Номер провадження: 22-ц/813/2420/21
Номер справи місцевого суду: 523/13228/16-ц
Головуючий у першій інстанції Дяченко В.Г.
Доповідач Заїкін А. П.
04.03.2021 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 523/13228/16
Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/2420/21
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Князюка О.В., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дерезюк В.В.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Житлово-будівельний кооператив «Жовтневий-25»,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Житлово-будівельний кооператив «Жовтневий-25», про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, вселення та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Дяченко В.Г. об 10 годині 33 хвилині 07 листопада 2019 року, повний текст рішення складений 15 листопада 2019 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним уточненим у квітні 2017 року позовом, в якому остаточно просить поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею: 1) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (далі - Квартира); 2) право власності на 1/2 частину автомобіля КАМАЗ, модель 53212, державний знак НОМЕР_1 (далі - Вантажний автомобіль); 3) право власності на 1/2 частину причепа-платформи, модель СЗАП 8352, державний знак - НОМЕР_2 (далі - Причеп) (Т. 1, а. с. 2 - 5, 50 - 53).
ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що з 13.08.1977 року сторони перебували у шлюбі. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року шлюб було розірвано.
За час шлюбу сторони придбали квартиру, вантажний автомобіль з причепом, легковий автомобіль Шевроле ОСОБА_3 , 2007 року випуску. Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Через приховування відповідачем автомобілю з причепом, позивач самостійно провела судову автотоварознавчу експертизу по визначенню ринкової вартості майна, відповідно до якої ринкова вартість автомобіля КАМАЗ, модель 53212, державний знак НОМЕР_1 , становить 105130,00 грн., причепа-платформи, модель СЗАП 8352, державний знак НОМЕР_2 становить 28400,00 грн.
У квітні 2017 року ОСОБА_2 , не визнавши первісні вимоги ОСОБА_1 , звернувся до суду з уточненим у грудні місяці цього ж року зустрічним позовом, в якому остаточно просить: 1) визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири; 2) вселити його у квартиру; 3) зобов'язати ОСОБА_1 надати йому повний комплект ключів від квартири; 3) встановити порядок користування квартирою, виділив у користування: 3.1) ОСОБА_2 : - житлову кімнату, площею - 11,0 кв. м.; - лоджію, яка примикає до вищевказаної кімнати, площею - 2,2 кв. м.; - комору, яка також примикає до вищевказаної кімнати, площею - 2.5 кв. м.; 3.2) ОСОБА_1 : - житлову кімнату, площею - 18,9 кв. м.; - житлову кімнату, площею -9,1 кв. м.; - лоджію, площею - 2,6 кв. м.; - лоджію, площею 1,6 кв. м.; - вбудовану шафу, площею - 0,5 кв. м; - вбудовану шафу, площею - 0,5 кв. м.. У спільному користуванні залишити: -коридор, площею - 12,3 кв. м.; - кухню, площею - 7,5 кв. м.; - ванну кімнату, площею - 2,5 кв. м.; - туалет, площею - 0,9 кв. м.; 4) зобов'язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у здійсненні права власності квартирою і у встановленому порядку користування квартирою.
ОСОБА_2 свої зустрічні вимоги обґрунтовує тим, що за час шлюбу було придбано квартиру. З 2010 року вони почали проживати окремо в різних кімнатах квартири, між ними було встановлено порядок користування квартирою. На початку осені 2015 року ОСОБА_1 почала чинити йому перешкоди в користуванні квартирою, змінила замки, у квартиру не впускає. З цього приводу він у серпні 2015 року звертався до поліції.
Автомобіль Шевроле належить їхньому сину - ОСОБА_4 .
Вантажний автомобіль за час шлюбу, а саме у листопаді 2015 року, через наявність у нього безномерних агрегатів, був зданий на металобрухт за борги. Причіп також був відданий за борг (Т. 1, а. с. 58 - 59 зворотна сторона, 89 - 90 зворотна сторона)
2.2 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 72,3 кв. м., в тому числі, житловою площею - 39,0 кв. м, яка складається з приміщень: - житлова кімната, площею - 18,9 кв. м.; - житлова кімната, площею - 11,0 кв.м.; - житлова кімната, площею - 9,1 кв. м.; - кухня, площею - 7,5 кв. м.; - вбиральня, площею - 0,9 кв. м.; - ванна кімната, площею - 2,5 кв. м.; - коридор, площею - 12,3 кв. м.; - комора, площею - 2,5 кв. м.; - лоджія, площею - 2,6 кв. м.; - лоджія, площею - 1,8 кв. м.; - лоджія, площею - 2,2 кв. м..
