Номер провадження: 22-ц/813/4379/21
Номер справи місцевого суду: 520/6937/19
Головуючий у першій інстанції Літвінова І. А.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
09.03.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» адвоката Шумілової Наталі Ігорівни на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенка Андрія Олександровича, Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенка Андрія Олександровича, Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк». Позовна заява мотивована тим, що державний реєстратор Глущенко Андрій Олександрович безпідставно та незаконно здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» на підставі іпотечного договору. Однак, в іпотечному договорі визначено способи, за якими стягнення звертається на предмет іпотеки. У разі якщо, визначені іпотечним договором та/або чинним законодавством заходи позасудового врегулювання з будь-яких причин не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі, останній вправі звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса чи за рішенням суду. Іпотекою є застава майна, а не перехід права власності на предмет іпотеки. Викладені обставини стали підставою звернення до суду.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2020 року позов задоволено. Визнано дії Державного реєстратора Глущенка Андрія Олександровича Філія комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 63,2 кв.м., житлова площа 44 кв. м., що розташована в АДРЕСА_2 , за Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» на підставі іпотечного договору від 20.11.2007 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Васильєвою С.В. за № 346 (індексний номер: 34542252 від 30.03.2017) - протиправними. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 63,2 кв.м., житлова площа 44 кв. м., що розташована в АДРЕСА_2 , за Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» на підставі іпотечного договору від 20.11.2007 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Васильєвою С.В. за № 346 (індексний номер: 34542252 від 30.03.2017) Державний реєстратор Глущенко Андрій Олександрович Філія комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області. Рішення суду є підставою для здійснення реєстрації права власності за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ) на трикімнатну квартиру, загальною площею 63,2 кв.м., житлова площа 44 кв.м., що розташована в АДРЕСА_2 , й поновлення відомостей щодо встановлених іпотечним договором від 20 листопада 2007 року, що укладений між ОСОБА_1 й ЗАТ «ПУМБ» (на теперішній час - АТ «ПУМБ»), заборон на відчуження цієї квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» адвокат Шумілова Наталія Ігорівна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. З цієї статті.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:
- ПАТ «Перший Український міжнародний банк» не надало необхідні для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження, документи передбачені п. 61 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: вимогу про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотеко держателя, звіт про оцінку іпотечного майна, розмір якої буде врахований при зверненні стягнення на предмет іпотеки;
- на квартиру позивача розповсюджується дія мораторію на підставі ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Проте повністю погодитися з усіма висновками та обґрунтуваннями суду першої інстанції не можна.
З матеріалів справи вбачається:
-20.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» (скорочене найменування - ПАТ «ПУМБ») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5849205, відповідно до умов якого ПАТ «ПУМБ» зобов'язався надати Позичальнику кредит у розмірі 140000,00 доларів США, а Позичальник зобов'язався повернути Банку кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені Кредитним договором;
-в якості забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором між ОСОБА_1 та ПАТ «ПУМБ» 20.11.2007 року був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Васільєвою С.В. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 346, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ «ПУМБ» двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,2 кв.м., житлова площа 44 кв. м., належну йому на підставі угоди купівлі-продажу від 20.11.2007 року, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Васільєвою С.В. (внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно під № 20771391);
-у реєстраційній справі про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, наданій на ухвалу суду з юридичного департаменту Одеської міської ради, містяться Вимога про усунення порушення основного зобов'язання, серія та номер: СЮЕ-61/122, виданий 12.02.2014 року, видавник: ПАТ «ПУМБ Банк»; повідомлення про вручення, серія та номер: б/н, виданий 12.02.2014 року, видавник: ПАТ «ПУМБ Банк». Вказані документи є ксерокопіями, які не засвідчені належним чином представниками банку під час звернення до державного реєстратора з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів виходить з такого.
Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Як вбачаться з встановлених у справі обставин, позивач неналежно виконував умови кредитного договору, забезпеченого іпотечним договором, внаслідок чого у нього утворись заборгованість.
За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
У статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) було передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Так договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем в суді, якщо він доведе, що основне зобов'язання і умови іпотечного договору не були порушені.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VІ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва норми статті 37 ЗУ «Про іротеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотеко держателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом № 800-VІ змін до статті 36 Закону № 898-ІV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.2 Іпотечного договору передбачені способи звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотеко держателя, зокрема: за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання (шляхом передачі іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання або шляхом продажу Предмету іпотеки Іпотекодержателем від свого імені).
Пунктом 4.7 Іпотечного договору передбачено застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом переходу права власності.
