ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 50/20626.04.10
За заявою приватного підприємства "Карвош"
до 1) приватного будівельного підприємства "Снага-М"
2) комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"
про визнання права власності та зобов'язання провести реєстрацію
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники:
Від позивача Кириченко О.В.(дов. від 01.03.2010)
Від відповідача-1 Іщенко В.В.(дов. від 10.02.2010)
Від відповідача-2 Солодовнік А.О.(дов. від 25.02.2009)
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідачів про визнання за ним права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, Броварський проспект, 36(літера «А»), загальною площею 143,6 кв.м. та зобов"язання відповідача-2 зареєструвати право власності позивача на дане приміщення.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.03.2010 порушено провадження у справі №50/206, призначено її до розгляду на 19.04.2010.
19.04.2010 в судове засідання прибули представники позивача та відповідачів, дали пояснення по справі та подали докази.
Представники відповідачів подали відзиви на позовну заяву, в яких просили відмовити в задоволенні позовної заяви з підстав зазначених у даних відзивах.
В судовому засіданні було оголошено перерву на 26.04.2010 для подання додаткових доказів по справі.
В судове засідання 26.04.2010 прибули представники позивача та відповідачів і дали пояснення по справі.
Представник позивача подав уточнення до позовної заяви, в яких просив суд визнати за позивачем право власності на об'єкт нерухомого майна -нежитлову будівлю, яка знаходиться по проспекту Броварському, 36(літера «А»), загальною площею 143,6 кв.м. та зобов'язати відповідача-2 зареєструвати право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за приватним підприємством "Карвош".
Суд прийняв дані уточнення до позовної заяви.
Представник позивача свої уточнені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідачів проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, господарський суд міста Києва, -
17.12.2009 між приватним підприємством «Карвош»(далі -позивач, замовник за договором) та приватним будівельним підприємством «Снага-М»(далі - відповідач-1, генеральний підрядник за договором) було укладено договір підряду б/н(далі договір).
Відповідно до п.1.1 даного договору відповідач-1 зобов'язався своїми силами і засобами з матеріалів позивача виконати і здати позивачу роботи по будівництву нежитлової будівлі автомийки по проспекту Броварському, 36(літера «А») в місті Києві площею 143,6 кв.м., а позивач зобов'язався прийняти і оплатити виконані роботи.
Згідно з п. 2.1. договору вартість робіт становить 20 000,00 грн. без ПДВ(генпідрядник є платником Єдиного 10% податку).
Судом встановлено, що дійсно вартість об'єкту будівництва склала 20 000,00 грн., що підтверджується договірною ціною на будівництво об'єкту та актом приймання виконаних підрядних робіт № 1 за грудень 2009 року та січень 2010 року.
Відповідач-1 відповідно до п. 4.2 даного договору після виконаних всіх робіт по будівництву та проведення оплати таких робіт, зобов'язався у 3-х денний термін передати позивачу побудований об'єкт по акту приймання-передачі.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що оплата по договору здійснюється замовником шляхом 100% оплати після виконання всіх робіт генеральним підрядником.
З матеріалів справи вбачається, що позивач умови договору підряду виконав і кошти в розмірі 20 000,00 грн. за об'єкт будівництва були перераховані 08.02.2010, що підтверджується платіжним дорученням № 1(копія в матеріалах справи).
Однак в порушення умов договору, Відповідач-1 станом на день розгляду справи не виконав взяті на себе зобов'язання по договору підряду від 17.12.2009 і не передав позивачу по акту приймання-передачі нежитлову будівлю - автомийку площею 143,6 кв.м. по проспекту Броварському, 36(літера «А») в місті Києві.
Звернення позивача до відповідача-1 з приводу передання вказаного об'єкта нерухомості залишилося без відповіді, а об'єкт нерухомості не переданий.
Внаслідок укладення договорів оренди нерухомого майна та поруки між сторонами, згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно умов ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст.173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно зі ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
В статті 876 ЦК України зазначено, що власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
Договором передбачено, що відповідач-1 зобов'язаний у 3-х денний термін передати позивачу побудований об'єкт по акту приймання-передачі, однак з незрозумілих причин відповідач-1 не зробив цього.
У відзиві на позовну заяву відповідач-1 зазначив, що не може передати позивачу побудований об'єкт нерухомості за договором підряду від 17.12.2009 до моменту повного погашення позивачем заборгованості перед відповідачем-1 в сумі 16 500,00 за інший побудований об'єкт нерухомості. При цьому жодних доказів існування «іншого»договору відповідач-1 суду не подав, пославшись на їх втрату. Більш того, суд наголошує, що існування між позивачем та відповідачем-1 інших договірних зобов'язань, ніж по договору підряду від 17.12.2009 б/н не є предметом розгляду даної справи, у зв'язку з чим заперечення відповідача-1 є необґрунтованими та не приймаються судом.
У зв'язку з вищевикладеним суд вважає правомірним набуття позивачем у власність нежитлової будівлі - автомийки по проспекту Броварському, 36(літера «А») в місті Києві площею 143,6 кв.м. на підставі договору підряду від 17.12.2009 б/н.
Відповідно до ст. 182 ЦК України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.
Згідно з ч. 8 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень проводиться місцевим органом державної реєстрації прав того реєстраційного (кадастрового) округу, в якому розмішена нерухомість або більша за площею її частина.
На виконання вказаних норм закону позивач звернувся до комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»(далі - відповідач-2) з проханням зареєструвати право власності на відповідне нерухоме майно, однак відповідач-2 не прийняв документи позивача і відмовив у реєстрації посилаючись на те, що об'єкт нерухомості не введений в експлуатацію.
Станом на день розгляду справи будівництво об'єкта - нежитлової будівлі автомийки по проспекту Броварському, 36(літера «А») в місті Києві площею 143,6 кв.м. закінчене, але об'єкт не введений в експлуатацію, оскільки відповідач-1 не передав даний об'єкт будівництва позивачу, як замовнику будівництва.
Відповідно до п. 1.1. Тимчасового положення «Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (далі - Положення) цілі обов'язкової державної реєстрації полягають, крім іншого, у забезпеченні визнання права власності та його захисту.
У відповідності до п. 1.5. цього Положення обов'язковій реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти майном.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист всіх суб'єктів прав власності.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, а статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою.
Згідно чинного в Україні законодавства, дії відповідача-2, на якого покладено обов'язок проводити реєстрацію майна, що знаходиться в територіальних межах м. Києва, повинні бути спрямовані на охорону права власності на нерухоме майно, шляхом здійснення його визнання через проведення державної реєстрації права власності, а отже, відмова в реєстрації права власності позивача фактично є невизнанням відповідачем-2 права власності позивача.
Відмова відповідача-2 здійснити державну реєстрацію прав власності на об'єкт нерухомого майна позбавляє позивача здійснити права власника щодо зазначеного об'єкта нерухомості, що передбачені статтями 317 та 319 ЦК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові майна належать права володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 3 ст. 182 ЦК України відмова у державній реєстрації права на нерухомість може бути оскаржена до суду.
Суд вважає, що дії відповідача-2 щодо відмови в реєстрації права власності суперечать вимогам закону, оскільки, відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. В такому випадку власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності згідно ст. 392 ЦК України.
Статтею 331 ЦК України на відповідача-2 покладено прямий обов'язок по реєстрації права власності на об'єкти незавершеного будівництва. Таким чином, на сьогодні, відповідач-2 зобов'язаний реєструвати право власності на об'єкти нерухомого майна, незалежно від введення їх в експлуатацію.
Згідно абзацу 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 22.11.2005 № 01-8/2167, органи єдиної системи реєстрації відповідних прав можуть бути відповідачами за позовами про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, пред'явленими згідно зі ст. 392 ЦК України. Таким органом зокрема і є комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна".
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 41 Конституції України власність в Україні може існувати у формі приватної, державної або комунальної.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач набув право власності на нерухоме майно, тобто на нежитлову будівлю - автомийку по проспекту Броварському, 36(літера «А») в місті Києві площею 143,6 кв.м. з моменту перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача - 08.02.2010.
Згідно технічного паспорту на нежитловий будинок, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна загальна площа автомийки по проспекту Броварському, 36(літера «А») в місті Києві складає 143,6 кв.м.
Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує рівній захист майнових прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” також спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість.
Статтею 147 Господарського кодексу України встановлено, що майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.
Положення ст. 20 Господарського кодексу України забезпечують право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання наявності прав.
Згідно ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює можливість захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів шляхом визнання відповідного права.
Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнів або претензій з боку третіх осіб.
Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
В даному випадку відповідачі не визнали право власності на спірне нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст.328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач набув право власності на нежитлову будівлю - автомийку по проспекту Броварському, 36(літера «А») в місті Києві площею 143,6 кв.м. правомірно -на підставі договору підряду від 17.12.2009 б/н.
За таких обставин, враховуючи те, що нерухоме майно набуте правомірно, оскільки це не оспорено ніким в суді та те, що у позивача в наявності достатньо документів, які підтверджують приналежність йому об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі автомийки по проспекту Броварському, 36(літера «А») в місті Києві площею 143,6 кв.м., у суду є підстави для визнання права власності на даний об'єкт нерухомості за позивачем.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" здійснити державну реєстрацію права державної власності на спірний об'єкт нерухомості, то суд встановив таке:
Як свідчать матеріали справи позивач звернувся до Київського міського БТІ з заявою з пакетом документів про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»відмовило у реєстрації посилаючись на те, що об'єкт нерухомості не введений в експлуатацію.
Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні визначено у Тимчасовому положенні про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Умови та порядок здійснення реєстрації прав на нерухоме майно передбачені законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»від 01.07.2004 № 1952-ІV та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджено наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 18.02.2002 № 157/6445.
Пунктом 1.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року № 6/5) (далі - Положення), передбачено, що дане Положення визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні та спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав.
Згідно із п. 1.3. Положення державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Також суд бере до уваги, що відповідно до п. 6.1. Положення оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 року № 1952-ІV (далі - Закон №1952-ІV) речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Частиною 5 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Згідно з ч.8 ст. 3 Закону № 1952-ІV реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень проводиться місцевим органом державної реєстрації прав того реєстраційного (кадастрового) округу, в якому розміщена нерухомість або більша за площею її частина.
Пунктом 1.4. Положення визначено, що реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів.
Положенням передбачено обов'язкову реєстрацію права власності на підставі правовстановлювальних документів (згідно Додатку №1 до даного Положення), одним з яких є свідоцтво на право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, а також рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна (п. 2.1. Положення).
Частиною третьою ст. 17 вказаного Закону встановлено, що державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав.
Тобто, відповідно до вимог вказаного Закону та Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, позивач зобов'язаний зареєструвати право власності на об'єкти нерухомості, при цьому Державою визнається право приватного підприємства "Карвош" на таку реєстрацію на підставі документів, які підтверджують правомірність набуття такого права власності.
Оскільки право власності позивача на вищезгадане нежиле приміщення до даного часу Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна не зареєстровано, а відповідач-2 безпідставно відмовляється його реєструвати, суд вважає, що відповідачем-2 порушується право власності позивача на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Відповідно до ст.ст. 319, 321, 391 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Здійснення права власності може бути обмежено або припинено виключно у випадках і в порядку встановлених законом, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Посилання відповідача-2 на те, що у позивача відсутнє свідоцтво про право власності та акт вводу в експлуатацію для проведення реєстрації права власності є необґрунтованим, оскільки згідно з п. 1 Додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, в перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності, входять договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності на нерухоме майно.
Крім того, ст. 19 вказаного вище Закону серед таких документів передбачені також акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень та інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 19 Закону також однією з підстав для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права являється визнання права.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Частиною 1 ст. 91 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Окрім того, відповідно до п. 18 Листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»з наступними змінами, названі у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»органи єдиної системи реєстрації відповідних прав можуть бути відповідачами за позовами про офіційне визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, пред'явленими згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України.
Оскільки, згідно з п. 5 розділу V «Прикінцевих положень»вказаного Закону до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру, реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації, останні можуть бути відповідачами у таких справах.
Таким чином, суд вважає правомірними позовні вимоги позивача про зобов”язання комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" здійснити державну реєстрацію права державної власності на наступний об”єкт нерухомості: нежитлове приміщення -автомийка, яке знаходиться за адресою: м. Київ, Броварський проспект, 36(літера «А»), загальною площею 143,6 кв.м.
Суд вважає, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені та відповідачами не спростовані. А тому позовні вимоги щодо визнання права власності на спірний об”єкт нерухомості та зобов”язання здійснити державну реєстрацію цього права підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
Всі інші доводи та заперечення сторін та надані на їх підтвердження докази судом не приймаються на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати понесені позивачем покладаються на відповідачів.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати право власності на об'єкт нерухомого майна -нежитлову будівлю, яка знаходиться по проспекту Броварському, 36(літера «А») в м. Києві, загальною площею 143,6 кв.м. за приватним підприємством "Карвош"(вул. Стрітенська, 3/15-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 36858437).
3. Зобов”язати комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4В, код ЄДРПОУ 03359836) здійснити державну реєстрацію права власності за приватним підприємством "Карвош"(вул. Стрітенська, 3/15-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 36858437) на наступний об”єкт нерухомості: нежитлову будівлю, яка знаходиться по проспекту Броварському, 36(літера «А») в м. Києві, загальною площею 143,6 кв.м.
4. Стягнути з комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4В, код ЄДРПОУ 03359836, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь приватного підприємства "Карвош"(вул. Стрітенська, 3/15-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 36858437) 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Стягнути з приватного будівельного підприємства "Снага-М"(вул. Межигірська, 32, кв. 19, м. Київ, код ЄДРПОУ 23540874, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь приватного підприємства "Карвош"(вул. Стрітенська, 3/15-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 36858437) 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
7. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
8. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання рішення - 30.04.2010