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки "КАМАЗ", модель 53212, 1989 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину причепа-платформи марки "СЗАП 8352, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 72,3 кв.м. в тому числі житловою площею 39,0 кв.м, яка складається з приміщень: житлова кімната площею 18,9 кв.м., житлова кімната площею 11,0 кв.м., житлова кімната площею 9,1 кв.м., кухня площею 7,5 кв.м., вбиральна площею 0,9 кв.м., ванна кімната площею 2,5 кв.м., коридор площею 12,3 кв.м., комора площею 2,5 кв.м., лоджія площею 2,6 кв.м., лоджія площею 1,8 кв.м., лоджія площею 2,2 кв.м.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля марки "КАМАЗ", моделі 53212, 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину причепа-платформи, марка «СЗАП 8352», реєстраційний номер - НОМЕР_3 .
Вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у здійсненні права власності 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1 , шляхом надання повного комплекту ключів від вхідних дверей ОСОБА_2 ..
В іншій частині вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що спірне майно, а саме - квартира, вантажний автомобіль, причеп-платформа є спільною сумісною власністю сторін як подружжя на час припинення спільного ведення господарства - жовтень 2013 року. Згідно довідки сервісного центру МВС № 5142 від 23.11.2016 року вантажний автомобіль та причеп зареєстрований за відповідачем. З наданих відповідачем доказів неможливо встановити, що не металобрухт був зданий саме вантажний автомобіль, тоді як вантажний автомобіль залишається бути зареєстрованим. Враховуючи рівність часток подружжя у спільній сумісній власності, суд першої інстанції вважав що визнання права власності на Ѕ частину квартири, вантажного автомобіля та причепу за кожним є законним та справедливим.
Вимоги зустрічного позову про вселення у квартиру та зобов'язання надати комплект ключів є обгрунтованими. Зустрічні вимоги про встановлення порядку користування квартирою не підлягають задоволенню, оскільки площа кімнат не відповідає ідеальним часткам, тому встановлення запропонованого порядку користування квартирою призведе до зменшення часток співвласників, що буде істотним порушенням прав іншої сторони. Питання про компенсацію ОСОБА_1 вартості частки ОСОБА_2 сторонами не ставилось. Згоди на отримання такої компенсації ОСОБА_2 не надавав (Т. 1, а. с. 178 - 182).
2.3 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2019 року. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її вимоги, а саме: 1) в якості поділу спільного майна подружжя, а саме - автомобіля КАМАЗ 1989 року випуску, модель НОМЕР_4 , реєстраційний номер - НОМЕР_5 , якій зареєстровано на ім'я відповідача - ОСОБА_2 , стягнути з останнього на її користь - 52 565,00 грн.; 2) в якості поділу причепа-платформи, марка СЗАП 8352, реєстраційний номер - НОМЕР_3 , якій зареєстровано на ім'я відповідача - ОСОБА_2 , стягнути з останнього на її користь - 14 220,00 грн.; 3) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 23 128,96 грн., в якості відшкодування витрат за комунальні платежі.