Відповідно до п. 4.7.1. Іпотечного договору у разі виникнення у Іпотекодержателя права звернути стягнення на Предмет іпотеки, Іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття Предмету Іпотеки в свою власність, про що письмово повідомляє Іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою Предмет іпотеки переходить у власність Іпотекодержателя, суть та розмір вимог за Основним зобов'язанням та вимог щодо відшкодування витрат Іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки.
Згідно з п. 4.7.2. Іпотечного договору зазначене застереження яке вважається договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є Предметом іпотеки.
В матеріалах справи міститься вимога про усунення порушення від 12.02.2014 року іпотекодержателем ПАТ «ПУМБ» на адресу реєстрації іпотекодавця ОСОБА_1 АДРЕСА_2 , зміст якої вказує на порушені зобов'язання, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, що повністю узгоджується зі статею 35 Закону України «Про іпотеку».
Як вбачається зі зворотного повідомлення вимога вручена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 - 20.02.2014 року (т.1 а. с. 169)
Слід звернути увагу, що іпотекодержатель у вимозі про усунення порушення попередив іпотекодавця, що у разі непогашення у повному обсязі заборгованості за кредитним договором у встановлений 30-ти денний строк з моменту одержання вимоги про усунення порушення, Банк ініціюватиме звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на ст. 37 Закону України «Про іпотеку» якою врегульовано звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, про що зазначено у вимозі.
Попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки спрямовано на фактичне повідомлення іпотекодавця з метою надання йому можливості усунути порушення і таким чином запобігти зверненню стягнення на його майно.
Саме такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду по справі № 755/2030/19 від 15.10.2020 року.
Іпотекодавець ОСОБА_1 був обізнаний про право іпотекодержателя на свій розсуд обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки з передбачених іпотечним договором та Законом України «Про іпотеку» спосіб.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що попередження з боку іпотекодержателя про ініціювання ним звернення стягнення на предмет іпотеки з вказівкою конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки з тих, що передбачені договором іпотеки або Законом України «Про іпотеку» з подальшим дотриманням оголошеного ним іпотекодавцю способу звернення стягнення на предмет іпотеки не є порушенням прав останнього.
Колегія суддів вважає, що посилання позивача на те, що вимога про усунення порушення в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку», яка 12.02.2014 року була направлена на адресу зареєстрованого місця його проживання: АДРЕСА_2 ним фактично не отримувалася, є неспроможними, оскільки в матеріалах справи мається копія поштового повідомлення про вручення даної вимоги ПАТ «ПУМБ» 20.02.2014 року особисто ОСОБА_1 .
Доказів на спростування факту вручення ОСОБА_1 даної вимоги Банку, останнім до суду не представлено (звернення до поштового оператора з претензією і проведеною поштовим оператором перевіркою, в ході якої факт не відповідності вручення вимоги Банку адресату ОСОБА_1 є встановленим або про наявність судового рішення про порушення прав споживача поштових послуг через незабезпечення оператором поштового зв'язку належного вручення ОСОБА_1 поштової кореспонденції - вимоги ПАТ «ПУМБ» від 12.02.2014 року).
Таким чином вимога про усунення порушення в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку», яка була направлена іпотекодавцю на адресу його зареєстрованого та фактичного проживання: АДРЕСА_2 12.02.2014 року відповідає законодавству, є належним чином врученою іпотекодавцю 20.02.2014 року, який протягом встановленого 30- ти денного строку не усунув порушення зобов'язання, які покладенні на нього іпотечним договором.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 757/13243/17 від 29.09.2020 року належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслано належним чином, проте не отримане іпотекодавцем внаслідок власної недбалості або ухилення від отримання.
Оскільки адреса на яку було віправлено вимогу про усунення порушення є адресою реєстрації та фактичного проживання позичальника та іпотекодавця, питання пов'язані з організацією отримання кореспонденції, що надходить на таку адресу, є обов'язком ОСОБА_1 , як позичальника та іпотекодавця в одній особі. Тому за вказаних обставин, немає підстав для висновку про неналежність дотримання іпотекодержателем ПАТ «ПУМБ» процедури повідомлення іпотекодавця та боржника ОСОБА_1 .
Оскільки іпотекодержателем дотримано порядок належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушення, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
Іпотекодавець не спростував дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, яке, як вже зазначалося, презюмується.
Оскільки перехід права власності від іпотекодавця на користь іпотеко держателя фактично відбувся 30.03.2017 року - то немає підстав для висновку про недотримання іпотекодержателем 30- денного строку з дня вручення (що у встановленому порядку не спростовано позивачем).
