грн (з ПДВ), що підтверджується платіжними дорученнями № 00491 від 12.05.2020 р., № 00928 від 28.08.2020 р., № 00688 від 30.06.2020 р., № 00817 від 27.08.2020 р. та № 00498 від 29.05.2020 р.
Окрім цього, оскільки факт розукомплектування вагонів виявлено на шляху курсування таких вагонів, ремонт проводився у найближчому вагонному депо. Тому позивачем також понесені витрати по передислокації 5 розукомплектованих вагонів № № 95220513, 95220737, 95220273, 95220448, 95240917 до ремонтних депо.
На підтвердження отримання послуг по передислокації вищезазначених вагонів до вагонних депо складені акти № 33 від 22.06.2020 р., № 1/621 від 12.06.2020 р., № 889(259) від 12.07.2020 р. та № 512(023) від 08.05.2020 р. Загальна вартість отриманих послуг по передислокації вагонів становить 8606,71 грн з ПДВ.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача та наявності підтвердженого факту нанесення збитків Приватному акціонерному товариству "Лізингова компанія "Укртранслізинг". З такою позицією погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
За приписами ст. 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 2 Статуту залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно зі ст. 5 статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статею 6 статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.
Перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам (ст. 8 статуту).
За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015 р., власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1 вказаних правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Окрім цього, згідно з абз. 1 п. 12.1 розділу 12 "Технічне обслуговування і ремонт рухомого складу, в тому числі спеціального самохідного рухомого складу" Правил технічної експлуатації залізниць, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 411 від 20.12.1996 р., забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться.
Як правомірно встановлено судом першої інстанції, було виявлено пошкодження (розукомплектування) 7 вагонів позивача, що полягало у відсутності магістральних частин повітророзподільника та головних частин повітророзподільника.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що прийняття відповідачем до перевезення вагонів № № 95220513, 95220562, 95237061, 95220737, 95220273, 95220448 та 95240917 свідчить про те, що такі вагони перебували у справному технічному стані.
Відповідно до п. 6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28.10.1997 р., забороняється ставити в склад поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з таких несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно з п. 6.2.1 цієї інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно необхідно замінити справними.
Таким чином, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є пошкодженням вагону, а при їх несправності забороняється постановка вагону в склад поїзда.
За фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей, вагони позивача були направлені на технічне обслуговування, про що свідчать оформлені повідомлення форми ВУ-23М та форми ВУ-22.
Відповідно до п. 4.6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених, наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 р., обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Відповідно до п. 20 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 р., пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також внесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці. Пошкодження можуть бути істотними і бути причиною вилучення вагонів із експлуатації.
Згідно з п. 20 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002 р., акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно зі ст. 124 Статуту залізниць України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що складені акти загальної форми ГУ-23 є належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76, 77, 79, 80 ГПК України розукомплектування належних позивачеві вагонів, зокрема, щодо відсутності головної та/або магістральної частини повітророзподільника.
Відповідно до пункту 21 Правил користування вагонами і контейнерами ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
Як достовірно встановлено місцевим господарським судом та було зазначено вище, для ремонту пошкоджених вагонів Приватним акціонерним товариством "Лізингова компанія "Укртранслізинг" було придбано та надано необхідні деталі на загальну суму 3876,00 грн, а також здійснено оплату ремонтних робіт у розмірі 10645,58 грн та понесені витрати на подачу/забирання вагонів загальною вартістю 8606,71 грн.
Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами сума збитків за пошкодження вагона складається з:
- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту у розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих правил.
З наявних у матеріалах цієї справи договорів поставки, специфікацій до них та платіжних доручень убачається, що позивачем було придбано та оплачено вартість необхідних деталей для ремонту відповідних вагонів на загальну суму 23128,29 грн.
Отже, загальна сума витрат, понесених позивачем на ремонт розукомплектованих вагонів склала 23128,29 грн.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Стаття 224 ГК України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Статею 225 ГК України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для застосування до особи цивільно-правової відповідальності у вигляді збитків є доведені позивачем належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами у розумінні ст. ст. 76-80 ГПК України обставини заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань, а також причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що у даному випадку наявні усі елементи складу цивільного правопорушення.
Так, протиправна поведінка (бездіяльність) Акціонерного товариства "Українська залізниця" полягає у невиконанні обов'язку щодо забезпечення збереження вагонів, які знаходяться у власності позивача, внаслідок чого з вагонів було викрадено деталі.