2.4 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення в частині поділу спірного вантажного автомобіля, причепа-платформи та стягнення з ОСОБА_2 коштів у сумі - 23 128,96 грн., в якості відшкодування витрат на комунальні платежі, ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує, що: 1) 26.11.2018 року ухвалою суду (суддя Дяченко В.Г.) справу було прийнято до свого провадження та призначено судове засідання на 11.03.2019 року. 11.03.2019 року до суду з'явилися представники, але в зв'язку з тим, що сторони мали намір укласти мирову угоду та мали намір бути присутніми особисто в судовому засіданні, наступне судове засідання було призначено на - 16.05.2019 року. ОСОБА_1 , не змогла прибути до судового засідання, з поважних причин, оскільки захворіла та надала до суду відповідне клопотання про перенесення судового засідання. Ухвалою суду від 15.05.2019 року було закрите підготовче провадження та призначено розгляд справи на - 12.08.2019 року об 11 годині 00 хвилин. 09.08.2019 року ОСОБА_1 через канцелярію суду було подано позовну заяву зі збільшеними позовними вимогами. Судом у судовому засіданні, яке відбулося 12.08.2019 року, було відмовлено в прийнятті означеної позовної вимоги, незважаючи на поважну причину; 2) оскільки автомобіль КАМАЗ 53212, реєстраційний номер - НОМЕР_5 , 1989 року випуску, та причеп-платформа СЗАП 8352, реєстраційний номер НОМЕР_3 є спільним сумісним майном подружжя, воно знаходиться у відповідача - ОСОБА_2 , є неподільним майном, тому вона вимушена була звернутися до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації, в якості поділу рухомого майна; 3) з жовтня 2013 року ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживає, витрат на утримання спільного майна не несе, хоча до цього часу зареєстрований в квартирі і всі особові рахунки відкриті на його ім'я. Всі комунальні платежі здійснює вона. Відповідач не приймає участі в утриманні квартири, комунальні платежі не сплачує. Загалом нею було сплачено за комунальні послуги - 46 257,92 грн.. Тому, 1/2 частка від цієї суми повинна бути стягнута з відповідача ОСОБА_2 (Т. 1, а. с. 186 - 193).
Зі змісту доводів та вимог апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_1 тільки в частині визнання за сторонами права власності по Ѕ частини за кожним на вантажний автомобіль та причеп.
2.5 Позиція відповідача в апеляційному суді
ОСОБА_2 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відзив на апеляційну скаргу не надав.
2.6 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.12.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 07.11.2019 року залишено без руху.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2019 року,
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.01.2020 року призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Від представника позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю прибуття у судове засідання.
Інші учасники справи причини неявки не повідомили, заяв та клопотань не надали.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим відхилити клопотання про відкладення розгляду справи, розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року, шлюб що був зареєстрований 13.08.1977 року між позивачкою та відповідачем, розірвано (Т. 1, а. с. 10).
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25.03.2016 року встановлено, що відповідно до довідки ЖБК «Жовтневий 25», квартира АДРЕСА_1 з 1992 року є спільною сумісною власністю позивачки та відповідача (Т. 1, а. с. 14).
Під час шлюбу сторонами також придбано: 1) 12.12.2007 року - легковий автомобіль Шевроле Лачеті NF, 1961 року випуску, вартістю - 81 410,00 грн. (Т. 1, а. с. 18) та 23.06.1998 року - вантажний автомобіль «КАМАЗ, модель 53212», державний знак - НОМЕР_1 , і 14.04.2000 року - причеп-платформу, модель СЗАП 8352, державний знак - НОМЕР_2 (Т. 1, а. с. 19).
Відповідно до довідки сервісного центру МВС №5142 від 23.11.2016 року, вантажний автомобіль КАМАЗ та причеп СЗАП 8352 зареєстровані за відповідачем. Також, регіональним сервісним центром МВС в Одеській області повідомлено про відсутність матеріалів первинної реєстрації автомобіля КАМАЗ та роз'яснено, що відповідно до ПКМ України №1388 від 07.09.1998 року не допускається реєстрація та зняття з обліку, крім вибракування, транспортних засобів із знищеними номерами агрегатів (Т. 1, а. с. 34, 100).
Вимоги щодо поділу легкового автомобіля Шевроле Лачеті NF, 1961 року випуску, сторонами не заявлено.
З технічного паспорту квартири вбачається наявність приміщень: - житлова кімната, площею - 18,9 кв. м.; - житлова кімната, площею - 11,0 кв. м.; - житлова кімната, площею - 9,1 кв. м.; - кухня, площею - 7,5 кв. м.; - вбиральня, площею - 0,9 кв. м.; - ванна кімната, площею - 2,5 кв. м.; - коридор, площею - 12,3 кв. м.; - комора, площею - 2,5 кв. м.; - лоджія, площею - 2,6 кв. м.; - лоджія, площею - 1,8 кв. м.; - лоджія, площею 2,2 кв. м..
