Справа № 463/9211/20 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Провадження № 22-ц/811/660/21 Доповідач в 2-й інстанції:Цяцяк Р.П.
Категорія:41
22 березня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,
за участю секретаря Івасюти М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни, представника Акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк”, на заочне рішення Личаківського районного суду міста Львова від 14 січня 2021 року,
У вересні 2020 року Акціонерне товариство „Комерційний банк „ПриватБанк” (в подальшому - «Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення зі згаданого відповідача на користь Банку заборгованості за кредитним договором у розмірі 29 943 грн. 38 коп., з яких: 25 249 грн. 13 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, а 4 694 грн. 25 коп. - заборгованість за простроченими відсотками, а також судових витрат у розмірі 2 102 грн.
Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що 23.07.2015 року відповідач з метою отримання банківських послуг підписав у Банку Заяву № б/н, згідно з умовами якої відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підписом в заяві підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджує той факт, що він був повністю поінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк». АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. В той же час, відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що відображено у розрахунку заборгованості за договором, а тому Банк і просить позов задовольнити та стягнути на його користь вказану заборгованість (а.с. 5-14).
Оскаржуваним заочним рішенням у позові відмовлено (а.с. 95-98).
Дане рішення оскаржила представник Банку.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та задовольнити вимоги Банку у повному обсязі, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права (а.с. 104-108).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між Банком та ОСОБА_1 , як фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, відмову у задоволенні позовних вимог суд мотивував тим, що у матеріалах справи є відсутніми належні та допустимі докази про погодження між сторонами кредитного договору згоди стосовно розміру відсотків за користування кредитними коштами, а також порядку їх нарахування і сплати, оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які позивачем долучені до позовної заяви в обгрунтування заявлених ним позовних вимог, не підписані відповідачем, що сам позивач визнає і не заперечує.
В оскаржуваному рішенні наведено детальне обгрунтування тому, чому саме суд не приймає до уваги вищенаведені подані Банком докази - з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, які знайшли своє відображення у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), які суд (у відповідності до частини 4 статті 263 ЦПК України) зобов'язаний був врахувати при ухваленні оскаржуваного рішення.
В той же час, апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про помилковість врахування судом при ухваленні оскаржуваного рішення висновків, викладених у вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року.
Щодо посилання апелянта (лише в апеляційній скарзі) на статтю 1048 ЦК України, як на правову підставу для вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами, то вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених, зокрема статтями 625 та 1048 ЦК України, позивач не пред'явив та відповідних розрахунків до суду не подав, а тому доводи апеляційної скарги і в цій частині до уваги прийматися не можуть.
Відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 25 249 грн. 13 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту суд обгрунтовує тим, що згідно поданої самим Банком (позивачем) виписки про рух коштів на рахунку відповідача останній раз кредитною карткою для зняття грошей відповідач користувався ще 29.07.2018 року (коли зняв в банкоматі 10 грн. готівки, за що з нього додатково було стягнуто ще 7 грн. комісії). Після чого відповідач жодного разу не користувався кредиткою, а лише вносив кошти на погашення попередньої заборгованості і за період з 27.07.2018 року по 01.08.2020 року загалом на кредитну картку було зараховано коштів в сумі 22 459 грн. 84 коп. Незважаючи на таке погашення заборгованості, її розмір лише збільшувався - за рахунок пені, штрафів та відсотків, стягнення яких Банком було неправомірним, про що вже зазначалося вище.
Незважаючи на вищенаведені висновки суду апеляційна скарга не містить жодних розрахунків, які б свідчили про те, що за весь час дії кредитного договору відповідачем було внесено на погашення кредиту менше коштів, ніж він отримав від Банку (тіло кредиту).
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни, представника Акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк”, залишити без задоволення, а заочне рішення Личаківського районного суду міста Львова від 14 січня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 22 березня 2021 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.