Тому обґрунтування задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 63,2 кв.м., житлова площа 44 кв. м., що розташована в АДРЕСА_2 , за Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» на підставі іпотечного договору від 20.11.2007 року, не узгоджуються з обставинами справи і не засновані на законі.
Крім того, позивач заявляючи вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно обґрунтовував її тим, що порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з боку іпотекодержателя ТОВ «ПУМБ» був порушений тим, що до заяви про здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень не було додано акту оцінки предмету іпотеки, на який звертається стягнення - квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.4 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 2 ст.18 вказаного вище Закону встановлено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Відповідно до п.57 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення; далі - Порядок) для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Пунктом 61 зазначеного Порядку встановлено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9,15 Закону № 1952-ІV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин,та статті 37 Закону № 898-ІУ порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Саме такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 521/18393/16 від 24.04.2019 року.
Тобто перелік документів наведений у п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 є вичерпним.
Враховуючи наведене, законодавством не вимагається від іпотекодержателя при зверненні стягнення на предмет іпотеки надавати державному реєстратору оцінку або звіт про вартість майна, а лише встановлено обов'язок проведення такої оцінки на момент такого набуття.
Така оцінка іпотекодержателем була зроблена для постановки нерухомого майна (земельної ділянки) на баланс та з метою оподаткування.
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 не передбачено, що наявність оцінки впливає на рішення державного реєстратора про здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень і що відсутність оцінки іпотечного майна є підставою для відмови у реєстрації права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 306/2053/16-ц , на яку, як на підставу порушення іпотекодавцем порядку звернення стягнення на предмет іпотеки через не подання до державного реєстратора звіту про оцінку іпотечного майна на час набуття права власності на таке майно, посилається позивач і яку прийняв до уваги суд першої інстанції, йдеться про сторонами іпотечного договору у справі № 306/2053/16-ц було досягнуто домовленість про проведення оцінки нерухомого майна в разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки і ця умова договору іпотеки була порушена іпотекодержателем, що стало підставою для скасування державної реєстрації права власності.
Виходячи з встановлених у справі обставин та виходячи з умов іпотечного договору, у справі, що переглядається, в іпотечному договорі між іпотекодержателем і іпотекодавцем відповідна умова міститься і тому в даному конкретному випадку є підстави для застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 306/2053/16-ц.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком районного суду в цій частині.
Крім того, суд першої інстанції в якості підстави задоволення заявлених вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 63,2 кв.м., житлова площа 44 кв. м., що розташована в АДРЕСА_2 , за Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» на підставі іпотечного договору від 20.11.2007 року, застосував мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, передбачений Законом № 1304-VІІ, який набрав чинності 07 червня 2014 року. Підпунктом 1 пункту 1 цього передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
-таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
-загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону № 1304-VІІ передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-ІV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-ІV).
Отже, Закон № 898-ІV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
В іпотечному договорі, укладеному між банком та ОСОБА_1 сторони обумовили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VІІ право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон № 1304-VІІ ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Аналогічний провий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).
Колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61- 10874сво18), викладено правовий висновок про те, що положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).
Разом з тим за змістом статей 13, 27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Таким чином, у такому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 464/8589/15-ц, а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 802/1340/18-а.
Такий самий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі 127/16726/17.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
В частині заявлених ОСОБА_1 вимог до державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенка Андрія Олександровича, колегія суддів виходить з такого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що «зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ «Кей-Колект» з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40) від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17- ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)».
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлений судом першої інстанції, обставини справи підтверджують, що спір з приводу порушення права позивача на квартиру у ОСОБА_1 виник саме з ПАТ «ПУМБ» внаслідок дій іпотекодержателя щодо реєстрації за ним такого права.
Враховуючи наведене, рішення суду в частині обґрунтування відмови у заявлених вимогах до державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенка Андрія Олександровича слід відмовити з урахуванням мотивувань, викладених в цій постанові суду апеляційної інстанції.
Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенка Андрія Олександровича підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про залишення вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенка Андрія Олександровича про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - без задоволення. Рішення суду в мотивувальній частині щодо вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» слід змінити та викласти її в редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду щодо вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» слід залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» адвоката Шумілової Наталі Ігорівни - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2020 року в мотивувальній частині щодо вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» - змінити та викласти її в редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення суду щодо вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» - залишити без змін.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 14 березня 2020 року в частині вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально- реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенка Андрія Олександровича - скасувати та залишити ці вимоги без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 22.03.2021 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова