ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 27/15726.04.10
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Лізинг Плюс»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Газтеплоенерго»
простягнення 60 331,02 грн.
Суддя Дідиченко М.А.
Секретар Приходько Є.П.
Представники сторін:
від позивача:Волчок А.А. -представник за довіреністю № 4 від 23.02.2010 року;
від відповідача:Дубинець В.Ю. -представник за довіреністю № 36 від 21.04.2010 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Лізинг Плюс»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газтеплоенерго»про стягнення 60 331,02 грн.
Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору № 19.10/01-кп від 19.10.2009 року позивач передав у власність відповідача, а відповідач прийняв товар на суму 59 850,40 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що, в порушення умов договору, зобов'язання з оплати товару відповідач не виконав. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить стягнути з останнього основну заборгованість у розмірі 59 850,40 грн., проценти за несвоєчасне виконання зобов'язання щодо оплати товару у розмірі 59,85 грн., збитки від інфляції у розмірі 208,51 грн. та 3 % річних у розмірі 212,26 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 26.04.2010 року.
Представник позивача у судовому засіданні 26.04.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 06.04.2010 року, та надав усні пояснення по суті спору.
Представник відповідача у судовому засіданні 26.04.2010 року подав докази та відзив на позовну заяву, витребувані ухвалою суду від 06.04.2010 року, та надав усні пояснення по суті спору.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що проти позовних вимог не заперечує.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
19.10.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго-Лізинг Плюс»(надалі -позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газтеплоенерго»(надалі -відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 19.10/01-кп (надалі -договір).
Згідно з пунктом 1.1 договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти й оплатити продукцію відповідно до специфікації № 1, що є невід'ємним додатком до договору.
Пунктом 2.1 сторони визначили, що сума договору складає 59 850,40 грн.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму 59 850,40 грн., що підтверджується наданою суду видатковою накладною № РН-0611/02 від 06.11.2009 року.
Товар був отриманий уповноваженим представником відповідача, що діяв на підставі наявної в матеріалах справи довіреності на одержання цінностей серії ЯПР № 972803 від 05.11.2009 року.
Відповідно до пункту 2.2 договору відповідач зобов'язався оплатити поставлений товар у термін до 19.12.2009 року.
Зобов'язання з розрахунку відповідач не виконав, кошти на поточний рахунок позивача не перерахував.
Враховуючи зазначене, станом на день вирішення спору у відповідача існує основна заборгованість перед позивачем у розмірі 59 850,40 грн.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно ж до частини 2 цієї ж статті ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В частині 1 статті 692 ЦК України зазначається, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Належних доказів виконання зобов'язання з оплати поставленого товару відповідач не надав, проти позовних вимог не заперечував.
Отже, факт порушення відповідачем договірного зобов'язання підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Згідно з статями 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 59 850,40 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем оплати товару позивач просить стягнути з останнього проценти за несвоєчасне виконання зобов'язання щодо оплати товару у розмірі 59,85 грн., збитки від інфляції у розмірі 208,51 грн. за період з 20.12.2009 року по 31.12.2009 року та 3 % річних у розмірі 212,26 грн. за період з 20.12.2009 року по 31.01.2010 року.
Як зазначалося вище, що оплатити поставлений товар відповідач зобов'язався у термін до 19.12.2009 року. Таким чином, прострочення виконання зобов'язання має місце з 20.12.2009 року.
Пунктом 6.2 договору сторони обумовили, що у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідач сплачує покупцю 0,1 % від неоплаченої суми.
Згідно з частиною 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Виходячи із визначень, наведених вище, суд приходить до висновку, що за прострочення оплати поставленого товару сторони передбачили сплату відповідачем штрафу.
За перерахунком суду розмір штрафу складає:
59 850,40 грн. * 0,1 % = 59,85 грн.
Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 59,85 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Позивач клопотання про вихід суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог не заявляв.
З огляду на вказане, нарахування судом збитків від інфляції за прострочення оплати товару можливе виключно в межах позовних вимог, тобто в межах періоду, заявленого позивачем (з 20.12.2009 року по 31.12.2009 року).
Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця -червня.
Враховуючи зазначене, підстави для нарахування індексу інфляції в межах періоду, заявленого позивачем, відсутні.
Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача збитків від інфляції у розмірі 208,51 грн. суд вважає безпідставною та відмовляє у її задоволенні.
За перерахунком суду розмір 3 % річних складає:
59 850,40 грн. * 3 % * 43 (з 20.12.2009 року по 31.01.2010 року) / 365 = 211,53 грн.
Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 211,53 грн.
Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 692, 712 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газтеплоенерго»(01133, м. Київ, вул. Щорса, 29; ідентифікаційний код 33194066) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Лізинг Плюс»(81754, Львівська обл., Жидачівський район, с. Загірочка, вул. Чорновола, 40; ідентифікаційний код 35549269) основну заборгованість у розмірі 59 850 (п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят) 40 коп., штраф у розмірі 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 85 коп., 3 % річних у розмірі 211 (двісті одинадцять) грн. 53 коп., 601 (шістсот одну) грн. 22 коп. державного мита та 235 (двісті тридцять п'ять) грн. 17 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.
СуддяДідиченко М.А.
Дата підписання -28.04.2010 року.