Збитки Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" підтверджуються документально понесеними витратами на відновлення технічного стану вагонів, з яких було викрадено деталі, а саме:
- витратами на придбання деталей у розмірі 3876,00 грн;
- витратами на оплату технічного обслуговування пошкоджених вагонів, а саме вартістю робіт по безпосередньому встановленню вагонним депо деталей замість викрадених, що складають 10645,58 грн;
- вартістю подачі вагонів у ремонтне депо для проведення ремонтних робіт, що складає 8606,71 грн.
Також, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача полягає у тому, що у випадку, якби перевізником було виконано обов'язок щодо забезпечення збереження вагонів, Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" не зазнало б втрат на відновлення технічного стану вагонів.
Вина відповідача полягає у тому, що:
- у Акціонерного товариства "Українська залізниця" була реальна можливість діяти правомірно та попередити наступ негативних наслідків, оскільки відповідач міг вжити заходів для забезпечення схоронності вагонів і недопущення викрадення деталей з вагонів позивача;
- відповідач не вжив усіх необхідних заходів з метою недопущення протиправної поведінки та попередження настання збитків, оскільки не забезпечив цілісності вагонів внаслідок втручання невідомих осіб з метою викрадення деталей.
Згідно зі ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин (ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт").
За приписами ст. 110 статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з правилами іншому підприємству.
Згідно з абз. 2 ст. 126 статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Приймаючи до уваги вищенаведене, позивачем доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою і завданою шкодою.
У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначає, що місцевим господарським судом проігноровано спеціальні норми законодавства в частині наявності підстав для пред'явлення позову про відшкодування збитків, завданих розукомплектуванням вагонів. На переконання відповідача, позивач повинен був надати акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М та акт загальної форми ГУ-23. Проте позивачем не надано до матеріалів справи акту про пошкодження вагона форми ВУ-25 всупереч Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 р.
Разом з цим, згідно з п. 20 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002 р., акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно зі ст. 124 Статуту залізниць України.
Відповідно до ст. 124 статуту за пошкодження і втрату вагонів, контейнерів на залізничних під'їзних коліях, у порту, на залізничній лінії, яка будується, під час навантаження або вивантаження засобами відправника або одержувача на станції, за пошкодження чи втрату знімних перевізних пристосувань (піддонів, строп, щитів, печей тощо), що належать залізниці, відправник, одержувач, порт, підприємство (організація) несуть матеріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Вантажовідправник, вантажоодержувач, порт, підприємство (організація) зобов'язані також відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу.
З рахуванням наведених положень, акти про пошкодження вагонів не можуть бути складені у даній ситуації, оскільки розукомплектовані вагони не є власністю залізниці та належать Приватному акціонерному товариству "Лізингова компанія "Укртранслізинг".
Окрім цього, як було зазначено, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2018 р. у справі № 907/382/17, обставини, викладені в акті загальної форми, не повинні повторно підтверджуватись іншими актами загальної форми, а тому зазначені в акті підстави його складання повинні оцінюватись судами без повторного доказування таких обставин.
Отже, наведені доводи відповідача колегією суддів відхиляються.
Також, відповідач зазначає, що для ухвалення рішення у даній справі суд вивчав та керувався матеріалами іншої справи, оскільки судом здійснено посилання на відзив на позовну заяву із зовсім іншим вихідним номером. Також місцевим господарським судом зазначено про розукомплектування 24 вагонів, незважаючи на той факт, що позивач стверджував про розукомплектування 7 вагонів.
Натомість, як убачається з матеріалів даної справи, ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.01.2021 р. за заявою позивача виправлено описки в оскаржуваному рішенні суду та зазначено правильний вихідний номер відзиву відповідача, а також вказано правильну кількість вагонів: 7 замість 24.
За вказаних обставин, вищевказані аргументи відповідача також повністю спростовуються обставинами справи.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Статею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином відповідач не довів та не підтвердив належними засобами доказування відсутність обов'язку щодо відшкодування збитків, спричинених незабезпеченням збереженості вагонів Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг".
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 03.12.2020 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.12.2020 р. у справі № 910/14572/20 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 03.12.2020 р. у справі № 910/14572/20.
4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст складено 22.03.2021 р.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В.Андрієнко
С.А. Пашкіна