Між сторонами виникли правовідносини поділу спільного сумісного майна подружжя.
Спірне майно придбано подружжям до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України та ЦК України, а тому при вирішенні справи підлягають застосуванню положення Кодексу про шлюб та сім'ю України (надалі - КпШС України) та Закону України «Про власність», які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин.
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності на Ѕ частину квартири та відмовлених у задоволенні зустрічних позовних вимог не оскаржується. Тому, законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. ч. 1, 2 , 4 ст. 10 ЦПК України).
У відповідності до вимог п. 4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.
У статті 17 Закону України «Про власність» визначено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, а майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Статтею 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Відповідно до вимог статті 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Частина перша статті 29 КпШС України передбачає, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Як роз'яснено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зміст права власності, яке полягає у володінні, користуванні та розпорядженні майном, визначено у ст. ст. 62, 317 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку. Правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Доводи апелянта щодо не прийняття судом першої інстанції її уточненої позовної заяви, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Апеляційним судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 19.09.2016 року відкрито провадження.
18 вересня 2018 року від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ надійшов висновок №18-2509 судової авто-товарознавчої експертизи по визначенню ринкової вартості КТЗ від 23.08.2018 року.
23.11.2018 р. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи автоматизованою системою документообігу, у зв'язку з перебуванням судді Суворовського районного суду м. Одеси Виноградової Н.В. на лікарняному, у провадженні якої знаходилася вищевказана справа, відповідно до ст.14 ЦПК України. Справу було передано судді Дяченко В.Г. для розгляду.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26.11.2018 року цивільну справу прийнято до провадження судді Дяченко В.Г. та призначено судове засідання.
16.05.2019 року від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв'язку з поганим самопочуттям, до клопотання не надано жодного доказу щодо наявності відповідного підтвердження стану здоров'я. Таким чином, вказані причини неявки у судове засідання не є поважними.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.05.2019 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду по суті на - 12.08.2019 року об 11 годині 00 хвилин у відкритому судовому засіданні.
На наступне судове засідання, яке було призначено на 12.08.2019 року, була направлена судова повістка ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку, про що в матеріалах міститься рекомендоване поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якої ОСОБА_1 власноруч її отримала - 24.05.2019 року під власний підпис.
09.08.2019 року від ОСОБА_1 надійшов уточнений позов, згідно якого просить: 1) визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_2 ; 2) в якості поділу спільного майна подружжя, а саме - автомобіля КАМАЗ 1989 року випуску, модель НОМЕР_4 , реєстраційний номер - НОМЕР_5 , якій зареєстровано на ім'я відповідача - ОСОБА_2 , стягнути з останнього на її користь - 52 565,00 грн.; 2) в якості поділу причепа-платформи, марка СЗАП 8352, реєстраційний номер - НОМЕР_3 , якій зареєстровано на ім'я відповідача - ОСОБА_2 , стягнути з останнього на її користь - 14 220,00 грн.; 3) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 23 128,96 грн., в якості відшкодування витрат за комунальні платежі.
Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Відповідно до ст. 127 ЦПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Як передбачено ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
Відповідно до норм ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Так, ОСОБА_1 була обізнана щодо розгляду вказаної справи та про висновок судової авто-товарознавчої експертизи №18-2509 від 23.08.2018 року. До моменту закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті нею не було заявлено уточнень до позовної заяви, а навпаки було заявлене клопотання про відкладення розгляду справи без підтвердження відповідних обставин.
Звертаючись до суду із уточненим позовом ОСОБА_1 не було заявлено клопотання про поновлення строків для звернення з відповідним процесуальним документом, а також не було обґрунтовано поважності причин пропуску строку на подачу уточненого позову.
Інші доводи апеляційної скарги щодо стягнення Ѕ частки вартості вантажного автомобіля та причепу, стягнення Ѕ частини витрат з оплати житлово-комунальних послуг колегія суддів відхиляє, оскільки по цим вимогам суд першої інстанції рішення не ухвалював. Позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду з відповідним позовом.
3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.
3.6 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 22 березня 2021 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: О. В. Князюк
С.О. Погорєлова